80.Додаткові елементи правового механізму пдв.

Додаткові елементи правового механізму податку деталізують специфіку конкретного платежу, створюють завершену й повну систему податкового механізму. Так само, як основні, додаткові елементи є обов’язковими і не мають факультативного характеру. Цілісний правовий механізм податку можливий тільки як сукупність основних і додаткових елементів, і відсутність хоча б одного з додаткових елементів не дає змоги законодавчо закріпити окремий податок чи збір (наприклад, неможливо уявити податок, котрий незрозуміло куди надходить: до якого виду бюджету, до бюджету чи до цільового фонду). Сукупність додаткових елементів правового механізму податку досить різноманітна (залежно від ступеня деталізації податкового механізму) і поділяється на такі, що:

— деталізують основні або пов’язані з ними (предмет, база, одиниця оподаткування - категорії, що прямо залежать від об’єкта оподаткування);

— мають самостійне значення (податкові пільги, методи, терміни і способи сплати податку; бюджет чи фонд, куди надходять податкові платежі).

Отже, додатковими елементами правового механізму податку є

тТакі:
а)	податкові пільги;
б)	предмет, база, одиниця оподаткування;
в)	джерело сплати податку;
г)	методи, терміни і способи сплати податку;
д)	особливості податкового режиму;
е)	бюджет чи фонд надходження податку (збору);
ж)	особливості податкової звітності.

Зазначимо, що і основні, і додаткові елементи мають обов’язковий характер, і без цього неможливо закріпити відповідний податковий механізм. Додатковість елемента підкреслює не його необов’язковість,а особливості регулювання (наприклад, можливість делегування компетенції).

81.Порядок побудови банку.

Порядок створення та державної реєстрації банків закріплюється Законами України "Про банки і банківську діяльність", "Про Національний банк України", а також Постановою Правління НБУ від 31 серпня 2001 року № 375 .

Процес реєстрації банку умовно можна поділити на декілька етапів.

Перший етап - підготовчий. Засновники банку мають досягти попередньої згоди щодо створення банку та сформувати ініціативну групу. Учасниками банку можуть бути юридичні і фізичні особи, резиденти та нерезиденти, а також держава в особі Кабінету Міністрів України або уповноважених ним органів. Власники більшої частки у банку повинні мати бездоганну ділову репутацію та задовільний фінансовий стан. Учасниками банку не можуть бути юридичні особи, в яких банк має істотну участь, об'єднання громадян, релігійні та благодійні організації.

Статут банку обов'язково має містити інформацію про:

1) найменування банку;

2) його місцезнаходження;

3) організаційно-правову форму;

4) види діяльності, які банк має намір здійснювати;

5) розмір та порядок формування статутного капіталу банку, види акцій банку, їх номінальну вартість, форми випуску акцій (документарна або бездокументарна), кількість акцій, що купуються акціонерами;

6) структуру управління банком, органи управління, їх компетенцію та порядок прийняття рішень;

7) порядок реорганізації та ліквідації банку;

8) порядок внесення змін та доповнень до статуту банку;

9) розмір та порядок утворення резервів та інших загальних фондів банку;

10) порядок розподілу прибутків та покриття збитків;

11) положення про аудиторську перевірку банку;

12) положення про органи внутрішнього аудиту банку.

Рішення про внесення змін до статуту банку набирає сили з моменту реєстрації таких змін Національним банком України.

Наступний - етап державної реєстрації. Державна реєстрація банків здійснюється Державним реєстратором після узгодження статуту та відповідних документів у НБУ..

