1Аудит як форма регыонального фінансового контролю Аудит є обов'язковою частиною цивілізованого функціонування ринкової економіки кожної країни.Для вирішення непорозумінь між податковими органами і керівними структурами, що представляють інтереси власників щодо підвищення ефективності виробництва, державного контролю уже було недостатньо, адже він захищав лише інтереси держави. Це стало поштовхом до виникнення незалежного контролю, який дістав назву аудиту (від. лат. ашііо — той, що вислуховує), тобто такого, що вислуховує звіти посадових осіб. Аудитори стали потрібні й незацікавленій стороні — суду, арбітражу, які відстоювали справедливість. Аудит є незалежною експертизою фінансової звітності комерційних підприємств уповноваженими на те особами (аудиторами) з метою підтвердження її достовірності для державних податкових органів і власників. Іншими словами, аудит — це надання практичної допомоги керівництву й економічним службам підприємства щодо ведення справ і управління його фінансами, а також щодо налагодження бухгалтерського фінансового і управлінського обліку, надання різних консультацій. Аудит також дає змогу дати оцінку майна під час приватизації і при акціонуванні підприємств різних форм власності.Аудит, крім того, охоплює такими основними питаннями: перевірка комерційної і господарсько-фінансової діяльності суб'єктів господарювання, фінансової звітності з погляду правильності складання і реальності оголошення оподаткованого прибутку, а також дотримання ними чинного законодавства.Аудит покликаний надавати допомогу представникам страхових компаній, бірж, акціонерних товариств, спільних підприємств, комерційних банків, різних іноземних фірм.Мета аудиту — сприяння ефективності роботи, раціональному використанню матеріальних, трудових і фінансових ресурсів у підприємницькій діяльності для отримання максимального прибутку.Основними завданнями аудиту є:• перевірка фінансової звітності, розрахунків, декларацій та інших документів для встановлення їх достовірності й відповідності здійснених господарських і фінансових операцій чинному законодавству;• виявлення і попередження (профілактика) порушень у фінансово-господарській діяльності підприємств;• реальність визначення фінансових результатів;• оцінка ефективності внутрішнього контролю;• надання консультаційних послуг з питань обліку, аналізу, права, менеджменту, маркетингу, фінансів тощоВиди користувачів облікової інформації Необхідна інформація та мета її використання1. Внутрішні користувач1.1. Власники підприємства та вищий управлінський персонал1.2. Менеджери різних напрямків діяльності (фінансові, виробничі, з маркетингу тощо)1.3. Керівники підрозділів (центри відповідальності підприємства)1.4. Робітники і службовці підприємства Загальний фінансовий стан підприємства: прийняття управлінських рішень тактичного і стратегічного характеруІнформація щодо функціонування підпорядкованої системи діяльності, прийняття управлінських рішень щодо удосконалення та регулювання діяльностіІнформація про функціонування підрозділів (центри відповідальності) про витрати, доходи; прийняття оперативних рішень з контролю та управління підрозділамиІнформація про загальний стан функціонування підприємства; збереження робочих місць, можливість підвищення оплати праці2. Зовнішні користувачі2.1. Дійсні та потенційні інвестори2.2. Банківські та інші кредитні установи2.3. Постачальники та інші кредитори2.4. Замовники, покупці, клієнти2.5. Органи державного регулювання і контролю:2.5.1. Державна податкова інспекція2.5.2. Органи Фонду державного майна2.5.3. Органи державної статистики2.6. Профспілки2.7. Широка громадськість2.8. Інші користувачі Фінансовий стан підприємства, рентабельність, отримані прибутки; можливість отримання прибутку, прийняття рішень щодо операцій з акціями, про доцільність вкладання капіталуРозрізняють аудит добровільний і обов'язковий. Добровільний (ініціативний) аудит здійснюється на замовлення зацікавленої сторони, коли перевірку не передбачено в установленому порядку.