12. Теорія держави Платона.

Платон будував теорію «ідеальної держави» він вважав державу суспільним утворенням трьох соціальних груп правителів, воїнів, ремісників і землеробів Він ввів такі терміни аристократія (ідеальна держава), тимократія (влада кількох осіб, які спираються на силу), олігархія (влада кількох осіб, що спираються на торговців та лихварів), демократія (влада демосу) держава повинна діяти на благо суспільства

См 11 билет

13. Арістотель: вчення про причини та початки буття та пізнання.

1 вариант

Арістотель (384 - 322 рр. до н.е.) – провідний філософ класич­ного періоду, який у своїх поглядах поєднував матеріалізм з ідеалізмом. Навчався у Платона в Академії, був вихователем 13-річного Олександра Македонського, створив свою філософську школу – Лікей. Згодом її назвали школою перипатетиків (від грец. «прогулянка»).

Арістотель піддає критиці вчення свого вчителя Платона. Критика ця мала принциповий характер: «Платон ме­ні друг, але істина дорожча». З точки зору Арістотеля суще не може існувати окремо від речей. Буття у нього існує як єдність матерії та форми. Матерію Арістотель розглядає як можливість. Для того щоб із можливості виникло щось дійсне, матерія повинна мати фор­му, яка перетворює її на актуальне суще. Наприклад, якщо ми візьмемо мідну кулю, то матерією для неї буде мідь, а формою – кулеподібність; по відношенню до живої істоти матерією є її тілесний склад, а формою – душа, котра забезпечує єдність і цілісність всіх її тілесних частин. Форма, за Арістотелем, – активне начало, тоді як матерія – пасивна. Матерія подільна до нескінченності, форма неподільна і тотожна самій речі. Найвищою сутністю Арістотель вважає чисту (очищену, звільнену від матерії) форму. Врешті-решт Арістотель доводить відрив матерії від форми. Звільнена від матерії форма – це вічний двигун, який є джерелом руху і життя, космічно­го цілого. В цьому якраз і виявляється ідеалізм у філософії Арістотеля. Саме через те, що Арістотель вважав першоосновою форму, а не матерію, теологи середньовіччя залучали його до фундаторів бо­гослов’я (поряд з Платоном), оскільки безтілесна форма Арістотеля успішно збігалася з образом безтілесного, але всемогутнього бога.

Узагальнюючи сутність старогрецького вчення про буття, можна дійти таких висновків. Для більшості філософів характерне дуаліс­тичне протиставлення двох начал: буття і небуття – у Парменіда, атомів і пустоти – у Демокріта, ідеї і матерії – у Платона, форми і матерії – у Арістотеля. За допомогою цих двох начал філософи на­магалися пояснити буття світу та людини. І другий важливий мо­мент. Старогрецькі мислителі як матеріалісти, так і ідеалісти, були космістами, їхні погляди були спрямовані на розкриття таємниць природи,космосу.

Знати, за Арістотелем, – значить знати за­гальне, бо воно є першоначалом за своїм буттям. Універсалії (кате­горії) структурують хаос уявлень (чуттєву цілісність) і роблять останню пізнаваною. Арістотель визначає 10 основних категорій: сутність, кількість, якість, відношення, місце, час, стан, володіння, дія, страждання.

Арістотель – фундатор формальної логіки. Він ви­значив три основні закони логіки:

1. Закон тотожності;

2. Закон усунення протиріччя;

3. Закон виключеного третього.

За Арістотелем проблеми люди­ни вивчає практична філософія, яка складається з двох частин – етики та політики. Арістотель – фундатор етики евдемонізму, згідно з якою найвище благо людини – щастя. Щасливою людину робить добродійність (арете). Чим вище арете, тим повніше щастя. Арістотель визначає два види чес­нот: етичні (як середина між людськими вадами; наприклад, мужність як середина між відчаєм і боягузтвом) та інтелектуальні.

Людина – це суспільна тварина, яка наділена душею та політич­ною свідомістю. Найкраще державне об’єднання – це поліс. Оста­точна мета полісу – щасливе життя. Найкращий лад – це правління найкращих аристократів. Арістотель вважав природним відношення раб–господар, але рабами повинні були бути не елліни а варвари.

2 вариант

Аристотель hодился в Фракийском городе Стагир, обучался в платоновской академии. (384-322 днэ). После смерти Платона проживал в Атарнее (остров Лесбос) а затем при дворе македонского царя Филиппа в качестве воспитателя его сына - Александра.

Из дошедших до нас трудов Аристотеля выделяются логические труды - "Органон", "Аналитики", "О софистических опровержениях"; книга о бытии - "Метафизика"; естественнонаучные произведения - "Физика" и другие.

Еще находясь в учениках у Платона, А. его критиковал, в особенности теорию идей, он полагал, что разделение на идеи и вещи нерационально, т.к. идеи - копии чувственных вещей и тождественны им по значению. А. говорил, что отделение идей от вещей приводит к удвоению того, что должно быть объяснено. По Платону идеи - прообразы вещей и существуют от них независимо, а вещи, заимствующие у идей свое бытие - только их отблеск. А. говорит, что нельзя отделить сущность от того, сущностью чего она является, нельзя создать идеальный сверхчувственный мир наряду с реальным миром. В основе мироздания находится неопределенный субстрат - "первая материя", однако она существует только в абстракции. По А. каждая конкретная вещь - единство материи и формы. Форма - сущность вещи, она нематериальна, каждая вещь - оформленная материя. Медный шар - медный - вещество, шар - форма. Медь лишена форму т.к. еще не явл. шаром и в то же время она есть возможность формы. Форма есть действительность того возможностью чего явл. материя.

Высшая форма - это Бог или перводвигатель - чистая материя. "Это мысль, разум, который мыслит сам себя. А. считал, что природа состоит из 4 элементов - огонь, воздух, земля, вода, а также - эфир, из которого состоят небесные тела. Эфир неизменен и совершенен.

А. выступал против атомистики, считая, что неделимых частиц материи не существует. В центре мира по А. находится неподвижная шарообразная земля, над которой движутся сферы с прикрепленными к ним светилами.

В теории познания А. в отличие от Платона защищает происхождение знания из чувств. Критиковал и элеатов за их отрицание движения. Как он считал любое явление предполагает возможность изменения и цель этого изменения. Выступил как создатель логики, стремился соединить формы мышления и бытие, объяснить логические категории в соответствии с объективной реальностью. В соотв. с спецификой античного знания, огранич. прямым наблюдением и построением умозрит. гипотез, А. главное знач. придает достоверным и необходимым выводам, а не выводам вероятности и возможности. Поэтому он на первый план выдвигает движ мысли от общего к частному (дедукция), а на индукцию обращ. мало внимания.

Космология и физика. Космология - геоцентрическая. Земля - шар. Источник движения - бог (перводвигатель).

Общественно полит. теории А разлачает 3 хор. и 3 плохих формы управления гос-вом. Хорошими он считает формы, при кот. исключена возможность корыстного использования власти, а сама власть служит обществу в целом - таковы монархия, аристократия и полития (власть среднего класса, основ. на смешении олигархии и демократии). Плохие или выродившиеся формы - это тирания, олигархия и крайняя демократия.