Уповноважені засновниками банку особи подають до територіального управління НБУ за місцем створення банку такі документи:

1) заяву про узгодження статуту;

2) установчий договір (крім державного банку);

3) статут банку;

4) рішення про створення банку (протокол установчих зборів) або Постанову Кабінету Міністрів України про створення державного банку;

5) бізнес-план, що визначає види діяльності, які банк планує здійснювати на найближчий рік, та стратегію діяльності банку на найближчі три роки згідно зі встановленими Національним банком України вимогами;

6) інформацію про фінансовий стан учасників, які матимуть істотну участь у банку. У разі коли засновником банку є юридична особа, надається інформація про членів ради директорів і осіб, які мають істотну участь у цій юридичній особі;

7) бухгалтерську і фінансову звітність за останні чотири звітних періоди (квартали) - для учасників - юридичних осіб, які матимуть істотну участь у банку, довідку Державної податкової адміністрації України про доходи за останній звітний період (рік) - для учасників - фізичних осіб, які матимуть істотну участь у банку;

8) відомості про кількісний склад спостережної ради, правління (ради директорів), ревізійної комісії;

9) копію платіжного документа про внесення плати за реєстрацію банку, що встановлюється Національним банком України;

10) нотаріально завірені копії установчих документів учасників, які є юридичними особами та матимуть істотну участь у банку;

11) копії звіту про проведення відкритої підписки на акції;

12) відомості про професійну придатність та ділову репутацію голови та членів правління (ради директорів) і головного бухгалтера банку.

Реєстрація банків здійснюється шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру банків, після чого банк набуває статусу юридичної особи. Державний реєстратор видає банку свідоцтво про його державну реєстрацію за встановленою ним формою.

Національний банк України може відмовити в узгодженні на державну реєстрацію банку у разі, якщо:

1) порушено порядок створення банку;

2) установчі документи банку не відповідають законодавству України;

3) подано неповний пакет документів, необхідних для державної реєстрації банку, або ці документи не відповідають вимогам Закону чи нормативно-правових актів Національного банку України;

4) у Національного банку України є докази, що підтверджують відсутність бездоганної ділової репутації чи відсутність задовільного фінансового стану принаймні одного з засновників, що мають істотну участь у банку;

5) професійна придатність та ділова репутація голови виконавчого органу і головного бухгалтера банку, а також членів виконавчого органу банку не відповідають вимогам Національного банку України.

Банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії, яка надається Національним банком України на підставі клопотання відповідного банку за наявності документів, що підтверджують:

- наявність сплаченого та зареєстрованого підписного капіталу банку у розмірі, що встановлюється Законом;

- забезпеченість банку належним банківським обладнанням, комп'ютерною технікою, програмним забезпеченням, приміщеннями відповідно до вимог Національного банку України;

- наявність як мінімум трьох осіб, призначених членами правління (ради директорів) банку, які мають відповідну освіту та досвід, необхідний для управління банком.

Ліцензія на здійснення банківських операцій (окремих чи всіх) може бути відкликана за поданням регіонального управління Національного банку України у разі:

- виявлення недостовірних даних, на підставі яких було надано ліцензію;

- затримки початку здійснення діяльності, на яку надано ліцензію, більше ніж на один рік з моменту надання ліцензії;

- виникнення становища, яке загрожує інтересам кредиторів та вкладників банку;

- виявлення порушень банком вимог банківського і антимонопольного законодавства, систематичного порушення економічних нормативів, здійснення операцій, на які не одержано ліцензій, надання недостовірної інформації.

Відкликати ліцензію можна на один вид банківської діяльності або на всі банківські операції. Рішення про відкликання ліцензії на всі банківські операції виноситься Правлінням Національного банку України на підставі пропозиції Комісії з питань нагляду і регулювання діяльності банків. Якщо на протязі двох тижнів засновники і акціонери банку не винесуть рішення про форми подальшого його функціонування або припинення діяльності шляхом реорганізації чи ліквідації. Правління Національного банку України виносить рішення про ліквідацію банку.

82.Відповідальність за порушення бюджетного законодавства.

1. Порушенням бюджетного законодавства визнається порушення учасникомбюджетного процесу встановлених цим Кодексом чи іншим бюджетним законодавством норм щодо складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету та звітування про його виконання, а саме:

1) включення недостовірних даних до бюджетних запитів;

2) порушення встановлених термінів подання бюджетних запитів або їх неподання;

3) визначення недостовірних обсягів бюджетних коштів при плануванні бюджетних показників;

4) планування надходжень або витрат державного бюджету (місцевого бюджету), не віднесених до таких цим Кодексом чи законом про Державний бюджет України;