Обов'язковий аудит проводиться відповідно до закону, тобто під-приємство-замовник зобов'язане запрошувати аудитора для перевірки фінансово-господарської діяльності. За Законом України "Про аудиторську діяльність" і доповненнями до нього встановлено обсяг і порядок здійснення обов'язкового аудиту, а також визначено перелік підприємств, що підлягають обов'язковій аудиторській перевірці. Обов'язковий аудит спрямований на захист інтересів підприємств і держави від навмисного перекручення показників бухгалтерського балансу і фінансової звітності суб'єктів підприємницької діяльності.Обов'язковий аудит можна назвати регламентованим, бо його проведення обумовлене законодавчими і нормативними актами, в яких визначено категорії підприємств, що підлягають обов'язковій аудиторській перевірці (за даними річного звіту про фінансово-господарську діяльність перед поданням аудиторського висновку до податкової адміністрації, при отриманні банківського кредиту; перед емісією цінних паперів емітент, згідно з правилами Національного банку України, подає аудиторський висновок про свій фінансовий стан тощо).Аудит поділяється на внутрішній і зовнішній. внутрішній аудит — незалежна оцінка діяльності підприємства, визначення його платоспроможності та запобігання банкрутству. За внутрішній аудит відповідає саме підприємство або один з його відділів, тобто контрольний орган підприємства. Керівник такого контрольного органу (або внутрішній аудитор) підпорядкований керівництву підприємства. Внутрішній контрольний орган здійснює аудиторські перевірки на самому підприємстві або в його підрозділах.Аудит — незалежна перевірка балансів і фінансової звітності суб'єктів господарювання з метою отримання висновків. Висновки аудитора є виваженим і обґрунтованим доказом під час розв'язання майнових конфліктів у арбітражному і народному судах між власником та його контрагентами. Аудит дає можливість суб'єктам підприємницької діяльності прогнозувати підвищення ефективності і розширення сфер впливу підприємницьких структур, розвиток маркетингу і комерційної діяльності як на внутрішньому, так і на міжнародному ринках, допомагає уникнути банкрутства. Аудиторське підтвердження про стійкий фінансовий стан підприємства обґгрунтовує потребу в кредитах і надає право на випуск акцій.Під час ревізії досліджується фінансово-господарська діяльність підприємств у статиці після завершення господарських процесів (переважно, не менше одного разу на два роки). Функції ревізії (порівняно з аудитом) обмежуються інтересами власника, від імені якого проводиться ревізія. Основною метою ревізії є пошук та фіксація фактів зловживань з обов'язковим повідомленням керівній організації та правоохоронним органам. Як правило, ревізори здійснюють перевірки з позицій дотримання законності господарських операцій, не вникаючи у визначення перспектив діяльності. Результати ревізії повідомляють трудовому колективу для вжиття заходів щодо ліквідації виявлених недоліків.а змістом аудит як одна з форм фінансового контролю включає експертну оцінку фінансово-господарської діяльності підприємства за даними бухгалтерського фінансового обліку, фінансової звітності, а також надання аудиторських послуг і пов'язаних із ними експертиз, консультацій з питань бухгалтерського фінансового і управлінського обліку, фінансової звітності, оподаткування, аналізу господарської діяльності, фінансів, управління трудовими ресурсами та інших видів економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності юридичних і фізичних осіб.Аудит спрямований на регулювання процесу відтворення суспільне необхідного продукту. Він вивчає продуктивні сили і виробничі відносини на всіх стадіях розширеного відтворення (виробництво, розподіл, облік і споживання) суспільне необхідного продукту з метою виявлення суперечностей та їх своєчасного регулювання з боку суспільства. тже, до предмета аудиту залучаються всі стадії процесу відтворення суспільне необхідного продукту та їх нормативно-правове регулювання.

