1.4. Наукові принципи гігієнічного нормування

Гігієнічне регламентування несприятливих чинників довкілля є необхідним в управлінні якістю середовища і у створенні оптимальних гігієнічних умов праці та побуту людей. Гігієна як наука обґрунтовує оптимальні і гранично допустимі параметри чинників навколишнього середовища, які є основою для опрацювання гігієнічних нормативів для повітря населених місць і виробничих приміщень, води і продуктів харчування, будівельних матеріалів, предметів одягу, взуття і т. ін. Ці нормативи запобігають несприятливому впливу навколишнього середовища на здоров'я.

Гігієнічний норматив - це чітко визначений діапазон параметрів чинника навколишнього середовища, який є оптимальним або безпечним з точки зору збереження нормальної життєдіяльності і здоров'я людини і виду в цілому.

Теорія гігієнічного нормування ґрунтується на таких принципах

1 Принцип першочерговості медичних показань, коли беруть до уваги тільки особливості впливу шкідливого чинника на організм людини і санітарні умови життя.

2 Принцип диференціації біологічних відповідей, коли враховується спектр можливих реакцій організму за видами біологічних відповідей на вплив одного чинника, тобто гігієнічний норматив встановлюється з урахуванням найчутливіших груп населення і повинен бути нижчим за їх захисно-пристосувальні реакції.

3 Принцип розподілу об'єктів санітарної безпеки, коли гігієнічні нормативи встановлюють окремо для кожного об'єкта.

4 Принцип урахування всіх можливих несприятливих впливів, коли для кожного об'єкта або чинника навколишнього середовища, для якого встановлюється норматив, враховуються всі можливі види несприятливого впливу на середовище і організм людини.

5 Принцип пороговості, що враховує межі пристосування організму.

6 Принцип залежності ефекту від концентрації (дози) і часу, що базується на засадах математичного опису закономірностей впливу чинників залежно від концентрації (дози) і часу.

7 Принцип лабораторного експерименту, коли дослідження для визначення порога впливу чинника проводять у лабораторних умовах.

8 Принцип агравації, коли проводять вибір найвпливовіших на організм людини чинників навколишнього середовища.

9 Принцип відносності гранично допустимих концентрацій (ГДК)

1.16.Основи законодавства України з питань охорони природи та раціонального використання природних ресурсів. Основні етапи вивчення впливу денатурованого навколишнього середовища на здоров’я населення.

Зако́н Украї́ни «Про охоро́ну навко́лишнього приро́дного середо́вища» — закон України, що визначає правові, економічні та соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.

Закон встановлює, що завданням законодавства про охорону навколишнього природного середовища є регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних об'єктів, пов'язаних з історико-культурною спадщиною. Прийнятий 25 червня 1991 року, N 1264-XII.

У статті 1-8 Закону закріплено - Загальні Положення

У статті 9-12- екологічні права та обов'язки громадян України

У статті 13-15- Повноваження Рад У Галузі Охорони Навколишнього Природного Середовища

У статті 16-20- Повноваження Органів Управління В Галузі Охорони Навколишнього Природного Середовища

Основою методології гігієни як пріоритетної галузі медич­ної діяльності є визнання тісного взаємозв'язку людини з на­вколишнім середовищем, залежності здоров'я від впливу його чинників та умов.

На цій підставі науково обґрунтовані наступні закони гігієни

П'ятий закон гігієни — закон негативного впливу забруд­неного (денатурованого) природного навколишнього середо­вища на здоров'я людини — стверджує, що під час контакту людини з навколишнім середовищем, забрудненим фізіологі­чними виділеннями, побутовими або техногенними забрудню­вачами у кількостях, які перевищують гігієнічні нормативи, неминуче настає зміна стану здоров'я в бік його погіршення.

2.11 Метеорологічні фактори як виробнича шкідливість. Класифікація і характеристика мікроклімату. Зрушення у стані здоров’я та захворювання, що зумовлені впливом метеофакторів. Заходи щодо профілактики.

Мікроклімат являє собою сукупність метеорологічних умов на обмеженій території або в закритому приміщен­ні.

До Метеорологічних факторів належать- температура і вологість повітря, атмосферний тиск, швидкість і напрям вітру.

З клінічної точки зору розрізняють 3 типи погоди: 1. Оптимальна, що сприятливо впливає на організм люди­ни, з відносно однаковим ходом метеорологічних. еле­ментів. 2. Дратлива — з порушенням оптимального ходу метеорологічних елементів. 3. Гостра — з різкими зміна­ми метеорологічних елементів.

Гігієнічне значення погоди зумовлене її прямим і опосередкова­ним впливом на організм людини. Безпосередній вплив погоди здій­снюється через теплообмін людини. Опосередкований вплив погоди на організм людини зумовлений насамперед дією аперіодичних змін погодної ситуації, що вступають у протиріччя з біоритмами людини і спричинюють метеотропні ре­акції та захворювання. Метеотропні реакції на зміни погоди вияв­ляються у здорових, але метеочутливих людей з певним погодносоматичним синдромом (погіршення самопочуття, порушення сну, виникнення почуття тривоги, запамрочення, зниження працездатності, швидка втомлюваність), метеотропні захворювання — у хворих на хронічні захворювання ССС, дихальної чи інших си­стем, які загострюються під виливом різких змін погоди.

Основними заходами медичної профілактики є: 1) підвищення адап­тивних можливостей організму. Це досягається у разі відповідного загартовування організму, правильної орга­нізації праці, відповідного харчування; 2) щадний режим організму, зокрема, при потребі постільний режим, при перенесенні складних лікувальних процедур, зміні кліма­тичних умов тощо; 3) лікувальні заходи, що базуються на оперативній інформації про майбутню біотропну погоду.

