20. Реалізм, номіналізм та концептуалізм у філософії Середньовіччя.

Однією з особливостей середньовічної філософії е боротьба між реалістами та номіналістами. Слід зазначити, що реалізм у його середньовічному розумінні не має нічого спільного з сучасним зна­ченням цього терміна. Реалізм – це вчення, згідно з яким об'єктивна реальність (буття) існує у вигляді лише загальних по­нять, або уиіверсалій. Згідно з вченням реалістів, універсалії існують раніше від речей і незалежно від речей, являючи собою думки та ідеї божественного розуму. І тільки завдяки цьому людський розум має змогу пізнати сутність речей, бо ця сутність є не що інше, як загальне поняття. Зрозуміло, що для реалістів пізнання можливе лише за допомогою розу­му, який має божественну природу.

Термін «номіналізм» походить від латинського сло­ва «nomen», що означає «ім'я». На противагу середньовічному реа­лізмові, номіналісти вважали, що реально існують лише поодинокі індивідуальні речі, а загальні поняття (т. зв. універсаліії) – лише назви, знаки або імена, породжені людським мисленням. Основними представниками цього напряму були: Д. Скот, І. Росцелін, У. Оккам.

Слід зазначити, що полеміка між реалізмом і номіналізмом поча­лася із суто теологічної проблеми про характер реальності «святої трійці».

Реалізм наполягав на істотності, реальності, єдності триєдиного бога. Номіналізм же справді реальними вважав «лики» (іпостасі) трійці. Проте «проблема трійці» була лише зовнішньою формою, так би мовити «офіційним приводом», який в умовах середньовіччя мусив бути теологічного плану. Справжня проблема, що стала пред­метом гострої полеміки, була цілком філософською проблемою ста­тусу реальності категорій загального і окремого.

Реалісти, говорячи про єдність «божественної трійці», обґрунто­вували по суті об'єктивно-ідеалістичну тезу про незалежне від мате­ріально-чуттєвого світу існування ідеального (загальних понять, універсалі). Щодо номіналістів, то вони, обґрунтовуючи реальність трійці, відстоювали реальне існування одиничного, окремих речей і явищ. Зрештою це і приводило номіналізм до матеріалістичної тези про об'єктивну реальність матеріально-чуттєвого світу, що виступав у вигляді суми окремих речей.

21. Головні риси філософії доби Відродження, основні етапи ії розвитку.

1. Головні риси філософії доби Відродження, основні етапи ії розвитку.

Філософія Відродження охоплює період від XIV до початку XVII ст. Вона була новою стосовно Середньовіччя, але не новою стосовно античності. Відродження – перехідна епоха, і цим значною мірою пояснюється чимало її специфічних рис і насамперед та, завдяки якій майже синонімічною назвою для епохи стає слово «гуманізм».

Для епохи Відродження характерним було швидке зростання кількості людей розумової праці. З'являються нові професії, суть яких суперечить теологічним доктринам. Звичайно, мислителі Відродження були далекі від думки ігнорувати Святе письмо, віру в Бога, але якщо у схоластів центром уваги був Бог, то у гуманістів епохи Відродження – Бог і людина.

У філософських поглядах періоду пізнього Відродження, а це вже ХVІ-ХVІІ ст., поряд з гуманістичними тенденціями могутнього розмаху набуває натурфілософське бачення світу. Його філософську основу заклав Микола Кузанський, в якого Бог-творець набуває пантеїстичних рис. Згодом пантеїзм, а також деїзм стають своєрідного формою вираження натуралістичних поглядів мислителів Відродження.

Новий напрямок у Ренесансі пов'язаний з такими іменами, як Леонардо да Вінчі, М. Копернік, Джордано Бруно, Тіхо де Браге, Й.Кеплер та ін. Багато з них, окрім Л.Валла, М.Казанського та Д.Бруно, не були філософами в вузькому значенні цього слова. Мистецтво, література, наука домінували над «чистою» філософією, але поряд з мислителями-гуманістами представники натурфілософії теж активно сприяли становленню нового філософського бачення світу майже в усіх країнах Європи. В було засновано друкарство, першу обсерваторію, в 1492 р. Колумб відкрив Америку, з'явилася перша пошта, в 1597 р. Галілей сконструював термометр, Копернік створює геліоцентричну систему. Це були успіхи, які сприяли розвитку філософського мислення, буквально на очах двох-трьох поколінь людей руйнувалась схоластика з її формальнологічними конструкціями.

2 вариант

Возрождение - философ.и социолог.учения в эпоху становления раннего буржуазного общ-ва (в основном в Италии) 14-17вв. Официальной философией в эту эпоху оставалась схоластика, но успехи в географии, в медицине, научная анатомия, возникновения символов в математике сломило господство церкви Прежде всего возр. проявилась в этике. Возобновление этических учений стоицизма (Петрарка) и эпикуризма (Валла), направленных против христианской морали. Валла - этика Эпикура, стремление всего живого к избеганию страданий. Душа есть единое и неделимое, е способности есть ощущения, и это

единственный источник познания. Наслаждение - высшее благо. На личном благе строятся отношения людей в обществе.

Для В характерен взгляд на природу как на разумное, одушевленное целое, подчиняющееся законам. Основа этого - пантеизм.1)Натуралистический - одухотворение природы, наделение ее божественными свойствами, растворение бога в природе. Человек есть часть природы, его любовь к познанию бесконечного и сила разума возвышают его над миром.

2)Мистический - растворение природы в боге.

Наибольшую роль в философии эпохи возрождения сыграли натурфилософские концепции. Наиболее важными результатами этого естественно- научного направления в философии были:

1) методы экспериментально - математического исследования природы; по Галилею, все явления можно свести к количественному отношению. К истине приводят два метода: резолютивный (аналитический, разложить явление на элементы) и композитивный (синтетический, осмысление явления в целостности). 2) детерминистское истолкование действительности; найдены фундаментальные законы механики, что говорит о том, что существует естественная необходимость. 3) формулировка научных, свободных от элементов антропоморфизма (наделение субъектов, с кот.человек соприкасается в своей жизни, человеческими качествами) законов природы (Галилей в механике

Общ-во - сумма изолированных индивидов. Необходимо светское государство. Движущая сила - человеческий эгоизм, что и надо обуздывать государством.

В борьбе со средневековым теократизмом на первый план культуры возрождения выступают гуманистические, антропоцентрические мотивы. Антропоцентризм- воззрение, согласно

кот.человек есть центр вселенной и цель всех совершающихся в мире событий. Гуманизм- отражаемый антропоцентризм, кот.исходит из человеч.сознания .Гуманизм начинается тогда, когда человек начинает рассуждать о самом себе, о своей роли в мире, о своей сущности и предназначении, о смысле и цели своего бытия. В узком смысле слова гуманизм - идейное движение, содержанием кот.является изучение и распространение античных языков, литературы, искусства и культуры