2. Балансовий і чистий прибуток підприємств комунальної сфери власності Прибуток житлово-комунальних підприємств зазвичай визначається при складанні розрахунків до проектів місцевих бюджетів як різниця між сумою валових доходів, які містять у собі суму отриманої дотації з місцевого бюджету, і видатками. При плануванні прибутку застосовують метод прямого обчислення.

Балансовий прибуток, отриманий підприємствами житлово-комунального господарства, розподіляється підпорядковуючись загальним правилам розподілу прибутку, який діє в країні. Насамперед частина його у формі податку спрямовується на формування фінансових ресурсів держави, після чого підприємства повинні сплатити штрафи за порушення вимог суб’єктів господарювання, частина прибутку може бути вилучена місцевими органами самоврядування для перерозподілу між іншими підприємствами комунальної форми власності. Чистий прибуток підприємств житлово-комунального господарства, як правило, спрямовується на розвиток виробництва, задоволення соціальних потреб та матеріальних запасів готової продукції і незавершеного виробництва. На відміну від промислових підприємств, де власні обігові кошти становлять значну частку в складі виробничих запасів, у житлово-комунальних підприємствах частка оборотних коштів незначна. У складі нормованих оборотних коштів відсутні статті «Сировина, матеріали

й покупні напівфабрикати», «Готова продукція», «Незавершене виробництво». Одна з характерних статей оборотних коштів

житлово-комунальних підприємств — «Розрахунки з абонентами», або

«Заборгованість абонентів», яка формується за рахунок коштів, що

надходять за надані послуги та реалізовану продукцію. Планова

необхідність у власних обігових коштах визначається виходячи з

установлених нормативів, виражених у днях. Норматив щодо малоцінного інвентаря, інструменту, спецодягу встановлюється виходячи з кількості працюючих і середньої норми запасу в грошовому виразі на одного працюючого.

10. Місцеве господарство і його роль у формування місцевих бюджетів. Абсолютні розміри місцевих бюджетів, їх стан і збалансованість безпосередньо залежать від результатів функціонування господарського комплексу кожної адміністративно-територіальної одиниці, адже осно¬вним джерелом доходів є податки, які сплачують суб'єкти господарської діяльності, що діють на території місцевого самоврядування. Крім податкових надходжень, до місцевих бюджетів надходять неподаткові доходи: від власності та підприємницької діяльності, від некомерційного та попутного продажу. Значна частина цих надходжень формується за рахунок використання, здачі в оренду або продажу майна, на яке поширюється право комунальної власності. Підприємства, що належать до місцевого господарства, стали невід'ємною складовою економічної системи держави. Більшість з них є неприбутковими підпри¬ємствами і утримуються за рахунок коштів місцевих бюджетів. Окрім передбачених законодавством податків та обов'язкових платежів нія¬ких інших доходів підприємства комунальної власності, як правило, місцевим бюджетам не приносять.У складі місцевого господарства перебуває: житловий та нежитловий фонд та об'єкти зовнішнього благоустрою (парки, сквери, дороги, скульпту¬ри, трамвайні колії, тролейбусна, водопровідна і каналізаційна, елек¬трична, газова, теплопровідна мережі).Підприємства комунального господарства мають понад 20 напря¬мів діяльності, які охоплюють практично всі основні сфери життєді¬яльності людини і за функціональним призначенням поділяються на: - житлове господарство (житлові і нежитлові будинки та від¬окремлені будівлі); - санітарно-технічні (водопроводи, каналізація, підприємства із санітарного очищення сміття); - транспортні (автобусні парки, трамвайні та тролейбусні депо, метрополітен та фунікулер); - комунальної енергетики (електричні, газові та теплові мережі); комунального обслуговування (готелі тощо); - міські шляхи.Таким чином роль місцевого господарства полягає не лише в наповненні та збалансуванні місцевих бюджетів, а і в обслуговуванні соціально-економічної сфери регіону.

6. Житлово-комунальні послуги.

Комунальне господарство – складова житлово-комунального комплексу, яка забезпечує надання необхідного обсягу санітарно-технічних, санітарно-гігієнічних, енергетичних і транспортних послуг жителям населених пунктів. Метою комунального обслуговування є досягнення нормативного рівня забезпечення населення відповідними видами послуг та поліпшення якості обслуговування споживачів. Житлово-комунальні послуги можна класифікувати на три види: 1) особисті – надаються населенню і оплачуються за рахунок особистих доходів домогосподарств(пасажирський транспорт, житлове господарство); 2) виробничі – можуть надаватись як населенню, так і суб’єктам господарювання, які оплачують їх за рахунок своїх грошових коштів (вивезення сміття, газо-, водо- і теплопостачання); 3) громадського призначення – суспільно-корисні послуги (озеленення, благоустрій територій, прибирання, миття та освітлення вулиць, доріг).

8. Комунальні платежі та методи управління ними.

Комунальні платежі – платежі, що стягуються місцевими органами влади як плата за надані послуги громадянам і фізичним особам. З метою поліпшення збирання платежів варто застосовувати такі механізми: - застосування санкцій та стимулів із метою погашення заборгованості за житлово-комунальні послуги; - запровадження економічних стимулів для дисциплінованих платників, які не мають боргів з оплати послуг; - створення в містах автоматизованих систем збору і обробки платежів. Можливі наступні основні шляхи обмеження зростання або зниження тарифів на житлово-комунальні послуги: 1) скорочення реальних втрат у процесі ви-ва, транспортування й споживання продукції у ЖКГ; 2) виключення зі складу собівартості витрат, що не відносяться до витрат на ви-во й реалізацію продукції; 3) підвищення рівня науково-методичного обґрунтування нормативної бази житлово-комунальних тарифів; 4) формування конкурентного середовища в процесі житлово-комунального обслуговування споживачів.

