14) Класифікація державних міжнародних акторів.

Міжнародна політика завжди була і значною мірою залишається сьогодні за своєю суттю міждержавною політикою. Зовнішня політика держав багато в чому визначає характер міжнародних відносин як попередніх, так і сучасної епохи. Вона справляла безпосередній вплив на функціонування, характер і перспективи розвитку всієї системи міжнародного життя. Діяльність окремих індивідів і навіть існування міжнародних організацій та інших учасників міжнародних відносин суттєво залежить від того, як до них ставляться держави. Окрім того, держава є універсальною формою політичної організації людських спільнот, адже зараз практично все людство, за незначними винятками, об'єднано в держави. Усе це в сукупності з ресурсами та потенціалом держав дозволяє визначити їх як головних центральних акторів міжнародних відносин. Розглянемо дане положення, яке у кінцевому вигляді характерне для представників політичного реалізму в ТМВ, детальніше.

Держава має певні форми. Форма держави – це спосіб організації та здійснення державної влади. Її основними елементами є:

1) політичний режим – сукупність прийомів і методів, за допомогою яких здійснюється державна влада. Розрізняють демократичні, авторитарні, тоталітарні та перехідні політичні режими;

2) форма правління – організація верховної державної влади, порядок утворення її органів та їх взаємовідносин з населенням. Історично склалися дві форми державного правління – монархія (абсолютна або необмежена, дуалістична і парламентська або конституційна) та республіка (президентська, парламентська, президентсько-парламентська і парламентсько-президентська);

3) державний устрій – територіальний устрій держави, який характеризує її поділ на певні складові частини, взаємовідносини між ними, а також кожної з них з державою в цілому. Виділяють унітарні держави, які можуть бути централізовані та децентралізовані, і складні держави. Серед останніх слід виокремити федерації (договірні та конституційні), конфедеративні утворення, імперії та державні унії.

Треба відзначити, що різні держави мають неоднакову національно-державну могутність, а, звідси, і нерівні можливості захищати свій суверенітет. З цих позицій розрізняють наддержави, великі держави, середні держави, малі держави і мікродержави (залежні держави). Наддержави виділяються за трьома головними ознаками: 1)здатність до масового руйнування планетарного масштабу, в т.ч. завдяки наявності ядерної зброї; 2)здатність справляти вплив на умови існування всього людства; 3)неможливість зазнати поразки від окремої держави або коаліції держав, якщо до такої коаліції не входить одна наддержава. Наддержави здатні діяти поза межами власної території, а географічний масштаб їхньої діяльності визначається їхньою могутністю. На підставі цього розрізняються три типи наддержав – універсальні (здатні діяти у глобальному масштабі та у всіх сферах міжнародних відносин); секторні (здатні до діяльності у глобальному масштабі, але лише у певній сфері міжнародних відносин – військовій, економічній, культурній); регіональні, що здатні діяти у межах певного регіону. Наддержава не просто велика за розміром території та чисельністю населення, а ще й володіє потужним військовим і промисловим потенціалом, що робить можливим її визначальний вплив на перебіг подій у світі. У XX ст. такими державами були СРСР і США, зараз – країни "великої сімки" на чолі з США, а також певною мірою Росія і Китай як ядерні держави, які є постійними членами Ради Безпеки ООН. Великі держави справляють суттєвий вплив на світовий розвиток, але не домінують у міжнародних відносинах, їх реальні можливості найчастіше обмежуються певним регіоном. В міжнародно-політичній науці не існує чіткої дефініції великих держав. Найчастіше для визначення “великої держави” використовуються наступні базові критерії: 1)сукупної могутності, під якою розуміється загальна сума її можливостей, які можуть бути використані для виконання основних функцій, для реалізації державних інтересів в сфері міжнародних відносин; 2)особливе місце і роль в системі міжнародних відносин; 3)масштаби довгострокових та середньострокових національних інтересів і ефективність їх реалізації. Середні держави мають як сильні, так і слабкі сторони, можуть протистояти великим державам . До їх головних характеристик можна віднести: 1)здатність впливати на прийняття рішень, які мають глобальний характер; 2)активний прояв своєї позиції у питаннях, які пов’язані з їх зовнішньополітичними інтересами; 3)здатність створювати певну опозицію великій державі. Вони мають міцний вплив у своєму найближчому оточенні. Це відрізняє їх від малих держав, вплив яких слабкий. Однак малі держави мають достатньо засобів для збереження своєї незалежності та територіальної цілісності. До їх головних характеристик можна віднести: 1)зосередженість на питаннях внутрішнього розвитку; 2)відсутність відчутного впливу навіть у регіональному оточенні; 3)зацікавленість у розширенні міжнародного співробітництва. Мікродержави (залежні держави) в принципі нездатні захистити свій суверенітет власними силами. Найчастіше до мікродержав відносять країни, населення яких не перевищує 1-2 млн. чол.