43 Суть економічного зростання та його основні протиріччя

Розрізняють два поняття: „економічний розвиток“ та „економічне зростання“.

Економічний розвиток – це перехід від одного стану економіки до іншого, коли у новому періоді не тільки збільшується виробництво тих самих товарів і послуг, що вже вироблялися раніше, а має місце й виробництво нових товарів і послуг з використанням нових технологій порівняно з минулим періодом.

Економічне зростання – це збільшення обсягів реального ВВП в одному періоді порівняно з іншим, або зростання економічної могутності держави (є більш вузьким за змістом порівняно з економічним розвитком).

Найважливішими проблемами економічного зростання є:

- тенденції та джерела зростання;

- забезпечення його довготермінової стійкості;

- наслідки вибраної моделі технологічної політики;

- темпи оновлення структури народного господарства;

- вимір факторів та результатів зростання.

Екстенсивний тип економічного зростання – досягається за рахунок розширення обсягів виробництва, тобто використання більшої кількості виробничих ресурсів:

- збільшення чисельності зайнятих;

- збільшення обсягу капіталу;

- залучення більшої кількості природних ресурсів.

Інтенсивний тип економічного зростання – досягається за рахунок більш досконалого використання економічних ресурсів, тобто:

- технологічного прогресу;

- рівня освіти та професійної підготовки кадрів;

- економія за рахунок зростання масштабу виробництва;

- покращення розподілу ресурсів;

- також впливають законодавчі, інституційні та інші фактори.

Позитивні наслідки економічного зростання:

- економічне зростання дозволяє забезпечити більш високий рівень життя;

- дає змогу здійснювати нові програми поліпшення життя бідних верств населення;

- впливає на авторитет країни у світі;

- полегшує розв'язання проблеми обмеженості ресурсів.

негативні наслідки:

- економічне зростання часто призводить до руйнування середовища, у якому мешкають люди;

- сприяє дегуманізації особистості;

- призводить до перетворення працівників у додаток до машини; зростання ВВП і багатства не вирішують проблему справедливого розподілу цього багатства, тобто проблему бідності;

- автоматизація виробництва сприяє різкому скороченню робочих місць і призводить до збільшення безробіття.

44Економічні цикли: сутність, види. Економічні кризи

Економічний цикл – це послідовність піднесень і спадів економічної активності протягом кількох років, тобто це рух суспільного виробництва від одного кризового явища до іншого, який постійно повторюється.

Фази економічного циклу:

1Спад (криза, рецесія). Надвиробництво і подальше падіння обсягів виробництва. Затоварювання, зменшення обсягів оптової і роздрібної торгівлі, масове банкрутство, скорочення зайнятості. Зменшення платоспроможного попиту, зниження реальної заробітної плати

2. Дно (депресія, застій).. Виробництво і зайнятість досягають найнижчого рівня. Спостерігається найбільша кількість банкрутств, дуже висока відсоткова ставка, відсутні нові інвестиції

3. Пожвавлення. Починає оновлюватися капітал, модернізується виробництво, відновлюються інвестиції, активізується попит. Виробництво, зайнятість та споживання зростають. Рівень цін може підвищуватися, аж поки не буде досягнуто повної зайнятості і виробництво не почне працювати на повну потужність.

4. Пік.В економіці спостерігається повна зайнятість і виробництво працює на повну потужність. Спостерігається масове оновлення капіталу, розширення виробництва, зростання прибутку та заробітної плати. Рівень цін має тенденцію до підвищення, відчувається недостатність ресурсів, зростання ділової активності припиняється.

Перший пов'язують з зовнішніми (екзогенними) факторами, які перебувають за межами економічної системи:

- політичні й випадкові події (війни, революції, перевороти);

- зміни чисельності населення (міграція);

- поява значних наукових і технічних винаходів і нововведень (автомобіль, залізниці, комп'ютери);

Другий - з внутрішніми (ендогенними) факторами, які притаманні даній економічній системі, такими як:

- нестабільність споживчих витрат;

- нестабільність інвестиційних витрат;

- зміна цін на ресурси (нафту, газ та інші види сировини);

- цикли Кондратьєва, або довгохвильові цикли, тривалість 40-60 років. Їхня головна рушійна сила – радикальні зміни в технологічній базі суспільного виробництва, його структурна перебудова;- цикли Кузнеця – їхня тривалість складає 20 років, а рушійними силами є зрушення у відтворюваній структурі виробництва;- цикли Джаглера з періодичністю 7-11 років як підсумок взаємодії багатьох грошово-кредитних факторів;- цикли Кітчина з тривалістю 3-5 років, що обумовлюються динамікою відносної величини запасів товарно-матеріальних цінностей на підприємствах;- приватні господарські цикли, що охоплюють період від одного до дванадцяти років та існують у зв'язку з коливаннями інвестиційної активності.

Політика стабілізації – це діяльність держави, спрямована на погашення коливань в економіці. Цю діяльність держави ще називають антициклічним регулюванням, чи протидією коливанням кон'юнктури.

Існує два типи політики стабілізації: стримування і експансія. Основними інструментами макроекономічної стабілізації є:

1. Фіскальне (податково-бюджетне) регулювання, що дозволяє через стягування податків з підприємств і домогосподарств і виконання визначених бюджетних витрат здійснювати вплив на рівень ділової активності у країні.

2. Монетарне (кредитно-грошове) регулювання, що припускає вплив на стан національної економіки, рівень ділової активності за допомогою державного контролю над грошовим обігом у країні.

Політика стримування – це діяльність держави, спрямована на обмеження сукупного попиту. Вона застосовується тоді, коли економіка перебуває у стадії піку. У цей час в економіці накопичується інфляційний потенціал, відбувається нарощування попиту, виробники прагнуть розширити виробництво. Але це розширення має свої межі, настає час, коли на експансію купівельних витрат виробник починає реагувати не збільшенням випуску, а підвищенням цін. І тут потрібні заходи стримування, спрямовані на розрядку інфляційного потенціалу, охолодження економічної кон'юнктури. Очевидно, що у цьому випадку в хід ідуть заходи, пов'язані з підвищенням податків; зменшенням бюджетних витрат держави; подорожчанням кредитів, тобто збільшення відсоткової ставки за рахунок: підвищення облікової ставки, продажу державних цінних паперів на відкритому ринку, підвищення норм обов'язкових банківських резервів і т. ін. У сфері заробітної плати і тарифів відбувається зниження заробітної плати.

Політика експансії – це діяльність держави, спрямована на розширення сукупного попиту. До таких заходів держава вдається тоді, коли економіка переживає стан спаду. Стимулюючи витрати, держава намагається „оживити“ виробництво, збільшити рівень ділової активності. Активізації виробництва держава домагається шляхом зменшення податків, росту витрат державного бюджету. Зменшення ставок банківського відсотка за рахунок зниження облікової ставки, купівлі державних цінних паперів на відкритому ринку, зниження норм обов'язкових резервів, а також, зростання заробітної плати і прискорення використання інвестиційних програм.

Політика експансії створює передумови для економічного росту і зменшення безробіття, але разом з тим загрожує збільшенням цін.