Лекція 6. Ситуаційне управління на підприємстві

1. Сутність та генезис ситуаційного управління

2. Класифікація ситуацій

3. Структура ситуаційної системи управління

4. Метод сценаріїв та метод імітаційного моделювання в ситуаційному управлінні

5. Визначення деяких видів управління (адаптивне, антисипативне, превентивне,УСС)

6. Подієвий (евентуальний) підхід в управлінні

1. Сутність та генезис ситуаційного управління

Характер зовнішнього середовища на відміну від особливостей виробничого процесу має тенденцію до збільшення у зв’язку з розвитком світового ринку (рис. 1).

Рис. 1. Основні тенденції зміни розвитку ринку та зміни умов діяльності підприємств

Як видно з рис. 1 основні тенденції змін полягають в збільшені нестабільності та мінливості. З цим пов’язана низка напрямків в управлінській теорії, серед яких: конкурентних переваг, ресурсного потенціалу, культурна, виживання, невизначеності, людських ресурсів і як вершина теоретичного розвитку, ‑ група ситуаційних теорій [Тамбовцев].

Уперше "закон ситуації" був сформульований на початку 1920-х рр. М. П. Фоллет. Фоллет стверджувала, що ефективність керівника залежить від володіння їм необхідними знаннями; однак різні обставини вимагають різних знань, і, відповідно, найбільших успіхів у них досягають різні люди. Кращі керівники стають кращими не тому, що вони наділені якимись особливими лідерськими якостями, а тому, що вони відповідають вимогам моменту.

Дунаевский Федір Романович в 1928 році (Харків) в своїх уявленнях про науку управління відводив значне місце взірцям рішень: «… Акумуляція успішних рішень, що виправдані практикою, їх систематизація та узагальнення і забезпечення вказівками адміністраторів є досить обіцяючим напрямком». Однак, він не переоцінював метод ситуацій, правильно вказуючи на те, що певна сукупність обставин повторюється досить рідко (певні події можуть відбуватись досить часто), тому при одному збігу обставин рішення може виявитись успішним, а в іншому – згубним.

Однак перетворення ситуаційного підходу у впливову теоретичну позицію почалося наприкінці 1950-х, завдяки результатам емпіричних досліджень Д. Вудворд. Саме тоді був здійснений синтез існуючих раніше концепцій на підставі теорії систем.

Розроблена А. Чандлером концепція («Стратегія і структура») була яскравим маніфестом ситуаційного підходу в теорії організації, що швидко набирав сили.

Дослідник В. Скотт теорію обставин (сontingency theory) описує як найкращій метод управління, що залежить від природи оточуючого середовища з яким взаємопов’язана організація. З іншого боку, як відомо, існує безліч факторів як на самому підприємстві, так і в зовнішньому середовищі, тому не існує кращого способу управління. Ситуаційний підхід припускає, що придатність різних методів управління визначається ситуацією, не існує уніфікованого ефективного управління в усіх ситуаціях.

В 1970-х рр. за рахунок використання основних положень теорії відкритих систем, результатів орієнтованих на практику досліджень і застосування різноманітної статистики були здійснені нові етапи. Концепція, що в результаті виникла пояснювала властивості організаційної структури специфікою її адаптації до внутрішнього й зовнішнього навколишнього середовища. Ситуаційність (сontingency) на думку Р. Дафта означає, що щось одне залежить від багато чого іншого і для успішної діяльності організації необхідна відповідність структури оточуючому середовищу.

Зміст методології ситуаційного підходу був розглянутий В. Пономаренко. Цей підхід заснований на дослідженні поведінки об'єкта дослідження в різноманітних ситуаціях, які створюються зовнішнім середовищем. Він дозволяє оцінювати і прогнозувати стан об'єкта в динаміці. Водночас його застосування в чистому вигляді також ускладнено, оскільки він орієнтований на однокрокові управлінські рішення, що визначає необхідність розробки додаткових процедур.

Центральною ідеєю ситуаційного підходу є виявлення ключових контекстуальних і організаційних змінних і встановлення залежностей між ними [Катькало].