28. Характерні риси, основні проблеми та принципи класичної німецької філософії.

Представники: І. Кант, Й. Фіхте, Ф. Шеллінг, Г. Гегель, Л. Фейербах.

Кін. 18-1а половина 19 стор.

Суттєві риси та принципи:

1. розуміння ролі філософії в історії людства і світової культури; філософія покликана критично самопізнати людську життєдіяльність, предмет філософії – людська історія та людська сутність.

2. Філософії надано вигляд широко розробленої та диференційованої системи дисциплін, ідей, понять та категорій. Нім. Клас.філ. – високо професійна, надзвичайно абстрактна та узагальнена система філософського освоєння дійсності.

3. Розроблена цілісна діалектична концепція розвитку.

4. Вироблені певні загальні принципи підходу до проблеми історичного розвитку; запропановано досліджувати його науково-теоретичними засобами; виділені деякі загальні закономірності.

5. Концентрується увага навколо принципу свободи та інших гуманістичних цінностей.

Основні проблеми, що досліджувались: проблема науковості філософії, онтології, гносеології, філософської антропології, філософської історії, ф. Права, ф. Релігії, етики, естетики і т.і.

Виходили з принципів: розрізнення закономірностей, розвитку природи, культури, п. Активності суб’єкта, п. Історизму.

29. Теорія пізнання і.Канта. Трансцедентальний суб’єкт.

Иммануил Кант родился в 1724г в Кениксберге. Он был не только фил, но также крупным ученым в обл естествознания.

Фил развитие К. делится на 2 периода. В перв. период (до нач. 70-х гг) пытался решать ф пробл - о бытии, фил природы, религии, этики, логики исходя из убеждения, что ф. м.б. разработана и обоснована как умозрительная наука. (без обращ к опытным данным)

Во 2-й пер (критический) пытает ся строго отделить явления от вещей в себе. Последние не могут быть даны в опыте. Вещи непознаваемы. Мы позн. лишь явления или тот способ, кот. эти вещи в себе действуют на нас. Это учение - агностицизм

Познание начинается с того, что “вещи в себе” возд. на наши органы чувств и вызыв ощущения,но ни ощущуние нашей чувственности, ни понятия и сужд. нашего рассудка, ни понятия разума не могут дать нам теорет. знания о “вещах в себе” (ввс). Достоверное знание сущ - это математика и естествознание.

Учение о знании. Знание всегда выраж в форме суждения. Сущ 2 вида суждений:1) аналитические уждения. Пример: все тела имеют протяжения

2)ситетические суждения. Пр: некоторые тела тяжелы.

Есть 2 класса синт суждений. 1. обнаруживается в опыте (нек лебеди черны) - апостериорные 2.эта связь не может основ на опыте - априорные суждения.( все, что случается имеет причину). Апр. суждениям К. придает б. Значение

Чувственное познание. У К простр и время перестают быть формами сущ вещей. Они становятся априорными формами нашей чувственности.

Априорные формы рассудка. Условием возм апр. синт сужд в теорет естествознании явл категории. Это независимые от поставляемого опытом содержания понятия рассудка, под кот рассудок подводит всякое содерж, получаемое из опыта. Т.е. категори не формы бытия, а понятия рассудка. Категории априорны. По К ни ощущ ни понятия сами не дают знания. Ощущ без понятий- слепы, а понятия без ощущ - пусты.

Этика. Противоречие необходимости и свободы - не настоящее: чел поступает необходимо в одном отношении и свободно в другом. Необходимо, так как чел есть явление среди др явл прир и в этом отнош подчинен необходимости. Но чел также и нравственное сущ, субъект нравственного сознания , а значит свободен.

2 вариант

У творчості І. Канта – 2 періоди: докритичний і критичний.

1й. (до 70х років 18ст.) – захоплення природничими науками, натурфілософською проблематикою.

2й – власне кантівська філософська система вивчення пізнавальної діяльності, її закономірностей та меж.

Праці: “Критика чистого розуму”, “Критика практичного розуму”, “Критика здатності судження”

Знання за Кантом є судженнями – поєднанням уявленнь та понять у свідомості і через свідомість. 2 види: досвідне (апостеріорне) і незалежне від досвіду (апріорне). Джерело останнього – сама структура людських пізнавальних здібностей. Так Кант спробує вирішити важливу проблему гносеології – проблему взаємозв’язку та взаємопереходу суттєвого та раціонального у пізнанні.

Процес пізнання починається з досвіду:

Суб’єкт  “річ у собі”. Речі у собі, діючи на органи чуття, викликають відчуття, які не дають ні якого знання про речі як такі. Існує 2 світи – світ явищ, що існує у досвіді, просторі і часі, та світ речей у собі, не дослідженний для пізнання, за межами свдомості.

3 етапи пізнання: чуттєве споглядання, розсудок та розум.

1. розміщені та упорядковані у просторі і часі дані відчуттів (явища) – самі по собі не дають знань.

2. Розсудок – здатність мислити предмет чуттєвого споглядання, одночасно мислити його в певній незалежності від чуттєвих вражень. Поняття, які дає розсудок:

   • емпіричні, якщо вних містяться відчуття;

   • чисті (до яких не приєднуються відчуття, містять лише форму мичлення про предмет взагалі) – є категоріями філософії. Виділив 12 категорій – єдність, множина, цільність; реальність, заперечення, обмеження; ...

3. розум – є здатністю опосередкованого пізнання, що прямо не пов’язане з досвідом, утворює свої поняття – трансцендентальні ідеї (психологічні ідеї – мікросвіт людського “я”,космологічні ідеї – макрокосм, теологічні ідеї).

У розумі при спробі мислити світ як єдине ціле виникають суперечності (антиномії) – завдяки тому, що поняття абсолютного для світу речей у собі переносяться на світ досвіду і явищ.

1. скінченість – нескінченість світу;

2. подільність – неподільність світу;

3. існування свободи – все залежить від природи (необхідність);

4. існування Бога – не існування першопричини світу.

Ці антиномії ї спробою осмислити проблеми діалектики.