Медикаментозну профілактику проводять 2 спосо­бами

Сезонну профілактику геліометеотропних реакцій проводять в сезони, що характеризуються найбільш шкідливим поєд­нанням клімато-погодних і геліогеофізичних компонентів природного середовища. Найчастіше такими сезонами є місяці осінньо-зимово-весняного періоду. Проте для досягнення максимальної ефективності сезонної профілактики у кожній кліматичній зоні її слід проводити в певні, прийняті тільки в цьому регіоні періоди Терміновою профілактикою геліометеотропних реакцій охоплюють насамперед хворих, які знаходяться в кардіологіч­ному стаціонарі, санаторії, інтернаті тощо, (там, де медичний пер­сонал має можливість здійснювати відповідні лікувально-профілактичні заходи в терміновому порядку на підставі оперативної щодобо­вої інформації про погоду і її прогноз на найближчі дні). проводять тільки метеочутливим. Такі хворі виявляються лікарем під час прибуття до лікувально-профілактичного закладу шляхом збору метеоанамнезу чи за динамікою об’єк­тивних і суб’єктивних показників стану здоров’я залежно від погодних умов.

2.23. Умови життя в населених пунктах та здоров`я людини. Особливості формування міського середовища і гігієнічні аспекти життя в сучасному місті. Урбанізація як соціально-гігієнічна проблема.

Урбаніза́ція — це зростання ролі міст в розвитку суспільства, який супроводжується ростом і розвитком міських поселень, зростанням питомої ваги міського населення, поширенням міського способу життя в країні, регіоні, світі.

Метою планування і забудови населених місць є відтворення умов, сприятливих для життя, суспільної та професійної діяльності, а також для відпочинку насе­лення.

Гігієнічні нормативи охоплюють регламентацію параметрів, які характеризують земельну ділянку, що вибирається під будівництво населеного пункту, типи житлових будинків, різних установ, лікарень, підприємств, а також види зе­лених насаджень, параметри, що торкаються проблем енергетики, транспорту, водопостачання і каналізації.

У ході урбаніза­ції повинні створюватися матеріальні та соціальні засоби для відтворювання більш здорових поколінь.

Сьогодні міське середовище багато в чому агресивне по відношенню до людини. людина знаходиться в зоні впливу цілого ряду факторів, що впливають на наші органи чуття і нервову систему, а через них - на загальний стан організму. Викиди промислових підприємств, сажа викликають забруднення повітря і води токсичними сполуками, які викликають захворювання дихальних шляхів, алергію. Яскраво виділяється залежність між раковими захворюваннями і екологічною обстановкою. Алергізація - одна з основних нових рис у зміненій структурі патології людей у міському середовищі. місто характеризується появою абсолютно нових речовин - забруднювачів, тиск яких раніше імунна система людини не відчувала. Суттєвим фактором є шум. джерело - автомобілі

Риси суспільної урбанізації

   1) концентрація, інтенсифікація, диференціація і різноманітність міських видів діяльності, а в останній час і сільського господарства в приміських зонах великих центрів ряду країн;    2) поширення і поза центрами урбанізаційних ареалів міського способу життя з особливою структурою спілкування, культурою, системою ціннісних орієнтацій;    3) розвиток великих міських агломерацій, урбанізованих районів, зон внаслідок посилення взаємозв’язків у системах розселення;    4) ускладнення форм і систем урбанізованого розселення, перехід від лінійних – до вузлових, смугових і т.д.;    5) збільшення радіусів розселення в межах агломерацій і урбанізованих районів, пов’язаного з місцями прикладання праці, відпочинку та ін., які викликають територіальний ріст міських систем; відповідно відбувається збільшення площ високоурбанізованих територій за рахунок розширення і появи нових вогнищ урбанізації.

3.10. Показники епідемічної безпеки питної води за дСанПіН № 400.

3.22. Фтор як токсикологічний показник якості води. Гігієнічні нормативи вмісту фтору у питній воді та їх наукове обґрунтування в залежності від кліматичного регіону.

Вміст фтору в природних водах в основному коливається від сотих частин мілігра­ма до 20 мг/л. Вода відкритих водоймищ і неглибоких криниць часто містить мало (менше ніж 0,5 мг/л) фтору. Високі концентрації фтору найчастіше зустрічаються у глибоких підземних водах, які омивають поклади фосфо­ритних або апатитних конкрецій, а також у поверхневих водоймищах, які живляться багатими на фтор підземни­ми водами.

Деяка кількість фтору необхідна організмові для оп­тимального розвитку і доброї мінералізації кісток і зубів. При вживанні води, яка містить 1 — 1,5 мг/л фтору, захворюваність на карієс зубів мінімальна. У разі концентрації фтор-іону у воді до 1,5—2 мг/л ураження характеризується крейдо- і фарфороподібними, інколи слабко пігментованими в жовтий колір плямами на симетрично розміщених зу­бах (1-й і 2-й ступінь ураження).

При великих концентраціях фтор-іона у воді на зу­бах з'являються ураження 3-го і 4-го ступеня, які харак­теризуються пігментованими в коричневий колір пля­мами і дефектами емалі — ерозіями.

Оскільки водопостачання залежить від кліматичних умов, МСПВ-73 рекомендує оптимальний вміст фтору за­лежно від місцевої середньо­річної максимальної денної температури повітря. Якщо

вона в межах 10—12 С, то рекомендується вміст фтору 0,9 мг/л, 12,1—17,6 °С — 0,8 мг/л, 17,7-26,2 °С - 0,7 мг/л, 26,3-32,6 °С - 0,6 мг/л. МПР фтору — відповідно 1,7; 1,5—1,3; 1,2—1,0; 0,8 мг/л.