- •Онтологічні та світоглядні передумови виникнення філософії.
- •Предмет, структура та функції філософії.
- •Сутність, структура та історичні типи світогляду.
- •Основне питання філософії та дві його сторони.
- •Філософія і наука. Сцієнтизм та антисцієнтизм.
- •Космоценризм античної філософії, основні проблеми, характерні риси.
- •Від космосу до людини: етичний раціоналізм Сократа.
- •Давньогрецька атомістика: Демокріт, Епікур.
- •Об’єктивний ідеалізм платона.
- •Теорія держави Платона.
- •Арістотель: вчення про причини та початки буття та пізнання.
- •Етика Арістотеля.
- •Проблема людини у філософії епохи еллінізму(скептицизм, стоїнізм, епікуреїзм, неоплатонізм).
- •Теоценризм філософії середньовіччя.
- •Гріх, спокута і спасіння людини як предмет філософських роздумів і вірувань.
- •Патристика Августина: сумнів і віра, істина і знання, світ і людина.
- •Схоластика, як обгрунтування, захист і систематизація теології.
- •Реалізм, номіналізм та концептуалізм у філософії Середньовіччя.
- •Головні риси філософії доби Відродження, основні етапи ії розвитку.
- •Реформація як зміна духовно-моральної мотивації людини до праці(м.Лютер, ж.Кальвін).
- •Емпіризм ф.Бекона і проблема наукового пізнання.
- •Р.Декарт. Раціоналістична методологія. Правила мислення.
- •Матеріалістична сутність монізму та пантеїзму б.Спінози, його вчення про єдину субстанцію, її атрибути та модуси.
- •Тоерії суспільного договору (т. Гоббе, Дж. Локк, ж.Ж. Руссо).
- •Новий соціальний ідеал у філософії Просвітництва.
- •Характерні риси, основні проблеми та принципи класичної німецької філософії.
- •Теорія пізнання і.Канта. Трансцедентальний суб’єкт.
- •Етика Канта: свобода волі та категоричний імператив.
- •Система об’єктивного ідеалізму г.В.Ф.Гегеля.
- •Діалектика г.В.Ф.Гегеля.
- •Антропологічний матеріалізм л.Феєрбаха.
- •Маркс про відчуження та шляхи його подолання.
- •Проблема свободи та цілісного розвитку людини у філософії к.Маркса.
- •Сутність матеріалістичного розуміння історії у філософії Маркса.
- •Розробка Леніним проблем гносеології на основі узагальнення соціальної практики та нових досягнень природознавства.
- •Основні напрямки розвитку філософії у хх сторіччі.
- •Філософія ф.Ніцше як метафізика волі. Переоцінка цінностей.
- •Психологічна антропологія. З.Фрейд. Проблеми несвідомого.
- •Екзестенціальна філософія, її основні напрямки. Проблеми буття людини.
- •Позитивізм і його історичні форми.
- •Філософська думка доби Київської Русі.
- •Києво-Могилянська академія – колиска філософської думки в Україні.
- •Проблема людини у філософських роздумах г.Сковороди.
- •34. Пространство и время - формы существования материи
Матеріалістична сутність монізму та пантеїзму б.Спінози, його вчення про єдину субстанцію, її атрибути та модуси.
З точки зору Б. Спінози (1632 - 1667 рр.), світ – це нескінченна природа, матеріальна субстанція (від лат. – сутність, основа), яку він також називає Богом. Поняття Бог Спіноза вживає не буквально, воно є своєрідним теологічним прикриттям матеріалізму. Субстанція, тобто матерія, є причиною самої себе і має безліч властивостей. Вона вічна і незмінна, їй властива ідея збереження. Субстанція – це те, що не потребує для свого існування чогось іншого – Бога, духу і т. п. Поняття субстанції Спінози є дуже цінним у його філософії, воно відігравало велику роль у подальшому розвитку наукової філософії.
Велике значення для подальшого розвитку філософії мало вчення пантеїзміу Спінози. Згідно з ним Бог не існує окремо від природи, а розчиняється в ній. З цього логічно випливала атеїстична думка про те, що пізнання світу йде не через пізнання Бога, а через пізнання самої природи. Тобто Спіноза закликав не до богослов'я, а до наукового пізнання світу. Виходячи з ідеї існування єдиної субстанції, Спіноза стояв на позиціях гілозоїзму, тобто такого вчення, яке допускає наявність мислення в усієї матерії, в тому числі й неживої. Такої ідеалістичної точки зору дотримуються і зараз деякі дослідники природи, зокрема французький вчений, палеонтолог і філософ Тейяр де Шарден.
2 вариант
В антропологии Спинозы одну из важнейших ролей играет понятие свободы. Вопрос о свободе воли решается у Спинозы весьма просто: мыслитель отождествляет волю с разумом, а потому отрицает саму необходимость вести рассуждения о свободе воли.
Но следует понимать, что термин “свобода”, с другой стороны, приобретает конкретный, частный, специфический смысл: речь идёт о свободе слова, печати, о формальной законодательной свободе, о свободе мысли от церковно-идеологической цензуры и т. д. Иными словами здесь говорится о тех свободах, которые впоследствии получат название демократических.
Развитие разума, по мысли Спинозы, есть одновременно обеспечение свободы. Из этого теоретического постулата вытекает важнейшее политическое требование: “В свободном государстве каждому можно думать то, что он хочет, и говорить то, что он думает. Тирания одного лица несовместима со свободой, разумом и благополучием большинства.
При укоренившемся представлении о человеке как субъекте, заботящемся, главным образом, о сохранении и продлении собственного существования, Спинозе заключает, что те вещи, которые называют “добром”, на самом деле просто полезны, а “зло” представляет собой противоположность:
Таким образом, “добродетель” становится не чем иным, как достижением пользы, а “порок” — наоборот. Спиноза утверждает: Человек, руководствующийся в своем поведении Рассудком, наиболее полезен другим людям. Спиноза прямо заявляет, что человек, руководствующийся рассудком близок к Богу.
Можно ли считать человека существом, общественным по своей сущности выражает Спиноза. Поскольку человек следует “законам разума”, т. е. выступает как человек в подлинном смысле слова, он является существом общественным, – такова исходная, основополагающая идея Спинозы. Выражения “разумный” и “стремящийся к общению с другими людьми человек” звучат для Спинозы как синонимы.