Методи і принципи операційного менеджменту

Сучасною практикою вироблені чотири групи методів управління операційними системами: організаційні, адміністративні, економічні та соціально-психологічні. Розглянемо їх концептуальну сутність. Організаційні методи. Суть їх полягає в тому, що перш ніж якась діяльність буде здійснюватися, вона повинна бути оптимально організована: спроектована, націлена, регламентована, нормована, забезпечена інструкціями, що фіксують правила виконання робіт і поведінки персоналу.

С истема організаційних методів представлена на рис. 7. Необхідно спочатку створити підприємство, цех, ділянку, відділ і т. п., тобто розробити нормативні акти, що регламентують, нормують і інструктують їх діяльність, підібрати і розставити по місцях людей, забезпечити їх планами, дати завдання, показати напрямки дій, а потім вже керувати їхніми діями. Таким чином, організаційні методи передують самій діяльності, створюють для неї необхідні умови, а отже, є пасивними, складаючи базу трьох інших груп - активних методів.

Рис. 7. Організаційні методи операційного менеджменту

(концептуальна схема)

Адміністративні методи. Їх називають також методами владної мотивації, і зводяться вони насамперед до відкритого примусу людей до тієї чи іншої діяльності або до створення можливостей для такого примусу. Ці методи широко застосовувалися на промислових підприємствах та у сфері послуг при адміністративно - командній системі управління економікою в нашій країні. На практиці ці методи реалізуються у вигляді конкретних безальтернативних завдань, що допускають мінімальну самостійність виконавця, внаслідок чого вся відповідальність покладається на керівника, що віддає розпорядження. В умовах ринкових відносин адміністративні методи повинні витіснятися іншими групами методів.

Економічні методи. У результаті переходу до ринкових відносин адміністративні методи перестали відповідати реальним потребам управління. Економічні методи передбачають непрямий вплив на об'єкт. Виконавцю встановлюються тільки цілі та загальна лінія поведінки, в рамках яких він самостійно шукає найкращі для нього шляхи їх досягнення. Демонстрована ініціатива, вигідна не тільки робітнику, а й підприємству, своєчасне та якісне виконання (в окремих випадках і перевиконання) завдань всіляко винагороджується, перш за все у вигляді грошових виплат. Таким чином, в основі цих методів лежить економічна зацікавленість працівника в результатах своєї праці.

Соціально-психологічні методи. Як свідчить практика, економічні методи також досить швидко виявили обмеженість, особливо при управлінні діяльністю осіб інтелектуальних професій, для яких гроші, звичайно, істотний, але не самий головний стимул у роботі. У 20-30-х роках ХХ ст. з'явилися соціально-психологічні методи. Концептуально вони зводяться до двох основних напрямків:

• формуванню сприятливого морально-психологічного клімату в колективі, що сприяє більшій віддачі при виконанні роботи завдяки підвищенню настрою людей;

• виявленню та розвитку індивідуальних здібностей кожного, що дозволяють забезпечити максимальну самореалізацію особистості в операційному процесі.

Всі наведені методи операційного менеджменту реалізуються відповідно до визначених принципів і правил. Розглянемо найбільш значимі з них в аспекті висвітленої тут тематики.

Цілеспрямованість управління. Цей принцип - один із найважливіших. Управлінський процес повинен бути цілеспрямованим, тобто завжди орієнтований на вирішення конкретних проблем, досягнення конкретних цілей.

Функціональна соціалізація в поєднанні з універсальністю. Суть цього принципу полягає в тому, що до кожного об'єкту управління має бути свій підхід, що враховує його специфіку. Наприклад, спортивною командою не можна керувати так само, як акторами на сцені, а групою лікарів - як військовим підрозділом. Але оскільки в цих випадках має місце керівництво людьми як такими, то існує якийсь універсальний підхід до них незалежно від того, хто вони - солдати чи вчені, чиновники або будівельники.

Послідовність управлінських процесів. Будь-який управлінський процес будується відповідно до принципу послідовності, тобто елементи або стадії, з яких він складається, повинні слідувати один за одним в певному порядку. Не можна, наприклад, спочатку віддати розпорядження, а потім обдумувати його правомірність.

Оптимальне поєднання централізованого регулювання управляємої підсистеми з її саморегулюванням. Поведінку об'єкта управління необхідно контролювати безперервно, так як він, постійно перебуваючи під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів, весь час відхиляється в ту або іншу сторону від запланованого регламенту поведінки.

Забезпечення відповідності прав, обов'язків і відповідальності. Це один з найважливіших принципів управління. Перевищення прав в порівнянні з обов'язками призводить до управлінського свавілля, недолік же паралізує ділову ініціативу, оскільки зайва активність може загрожувати великими неприємностями.

Забезпечення загальної зацікавленості всіх учасників управління у досягненні цілей, що стоять перед підприємством. Досягається шляхом матеріального та морального заохочення працівників, а також максимального залучення виконавців в процес підготовки рішень на самих ранніх стадіях роботи над ними. Це також один з основоположних принципів менеджменту, базується на тому, що рішення, в які вкладено власну працю та ідеї, будуть виконуватися швидше та якісніше, ніж спущені згори.

Всемірне забезпечення суперництва учасників управління. Мова йде про необхідність заохочення конкуренції при заміщенні посад у сфері управління.