Лекція 13 Тема: соціальний захист дитинства

Мета: Забезпечити оволодіння основними поняттями теми, звернувши особливу увагу на вивчення понять, що характеризують структуру систему соціальної роботи.

Формувати на основі аналізу та синтезу знань навички диференціації термінології та понятійного апарату; уміння виділяти ознаки основних понять; використовувати теоретичні знання у реальному житті.

Забезпечити усвідомлене розуміння змісту теми, розвивати альтернативне мислення.

Тип заняття: лекція

Методично-дидактичне забезпечення: Таблиця:

Структура роботи: (план)

Основні терміни та поняття:

Домашнє завдання:

План

1. Діти як об'єкт соціального захисту.

2. Правовий захист дитинства.

3. Актуальні проблеми соціального захисту дитинства.

4. Особливості соціального захисту школярів.

5. Соціально–педагогічні проблеми дітей–сиріт і дітей, що опинились без батьківської опіки, шляхи їх вирішення.

6. Превентивне виховання як перспективний напрямок вирішення проблем соціального захисту дітей.

Література:

1. Алексеєнко Т. Про нові підходи до сімейного виховання // Шлях освіти.-1997.- №2.-С.34-37.

2. Бреева Е.Б. Дети в современом обществе.- М., -1999.- С.12-22

3. Вивчення молоді на сучасному етапі: питання методології і методики. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції.- Київ., -1996.-232с.

4. Класний керівник у сучасній школі : Методичний посібник/ Оржеховська В.М., Пелепенко О.І, та ін.- К.: ІЗМН, 1996.

5. Конвекція ООН про права дитини.- К., 1997

6. Коровашкина Н.В. Соціальна підтримка дітей-сиріт та дітей, які залишились без піклування батьків // Соціальна робота з дітьми , молоддю жінками, різними категоріями сімей.- К., 1999.- С. 48-58

7. Оржехівська В.М. Превентивна освіта: досвід країн світу // Шлях освіти .- 1996.-№1.-С.54-58

8. Фирсов В.М., Студенова Е.Г. Теория социальной работы. – М., 2000.- 432с.

Зміст лекції

1. Діти як об'єкт соціального захисту

Діти, “дитинство” – не є чітко означеними науковими категоріями. Ця проблема, як і будь-які інші термінологічні неоднозначності, ускладнює дослідження, веде до мало перспективних дискусій про загальні поняття. Трактування сутності дитячого віку, змісту їх проблем, ставлення до них у науці розглядають через наступні чотири роки.

Виходячи з першого, дітей розуміють як групу населення, що знаходяться у перехідному періоді - інтеграція і соціалізація. Тому завдання дітей - готуватись до життя в суспільстві “на рівні” з дорослими. Це ставлення відоме з древності ( з античних часів батьки намагались якомога швидше включити дитину у доросле трудове життя). Дитина у такому разі повинна “перемогти у собі дитину” і готуватися стати дорослою людиною. За цієї логікою діти не представляють інтересу як діти, а лише – як майбутні дорослі, потенційні робітники, воїни тощо. Приклади дитинства Карла Великого, короля Франції, або Святослава завойовника, українського князя, є свідченням такого підходу. Адже з раннього дитинства їх навчали військовому ремеслу, одягали у доспіхи малого розміру, привчали до участі у битвах на чолі війська. Візантійський іконопис зображає дитятко Ісуса з дорослими рисами обличчя, пропорціями тіла, у дорослому одязі, і це є ще однією ілюстрацією середньовічного сприйняття дитинства як потенційної дорослості.

Наслідок такого ставлення – спосіб організації стосунків дорослих з дітьми. Любов до дітей не вважається якоюсь чеснотою. Ще в “Ізборнику Святослава” читаємо: “Люби сина свого, але палиці на нього не жалій”.

Згідно з даним підходом, діти не є рівноправною частиною суспільства, вони лише готуються до своєї повноти прав, яка наступить у дорослому піці. Про це свідчить також розроблена у 30-і рр. радянська концепція зміни провідних видів діяльності (гра-навчання - праця як етапи індивідуальною розвитку, переходу до дорослого життя).

Критика приведеного підходу була зроблена рядом вчених-педагогів, психологів, філософів-гуманістів. Так, Я. Корчак говорив: “Ми нехтуємо дитиною, бо в неї ще все попереду, багато годин життя... Зневажаємо багатоманіття її життя… У нас втікають важливі хвилини і роки, а в неї час терпить, ще встигне, ще зачекає…". Промовистим є і наступне висловлювання: "Дитину вивчають не як іншу, а як нижчу, слабшу, біднішу психічну організацію... ніби всі дорослі - вчені та професори".