57. Фінансові ресурси комунальних підприємств.

Нині фінанси підприємств комунальної власності функціонують на основі зако-нодавства, яке регламентує діяльність усіх господарських структур в економіці Ук-раїни. Використання фінансових ресурсів підприємств комунальної власності має свої особливості, їхній прибуток розподіляється в порядку, визначеному відповідни¬ми місцевими радами згідно із статутами цих підприємств. Статути затверджуються місцевими радами, яким належать ці підприємства. Комунальні підприємства в Україні мають самостійні фінансові баланси, їхні рахунки не об'єднуються з бюджетними рахунками органів місцевого самовряду¬вання. Більшість установ і закладів, що перебувають у комунальній власності, є самостійними юридичними особами і фінансуються за рахунок місцевих бюджетів на основі кошторисів.Фінанси комунальних підприємств обліковуються в складі фінансів держав¬ного сектора економіки. Власні надходження бюджетних установ поділяються на дві групи: — перша з них — це плата за послуги, що надаються бюджетними установами. Цю групу утворюють надходження від плати за послуги, що надаються бю¬джетними установами згідно із законами та нормативно-правовими актами. Такі надходження постійні і обов'язково плануються в бюджеті. Перша група поділяється на такі підгрупи:1) плата за послуги, що надаються бюджетними установами згідно з їх функціональними повноваженнями, тобто це кошти, які надійшли бюджетним уста¬новам як плата за послуги, надання яких пов'язане з виконанням основних функцій та завдань бюджетних установ; 2) виконавчий збір, стягнутий державною виконавчою службою. 3) надходження бюджетних установ від господарської та/або виробничої діяль¬ності. До цієї підгрупи відносяться кошти, які отримують бюджетні установи від господарсько-виробничої діяльності допоміжних, навчально-допоміжних підприємств, господарств, майстерень тощо; квартирна плата та плата за гуртожиток; 4) плата за оренду майна бюджетних установ.5) надходження бюджетних установ від реалізації майна. Друга група — інші джерела власних надходжень бюджетних установ. Цю гру¬пу утворюють кошти, перераховані бюджетним установам для виконання окремих доручень, а також благодійні внески, гранти та дарунки. Такі кошти не постійні і плануються лише у випадках, що попередньо визначені рішеннями Кабінету Мі¬ністрів України, укладеними угодами, в тому числі міжнародними, календарними нами проведення централізованих заходів тощо. Друга група поділяється на такі підгрупи: 1) благодійні внески, гранти та дарунки. До цієї підгрупи відносяться всі види добровільної безповоротної та безоплатної допомоги як передача будь-яких видів майна, благодійні внески, гранти та дарунки, у тому числі внески від спонсорів та меценатів. 2) кошти, які отримують бюджетні установи для виконання окремих конкрет¬них доручень від підприємств, організацій чи фізичних осіб, від інших бюджетних установ. До цієї підгрупи відносяться також інвестиції, які, згідно з законодавством, надходять до бюджетних установ, у тому числі на спорудження житлових будинків. Власні надходження бюджетних установ використовуються відповідно до закону про державний бюджет чи рішення про місцевий бюджет за такими напрямами: 1. перша група: - підгрупа 1 — на покриття витрат, пов'язаних з організацією та наданням зазначених у підгрупі послуг; - підгрупа 2 — на організацію зазначених у підгрупі видів діяльності, а також на господарські видатки бюджетних установ; - підгрупа 3 — на утримання, обладнання, ремонт майна бюджетних установ; - підгрупа 4 — на ремонт, модернізацію чи придбання нових необоротних активів (крім будівель і споруд) та матеріальних цінностей, на покрит¬тя витрат, пов'язаних з організацією збирання і транспортування відходів брухту на приймальні пункти, на преміювання осіб, які безпосередньо зайняті збиранням відходів і брухту, а також на господарські потреби бюджетних установ.2. друга група: підгрупа 1 — за спеціально визначеними напрямами у разі над ходження таких коштів.