11. Об’єктивний ідеалізм платона.

1 вариант

Платон (427 - 347 рр. до н.е.). Якщо Демокріт відомий як тво­рець першої послідов-ної системи матеріалізму (лінія Демокріта), то Платон виступив у ролі творця першої послідовної системи ідеаліз­му, яка дістала назву – лінії Платана. Він перший визначив філо­софію як науку, що будується на абстрактних поняттях (ідеях), за­снував свою школу в Афінах – Академію. Збереглася значна частина творчої спадщини Пла­тона, яка складається з 334 діалогів, «Апології Сократа» і 13 листів.

Основа платонівського розуміння буття ґрун­тується на ідеалістичному розв’язанні основного питання філософії. Первинним у бутті виступають ідеї, абстрактні поняття, які носять назву – універсалів з погляду Платона, ідеї вічні, незмінні, доско­налі, а тому становлять буття у найбільш можливій повноті свого вияву. Що ж до матерії, то вона являє собою «нульове буття», або небуття, ніщо. Ідея та ма­терія активно співіснують і взаємодіють. Результатом цієї взаємодії є і речі навколишнь­ого чуттєвого змінно­го світу. Але речі навколишнього світу не є чимось «чисто» матері­альним, бо «чиста» матерія це ніщо. Ідеї, за Платоном, є не що інше, як речі, тільки по­збавлені просторово-часової обмеженості, очищені від матерії, увічнені і досконалі. Речі повсякденного світу є чимось менш досконалим і становлять копію якогось оригіналу, його «тінь». Цим оригіналом є ідея.

Згідно з вченням Платона процес пізнання являє собою процес пригаду­вання душі. Це властиве тільки людській душі, яка до переселення в тіло існує в царстві ідей. Вселяючись у тіло, душа забуває про те, що споглядала, але за пев­них умов вона здатна пригадати забуте. Пізнання ж істинної дійсності – світу ідей – можливе лише за допомогою розуму. Методами пізнання, з точки зору Платона, є діалектика та математика. Діалектика – здатність ставити пи­тання і давати відпо­віді на них. Математика (геометрія) здатна вивести людину із світу почуттів та невизначеності у світ ідеального сущого.

Людина та суспільство у вченні Платона існують як єдине ціле. Індивідуальна добродійність і суспільна справедливість – це два основні полюси людського життя, які ма­ють бути узгоджені між собою. Звідси необхідність відповідного су­спільного укладу буття, за ідеал якого править узгодженість окремої людської добродійності з державним ладом у цілому. Розглядаючи форми державності, Платон визначає дві «правиль­ні» з них – монархію та аристократію. Сюди він відносить і демок­ратію, якщо остання дотримується законів, чо­тири «неправильні» – беззаконну демократію, теократію, олігархію і тиранію. Першу мо­дель ідеальної держави Платон розробляє у діалозі «Держава». За своїми основними рисами ідеальна держава у Платона – це поліс. Його поліс – це «правління кращих» (аристократія). Цінними для сьогодення є ідеї Платона про те, що держава не повинна бути узурпато­ром, а має діяти на благо суспільства, і керу­вати нею повинні чесні і кваліфіковані люди (філософи). Саме в цьому напрямі йдуть зараз дискусії про роль держави у суспільстві та її морально-професійний уклад.

2 вариант

(427-347, «Государство, законы») Платон - основатель объективного идеализма. Согласно учению Платона лишь мир идей представляет собой истинное бытие, а конкретные вещи - это нечто среднее между бытием и небытием, они только тени идей. Мир идей - божественное царство, в к-ром до рождения человека пребывает его бессмертная душа. Затем она попадает на грешную землю, где временно находясь в чел. теле, как узник в темнице она вспоминает о мире идей. Бытие содержт в себе противоречия: оно едино и множественно, вечно и преходяще, неизменно и изменчиво. В космогоническом учении П утверждает, что последними эл-тами всех вещей явл неделимые треугольники или геометрическте бестелесные атомы. Теория познания Платона опирается на его учение о душе. П считал, что человек, как телесное существо, смертен. Душа же его бессмертна. Когда человек умирает, его душа, по П, не погибает, а лишь освобождается от телесного покрова как своей темницы и начинает свободно путешествовать в поднебесной сфере. Во время этого путешествия она соприкасается с миром идей и созерцает их. Поэтому суть процесса познания состоит в припоминании душой того идей, которые она уже созерцала. Истинное знание дает только мышление. Мышление же это не зависимый от чувственных восприятий абсолютно самостоятельный процесс припоминания. Только мышление дает знание идей. Чувственное восприятие пораждает лишь мнения о вещах.

Душа состоит из 3 частей: разумной, кот создается самим творцом, аффективной и вожделеющей, кот создаются низшими богами. Победа разумной части над страстями и вожделениями возм при соотв воспитании. Т.к. люди не могут личными усилиями прибл к совершенству то необходимо гос-во и законы. Гос-во основано на разделении труда между разрядами своб граждан. В уч. о делении граждан на разряды П руководствуется своей классиф частей души. Частная собств и семья - подрывают условия общества. Поэтому П разработал план общежития, основанного на устранении - личной собственности, а также учение о общности жен и гос воспитании детей.