Уявлення про дітей, як нижчих, не може не залишити слідів і не проявитись у до­рослому житті. Якщо дитині не дають жити сьогодні свідомим, відповідальним життям, то як ця дитина буде поводитись завтра? Здебільшого про це ніхто не заду­мується. Дорослі привчили себе до думки, що дитинство - час веселих Ігор, не обтяжених дорослими турботами і відповідальністю за свою роботу.

Виходячи з другої точки зору, дитинство є найзначнішою групою населення, а її пріоритети є найвищими, визначають майбутнє суспільства. Скільки було "вкладено" в дітей - те І чекає суспільство в майбутньому, такими І будуть перспективи даного суспільства. Цей підхід декларувався, але не реалізовувався у радянському суспільстві. Його реалізація стала можливою лише у найрозвинутіших демократичних суспільствах кінця XX століття. Розробка даної ідеї проводилась філософами га пись­менниками різних часів.

У Ф. М. Достоєвського читаємо: "Без святого І дорогоцінного, принесеного в життя зі спогадів дитинства, не може жити людина. Найсильніші та найвпливовіші спога­ди майже завжди ті, які залишаються з дитинства. Але що саме буде у цих спогадах, що саме заберуть вони з собою в життя, як саме сформується для них цей дорогий за­пас - все це, звичайно, І цікаве, І серйозне запитання. Якщо можна було б бодай час частково передбачити відповідь на нього, то ... можливо, багато людей радісно увірували б у молодь. А головне - можна було б хоч трохи уявити наше майбутнє".

Критика даного підходу випливає із наступної риторики. Діти, звичайно, - май­бутнє суспільства, проте, навряд чи це є вагомою причиною, щоб зробити їх пріоритетною групою суспільства (а як бути з людьми літнього віку, які віддали здоров'я І си­лу, працюючи, зокрема і для цих дітей, або чому не є пріоритетною та група, яка в даний час створює матеріальні й духовні блага, є економічно найактивнішим прошар­ком - люди працездатного віку). За X. Ортегою – і - Гасетом, не можна протиставляти од­ну групу населення Іншій, вивищувати одних за рахунок інших. Кожна соціально-демографічна група має свої чесноти, викопує власні функції. Будь-який поділ в суспільстві є умовним, його загострення є небезпечним.

Згідно з третім підходом дітей формально розглядають лише як вікову групу на­селення, визначення якої полягає у формальному виборі вікових меж.

При цьому відходять від визначення внутрішньої сутності даної вікової групу, об­межуються лише часовими рамками, формалізують вирішення проблеми дефініції. Це статистичний підхід, при якому добре рахувати, а не вивчати І з'ясовувати причини І наслідки проблеми. На жаль, такий підхід переважає.

Четвертий підхід визначає дітей як частину суспільства, що бере участь в організований ним діяльності, має рівні права з іншими групами населення. Класична теза, яка ілюструє таку думку: "Дитина, що прожила 3 роки, зовсім не менше прожила, ніж 90-літній старець, їх життя однакове перед лицем вічності, тільки воно наповнене в обох випадках різним змістом”.

Як висловився Я Корчак Діти складають великий відсо­ток людства нації вислів співгромадян, вони наші вірні друзі. Є, були і будуть. Чи існує життя в жарт? Ні! Дитячі роки - довгі і важливі роки людською життя.

Діти - категорія яка мас психологічні, вікові, інші особливості. Діти - основа відтворення населення І це її основна демографічна особливість, їх чисельність обумовлює перспективи розвитку, віково-статевий склад, безперервність зміни поколінь. Відсоток дітей у нашій країні протягом XX cт. коливався між 30 і 20%

Функції та своєрідні завдання дітей говорять на користь автономності дітей як ( соціально демографічної групи.

Людина частина природи. Дитина - істота перш за все біологічна, вона не має до­статнього соціального та економічного досвіду, його набуття відбувається у ході розвитку і виховання. Етапи цього процесу дуже багатоманітні. Важливе значення при цьому належить фізичному вихованню яке визначає багато сторін подальшої життєдіяльності. Причому цей процес проходи паралельно до духовною формуван­ня дитини її розвитку соціалізації. Він полягає у пізнанні життя в усіх проявах, що і творять основу становлення дитини як особистості.

Нам не обминути формального визначення вікових меж дитинства. Міжнародна практика базується на Конвенції ООН про права дитини, згідно з якою дитиною є кожна людська істота до досягнення нею 18 річною віку, якщо за законом застосова­ним до даної дитини вона не досягає повноліття раніше.

У рамках категорії “дитинства” також існує диференціація на окремі періоди (за даними вікової психології та інших наук), а саме:

новонароджені	0-10 днів
грудні	1 рік
раннє дитинство	1-3 роки
перше дитинство	4-7 років
друге дитинство	8-12 років
підлітки	13-15 років
юнацтво	16-21 рік