5) порушення встановленого порядку або термінів подання проекту закону про Державний бюджет України (проекту рішення про місцевий бюджет) на розгляд Верховної Ради України (Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевої ради);

За порушення бюджетного законодавства до учасників бюджетного процесу можуть застосовуватися такі заходи впливу:

1) попередження про неналежне виконання бюджетного законодавства з вимогою щодо усунення порушення бюджетного законодавства - застосовується в усіх випадках виявлення порушень бюджетного законодавства. Виявлені порушення бюджетного законодавства мають бути усунені в строк до 30 календарних днів;

2) зупинення операцій з бюджетними коштами - застосовується за порушення бюджетного законодавства, визначені пунктами 1 - 3, 10, 11, 14 - 29, 32 - 36, 38 і 40 частини першої статті 116 цього Кодексу, у порядку, встановленому статтею 120 цього Кодексу;

3) призупинення бюджетних асигнувань - застосовується за порушення бюджетного законодавства, визначені пунктами 20, 22 - 29, 38 і 40 частини першої статті 116 цього Кодексу.

83.Поняття податку та його елементи.

6.1. Податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

1. Основні елементи визначають фундаментальні, сутнісні ознаки податку, які дають головне уявлення про зміст податкового механізму. Відсутність будь-якого з основних елементів правового механізму податку не дає змоги чітко установити тип цього платежу і робить податковий механізм невизначеним.

Основними елементами правового механізму податку і збору є такі: платник податку чи збору; об’єкт оподаткування; ставка податку чи збору.

2. Додаткові елементи правового механізму податку деталізують специфіку конкретного платежу, створюють завершену й повну систему податкового механізму. Так само, як основні, додаткові елементи є обов’язковими і не мають факультативного характеру. Цілісний правовий механізм податку можливий тільки як сукупність основних і додаткових елементів, і відсутність хоча б одного з додаткових елементів не дає змоги законодавчо закріпити окремий податок чи збір (наприклад, неможливо уявити податок, котрий незрозуміло куди надходить: до якого виду бюджету, до бюджету чи до цільового фонду). Сукупність додаткових елементів правового механізму податку досить різноманітна (залежно від ступеня деталізації податкового механізму) і поділяється на такі, що:

— деталізують основні або пов’язані з ними (предмет, база, одиниця оподаткування - категорії, що прямо залежать від об’єкта оподаткування);

— мають самостійне значення (податкові пільги, методи, терміни і способи сплати податку; бюджет чи фонд, куди надходять податкові платежі).

Отже, додатковими елементами правового механізму податку є

тТакі:
а)	податкові пільги;
б)	предмет, база, одиниця оподаткування;
в)	джерело сплати податку;
г)	методи, терміни і способи сплати податку;
д)	особливості податкового режиму;
е)	бюджет чи фонд надходження податку (збору);
ж)	особливості податкової звітності.

Зазначимо, що і основні, і додаткові елементи мають обов’язковий характер, і без цього неможливо закріпити відповідний податковий механізм. Додатковість елемента підкреслює не його необов’язковість,

а особливості регулювання (наприклад, можливість делегування компетенції).

Інша справа з факультативними елементами. Іноді специфіка податку є такою, що потрібно виділити в його механізмі особливі елементи, характерні винятково для певного податку (наприклад, ведення спеціальних кадастрів із майнових податків; специфічних реєстрів; бандерольний спосіб сплати). Подібні елементи і становлять групу факультативних.

84.Облігації державної позики.

1. Державні облігації України Облігацією визнається цінний папір, що посвідчує внесення його власником грошей, визначає відносини позики між власником облігації та емітентом, підтверджує зобов’язання емітента повернути власникові облігації її номінальну вартість у передбачений умовами розміщення облігацій строк та виплатити доход за облігацією, якщо інше не передбачено умовами розміщення. Облігації усіх видів розповсюджуються серед підприємств і громадян на добровільних засадах. Облігація має номінальну вартість, визначену в національній валюті, а якщо це передбачено умовами розміщення облігацій – в іноземній валюті.

Законодавство України дає змогу класифікувати державні облігації за низкою критеріїв. Отже, державні облігації України поділяють: