12

Лекція за

Темою 1: “Сутність і предмет аудиту” план

1. Суть і суб'єкти аудиторського контролю та його правові аспекти.

   1. Розвиток і становлення аудиту.

   2. Суб'єкти аудиторської діяльності.

2 Зміст, предмет, функції та об'єкти аудиту.

1. Зміст і функції аудиторського контролю.

2. Предмет аудиторського контролю.

3. Об'єкти аудиторського контролю.

2. Метод, методичні прийоми (способи) організації та методики аудиту.

3. Види аудиту та його відмінність від ревізії.

Питання 1.1. «Розвиток і становлення аудиту».

В умовах формування ринкових відносин і різноманітності форм власності виникла необхідність удосконалення функцій управління процесом виробництва, що зумовило потребу ство­рення госпрозрахункових органів фінансового контролю, тобто аудиту.

У світовій практиці аудит набув широкого розповсюдження. Основною передумовою аудиту є взаємна зацікавленість підприєм­ства (фірми) в особі його власників (акціонерів), держави в осо­бі податкової адміністрації і самого аудитора в забезпеченні ре­альності і достовірності обліку і звітності.

Для вирішення непорозумінь між податковими органами і ке­руючими, що представляють інтереси власників у підвищенні ефек­тивності виробництва, державного контролю уже було недостат­ньо, адже він захищав лише інтереси держави. Це стало поштов­хом до виникнення незалежного контролю, який отримав назву аудиту (від. лат. audio — "вислуховуючий"), тобто вислуховуючий звіт посадових осіб.

Аудитори стали потрібними і незацікавленій стороні — суду, арбітражу, які відстоювали справедливість. Підтримка аудитора стала необхідною кожному підприємству, яке намагалося залучити іноземні інвестиції.

Розвиткові аудиту сприяло також розмежування функцій та інтересів між підприємцями (менеджерами, адміністрацією, управ­лінцями), коли власник для керівництва своїми підприємствами наймав спеціальний апарат управління. Для попередження недо­ліків, зловживань, приховування витрат і доходів, неправильно­го розподілу прибутків, навмисного присвоєння їх найманими керуючими власники були змушені вдаватися до перевірки фінансової звітності незалежним аудитором.

Аудит є незалежною експертизою фінансової звітності комер­ційних підприємств уповноваженими на те особами (аудиторами) з метою підтвердження її достовірності для державних податкових органів і власників.

Іншими словами, аудит — це надання прак­тичної допомоги керівництву і економічним службам підприєм­ства щодо ведення справ і управління його фінансами, а також щодо постановки бухгалтерського фінансового і управлінського обліку, надання різних консультацій. Аудит також дозволяє дати оцінку майна під час приватизації і при акціонуванні підприємств різних форм власності.

Аудит, крім цього, займається такими основними питаннями: перевіркою комерційної і господарсько-фінансової діяльності господарюючих суб'єктів, фінансової звітності з точки зору пра­вильності складання і реальності оголошення оподаткованого при­бутку, а також за дотриманням ними чинного законодавства.

Перша згадка про аудиторів належить до 1299 р. З 1844 p. у Великобританії виходить серія законів про компанії, згідно з якими вони були зобов'язані один раз протягом року запрошу­вати незалежного бухгалтера (аудитора) для перевірки і підтвер­дження звітності і звіту перед акціонерами. Аналогічні рішення щодо обов'язкового незалежного аудиту були прийняті у Франції (1867 р.), США (1887 p.), Німеччині (1931 p.).

Зарубіжний досвід свідчить про те, що аудит є обов'язковим атрибутом ринкової економіки будь-якої країни. Розвиток аудиту в Україні почався з прийняттям Закону "Про аудиторську діяль­ність" від 22 квітня 1993 p., створенням Аудиторської палати України і Спілки аудиторів України. Згідно з цим Законом, аудит — це перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації про фінансово-госпо­дарську діяльність суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству і установленим нормативам. Однак, на жаль, аудит в Україні ще не отримав широкого впровадження.

Обов'язковий аудит в Україні був проведений за 1994—1995 pp. всіма суб'єктами підприємницької діяльності. Це певною мірою позитивно вплинуло на вирішення проблеми адаптації аудиторства в Україні. Однак, починаючи з 1996 p., проведення обов'язко­вого аудиту було відмінено на більшості суб'єктів господарювання.

Мета аудиту - сприяння ефективності роботи, раціональному використанню матеріальних, трудових і фінансових ресурсів у під­приємницькій діяльності для отримання максимального прибутку.

Основними завданнями аудиту є:

• перевірка фінансової звітності, розрахунків, декларацій та інших документів для встановлення їх достовірності і відповідності здійснених господарських і фінансових операцій чинному законодавству;

• виявлення і попередження (профілактика) порушень у фі­нансово-господарській діяльності підприємств;

• реальність визначення фінансових результатів;

• оцінка ефективності внутрішнього контролю;

• надання консультаційних послуг з питань обліку, аналізу, права, менеджменту, маркетингу, фінансів тощо.

Згідно з Законом України "Про аудиторську діяльність" (з ура­хуванням внесених змін і доповнень) проведення аудиту є обо­в'язковим для:

• підтвердження достовірності та повноти річного балансу та звітності банківських установ, фондів, бірж, компаній, закритих і відкритих акціонерних товариств, спільних підприємств, довірчих товариств, емітентів цінних паперів, державних підприємств при здаванні в оренду цілісних майнових комплексів, приватизації, корпоратизації та інших змінах форми власності, під час порушення питання про визнання суб'єкта господарювання неплатоспроможним або банкрутом.

Суб'єкти підприємницької діяльності, для яких встановлено обов'язкове проведення аудиту, зобов'язані до 1 грудня поточно­го року повідомити відповідні податкові органи про укладання до­говору на аудиторську перевірку.

Аудиторський висновок та інші документи публічної звітності подаються до відповідного податкового органу протягом дев'яти місяців року, що настає за звітним.

Публічна бухгалтерська звітність складається з аудиторського висновку, балансу, звіту про фінансові результати, іншої доку­ментації, що не становить комерційної таємниці і визначена за­конодавством для надання користувачам і для публікації. Але аудиторські перевірки не виключають здійснення державними по­датковими органами контролю за дотриманням податкового за­конодавства та виконання перевірочних функцій іншими контролюючими органами, уповноваженими на це законами України.

В Україні, як у суверенній державі, у лютому 1991 р. набув чинності Закон України "Про власність", за яким суб'єктами пра­ва власності були визнані народ України, її громадяни (фізичні особи), юридичні особи (підприємства, організації, установи) і держава. В країні почався інтенсивний розвиток підприємств недержавної форми власності, роздержавлення і приватизація дер­жавного майна. На підставі Закону Української Радянської Соціалістичної Республіки "Про економічну самостійність Української РСР" від 3 серпня 1990 р. була прийнята Декларація про держав­ний суверенітет України і визначено принципово нові підходи до створення системи фінансово-господарського контролю. Основою системи фінансово-господарського контролю стали служби Голов­ного контрольно-ревізійного управління при Міністерстві фінансів України та контрольно-ревізійні управління (відділи) на місцях.

Статус державної контрольно-ревізійної служби, її функції та правові основи діяльності визначає Закон України "Про держав­ну контрольно-ревізійну службу в Україні" від 26 січня 1993 р. № 2939—XII. Ця служба разом із своїм апаратом, майном, висо­кокваліфікованими кадрами на території України здійснювала державний контроль за витрачанням коштів і матеріальних цін­ностей і станом бухгалтерського обліку і звітності міністерств, ві­домств, державних комітетів, державних фондів, а також під­приємств і організацій, які отримували кошти із бюджетів усіх рівнів і державних валютних фондів. Однак, функції державної контрольно-ревізійної служби обмежені державним сектором еко­номіки, в результаті поза ними здійснювався контроль лише за використанням бюджетних коштів.

Одним із важливих шляхів зміцнення Національного фінансо­вого господарського контролю України стало заснування Держав­ного казначейства України при Міністерстві фінансів України на підставі Указу Президента України від 27 квітня 1995 р. № 335 "Про Державне казначейство України" і "Положення про Державне казначейство", затверджене постановою КМУ від 31.07.95 р. № 590.

Основними функціями Казначейства є:

• здійснення контролю за виконанням Державного бюджету;

• управління наявними коштами Держбюджету та коштами Державних позабюджетних фондів;

• управління державним внутрішнім і зовнішнім боргом згідно з чинним законодавством;

• контроль за надходженням і використанням коштів держав­них позабюджетних фондів;

• розробка та затвердження нормативно-методологічних доку­ментів з питань бухгалтерського обліку, звітності та організації ви­конання бюджетів усіх рівнів.

Контроль за правильністю і своєчасністю справляння податків і зборів (обов'язкових платежів) здійснюються державними подат­ковими органами (Закон України "Про систему оподаткування" від 25 червня 1991 р. № 1251—XII у редакції Закону України від 18 лютого 1997 р. № 77/97—ВР).

Основну функцію у системі податкового контролю здійснює по­даткова служба України, що діє на підставі Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 4 грудня 1990 р. № 509—XII у редакції Закону України № 3813—XII від 24 груд­ня 1993 р. Податкова служба здійснює контроль за діяльністю усієї позабюджетної і частини бюджетної сфери господарювання, усіх фізичних осіб — платників податків, що складають приблиз­но 80 % усіх доходів зведеного бюджету держави.

Крім державної податкової служби, податковий контроль здійс­нюють Державні цільові фонди, Пенсійний фонд і фонд соціаль­ного страхування.

Однак прийнята 26 червня 1996 р. Конституція України визначила, що фінансово-економічну стратегію держави визначає Верховна Рада України шляхом безпосереднього затвер­дження Держбюджету України і опосередковано — через прийнят­тя законів. Контроль за витрачанням коштів Держбюджету Укра­їни від імені Верховної Ради України здійснює Рахункова палата згідно з Законом України "Про рахункову палату" від 11.07.96 р. №315196—ВР.

Крім державних контрольних органів, в Україні з 1993 р. діє під­система незалежного фінансово-економічного контролю — аудиту. Необхідність становлення і розвитку аудиту в Україні викли­кається переходом країни до нових економічних відносин, роз­витком підприємств недержавної форми власності, приватиза­цією державного майна. Основним завданням аудитора є дотриман­ня положень Закону України "Про аудиторську діяльність" від 22 квітня 1993 р. № 3125—XII (з урахуванням змін і доповнень до нього).

Поряд з традиційними супутніми аудиту роботами, аудиторські фірми в Україні надають супутні аудиту послуги щодо привати­зації майна, комерціалізації торгівлі, акціонування підприємств, відновлення їх обліку, фінансового аналізу, менеджменту, мар­кетингу тощо.

У процесі проведення аудиту паралельно аудиторам можна ви­рішити питання побудови консалтингових програм з фінансового управління, що значно посилює привабливість і цінність послуг.

Аудитор у такому випадку стикається з трьома видами дослі­дження:

• розширення фірми (заснування нових підприємств, впро­вадження нових виробничих ліній, обладнання, завоювання но­вого ринку);

• управління капіталом (аудитор вивчає структуру капіталу свого клієнта, аналізує перспективи отримання венчурного або позичкового капіталу і вартість різних джерел фінансування);

• система бухгалтерського обліку, його розробка і удоскона­лення (визначити, на який вид допомоги очікує менеджер, з якою метою створюється система, хто отримуватиме інформацію і як вона використовуватиметься).

І, насамкінець, Аудиторська палата України з метою розвитку аудиту у нашій країні забезпечила всіх сертифікованих аудиторів перекладеними державною мовою Міжнародними стандартами аудиту, розробленими Міжнародною федерацією бухгалтерів (МФБ) і запропонованими також для бухгалтерів, керівників фінансових установ та підрозділів, студентів і викладачів вищих навчальних закладів.

Питання 1.2. «Суб'єкти аудиторської діяльності».

Закон «Про аудиторську діяльність» визначає й суб'єктів аудиторської діяльності: ауди­тор (одноосібний) і аудиторська фірма. Поняття аудитор походить від латинського auditor - слухач-учень, якого призначив вчитель для вислуховування уроків інших учнів, тобто який перевіряє інших учнів.

За статтею 5 «Аудитор» Закону аудитором може бути гро­мадянин України, який має кваліфікаційний сертифікат на пра­во заняття аудиторською діяльністю на території України. Він має право займатися цією діяльністю індивідуально, створю­вати аудиторську фірму, об'єднатися з іншими аудиторами в спілку за умови дотриманням вимог цього Закону та інших за­конів України, зокрема, тих, що регулюють аудиторську діяльність. Для здійснення аудиторської діяльності одноосібно аудитор повинен на підставі чинного кваліфікаційного серти­фікат отримати ліцензію. Зазначимо, що за Законом аудиторам забороняється безпо­середньо займатися торговельною, посередницькою та вироб­ничою діяльністю. Правда, Закон не виключає їх права отри­мувати дивіденди від акцій та доходи від інших корпоративних прав. Але за Законом аудитори мають право об'єднуватися, ство­рювати громадські організації, підприємницькі структури. Од­нією з організаційних форм аудиторських формувань, згідно із статтею 6 «Аудиторська фірма» Закону, є аудиторська фірма.

Аудиторська фірма - це організація підприємців і фахівців, яка має ліцензію на право здійснення аудиторської діяльності на території України й займається виключно аудитом і наданням аудиторських послуг.

Аудиторські фірми можуть створюватися на основі будь-яких форм власності. Загальний розмір частки засновників (учасників, акціонерів) аудиторської фірми, які не є аудитора­ми, у статутному капіталі не може перевищувати 30 відсотків.

Аудиторській фірмі дозволяється здійснювати аудиторську діяльність лише за умови, якщо у ній працює хоча б один ауди­тор. При цьому керівником аудиторської фірми повинен бути тільки аудитор. Керівником аудиторської фірми має бути фахівець в області фінансів, обліку, економіки підприємств, який володіє організаційно-підприємницькими даними.

За Законом, аудиторські фірми можуть створювати різні аудиторські організаційні формування. Таким чином, Законом декларується принцип «чистої аудиторської діяльності», як пропонується його називати.

До цих положень слід би і законодавчо внести доповнення, що аудиторські фірми, як підприємницькі формування, мають право створювати разом з іншими підприємствами (об'єднуватися) юридичні особи з новою статутною діяльністю. Аудито­ри як висококваліфіковані фахівці можуть грамотно, наприк­лад, вирішувати фінансові питання інвестування.

Таким чином, принцип «чистої аудиторської діяльності» пропонується замінити принципом «розширеної підприємницької діяльності». Відповідно до нового принципу необхідно виз­начити статутну діяльність суб'єктів аудиту.

Питання 2.1. «Зміст і функції аудиторського контролю». Функції аудиту - поняття, що визначає узагальнене коло його діяльності у конкретному напрямі фінансово-господарської діяльності підприємства.

Виходячи з цього розглянемо такі ос­новні функції аудиту.