30. Етика Канта: свобода волі та категоричний імператив.

Перше систематичне викладення етики – в роботі “Основи метафізики нравів”(1785) – намагання показати єдність практичного і теоретичного розуму (тобто етики і науки).

“Критика практичного розуму”(1788) – викладені начала кантівської етики. В завершальному вигляді - “Метафізика нравів”

Нове – автономія моральності – принципова самостійність і самоцінність моральних принципів. Моральні понаття не виводяться з досвіду, вони апріорно закладені в розумі людини.

Моральна свобода особистості – в усвідомленні і виконанні обов’язку перед собою та іншими людьми.

Філісофія релігії прилягає до етики. Теза: мораль не виникла з божественних настанов. Антитеза: мораль неминуче призводить до релігії. Приймає Християнство як моральний принцип та програму любові до людини – намагається обгрунтувати теоретично.

Практичний принцип (“категоричний імператив”): чини так, щоб завжди ставитися до людства і в своїй особі й в особі всякого іншого так само, як до мети, і ніколи як до засобу.

31. Система об’єктивного ідеалізму г.В.Ф.Гегеля.

1 вариант

Высшим достижением немецкой классической философии являлась диалектика Гегеля (1770-1831). великая заслуга которого состоит в том, что он впервые представил весь природный, исторический и духовный мир в виде процесса, т.е. в беспрерывном движении, изменении, преобразовании и развитии, и сделал попытку раскрыть внутреннюю связь этого движения и развития...

Гегель сформулировал законы и категории диалектики. Категории качества и количества. Качество это то, без чего объект существовать не может. Количество безразлично к объекту, но до определенного предела. Количество плюс качество есть мера.

Три закона диалектики (суть истории развития). 1. Закон перехода количественных отношений в качественные (при изменении количественных отношений после определенной стадии происходит изменение качества из-за неразрушения меры). 2. Закон направления развития (отрицание отрицания). Голое отрицание - нечто идущее после данного объекта, полностью его уничтожающее. Диалектическое отрицание: сохраняется нечто от первого объекта - воспроизведение этого объекта, но в другом качестве. Вода - лед. Смолотить зерно - голое отрицание, посадить зерно - диалектическое отрицание. Развитие происходи по спирали. 3. Закон единства и борьбы противоположностей. Противоречие между формой и содержанием, возможностью и реальностью. Борьба ведет к трем исходам: взаимное уничтожение, иллюминация одной из сторон или компромисс.

2 вариант

Вчення Г.Гегеля – вище досягнення німецької класичної філософії. Вперше в теорії діалектики створив теорію розвитку суперечності та її подальшого вирішення у синтезі.

Вихідний пункт – тотожність буття та мислення. Мислення – не тільки суб’єктивна людська діяльність, а й незалежна від людини об’єктивна сутність, першооснова всього сущого – “абсолютна ідея”. Мислення не є нерухомим та незмінним, це процес неперервного розвитку пізнання.

Абсолютна ідея проходить 3 етапи:

1. до виникнення природи і людини, поза простором і часом – є системою логічних понять та категорій

2. породжує природу – “інобуття” абсолютної ідеї

3. залишає створену природу і повертається до самої себе на основі людського мислення – абсолютний дух.

Цим етапам відповідають складові філософської системи – логіка, філософія природи та філософія духу.

Діалектичний метод Гегеля: єдність 3-х етапів – розсудок, негативний розум, спекулятивний розум. Логіка у Гегеля – цілісна система принципів та категорій, відображення системи розвитку ( теза – антитеза - синтез)

Сформулював принципи діалектики: п. Переходу кількісних змін у якісні, п. Тотожності протилежностей, п. Заперечення заперечення.

Диалектика природи – два моменти: діалектика філософського тлумачення природи, діалектика самої природи. Форми природного буття : механіка, фізика, органіка. Окреслено шляхи загальної класифікації природничіх наук і основних форм руху в матеріальному світі.

Абсолютний дух – людство і людська історія. Філософія духу : вчення про суб’єктивний дух (антропологія, феноменологія, психологія), вчення про об’єктивний дух (право, мораль держава), вчення про абсолютний дух (мистецтво, релігія, філософія).

3 вариант

Розуміння суспільно-історичної природи людини, специфіки суспільної діяльності людини.

Визначення історії: “Всесвітня історія є прогрес в усвідомленні свободи, прогрес який мають пізнати в його необхідності”

В основі історії – святовий дух як суб’єкт, що не усвідомлюється окремими індивідами; дух діє підсвідомо. Кожен індивід переслідує власні цілі, різні інтереси. Із зіткнення виникає єдине, що не переслідуєтья жодним індивідом – історична подія, що є проявом світового духу.

Діалектика суб’єктивності бажань окремих індивідів та об’єктивності закономірностей та системи суспільних відносин.

Розвиток свободи проходить три стадії - три етапи історії:

1. східний світ – вільна одна людина (деспот).

2. Греко-римський світ – вільна група людей.

3. Німецький світ – вільні всі.