34Конкуренція

Конкуренція як економічна категорія означає суперництво і боротьбу між товаровиробниками за найвигідніші умови виробництва і збуту товарів і послуг, за привласнення найбільших прибутків.

Позитивні сторони конкуренції:

• конкуренція є важливою рушійною силою розвитку економічної системи;

• конкуренція сприяє науково-технічному прогресу суспільства;

• конкуренція змушує знижувати витрати виробництва шляхом економії ресурсів, зростання продуктивності праці;

• конкуренція змушує покращувати якість продукції, її асортимент, обслуговування споживачів;

• конкуренція змушує знижувати та вирівнювати ціни;

• конкуренція стимулює перелив капіталів між галузями;

• внаслідок конкуренції відбувається дія закону вартості, закону попиту і пропозиції, інтенсифікація дії закону зростання продуктивності праці.

Негативні риси конкуренції:

• конкуренція посилює процес концентрації виробництва, який у свою чергу, призводить на певному етапі до виникнення монополій;

• випускають надмірну кількість товарів, що призводить до криз перевиробництва;

• конкуренція посилює боротьбу між капіталістами за скорочення витрат виробництва шляхом зниження заробітної плати;

• зростає інтенсивність праці, що сприяє зростанню армії безробітних;

• використання нечесних методів конкуренції великими компаніями призводить до придушення малих та середніх підприємств, їх масового банкрутства;

• міжнародна конкуренція, що з боку транснаціональних корпорацій ведеться нецивілізованими методами (шляхом підкупу тощо) придушує національних товаровиробників у інших країнах.

35 Засади теоретичного аналізу змішаної економічної системи

Ринкова економіка, особливо у теоретичному аспекті уособлює свободу економічного вибору, яка передбачає вільний вибір професії, роду занять, свободу виробництва та продажу товарів (послуг), у т. ч. робочої сили, досконалу конкуренцію тощо.

Щодо адміністративно-командної економічної системи, то в ній, як уже зазначалося, господарюючі суб’єкти мають такий ступінь свободи, який вважають прийнятним державні особи та інституції, котрі приймають політичні рішення.

Проміжне положення між цими полярними полюсами посідає так звана змішана економіка, яка в загальному розумінні поєднує різні форми власності та господарювання, а також ринкові принципи конкуренції і державного регулювання.

Економічна теорія розглядає два основних способи координації такої діяльності: спонтанний (або стихійний) та ієрархію (від гр. hieros – світовий, та archē – влада, тобто розташування частин чи елементів цілого в порядку від вищого до нижчого).

У спонтанних порядках інформація, яка необхідна виробникам і споживачам, передається шляхом цінових сигналів. Саме зниження чи зростання цін на виробничі ресурси, економічні блага підказують господарським агентам (cуб’єктам), в якому напрямі діяти, тобто що, як і для кого виробляти. Спонтанний економічний порядок виник природним шляхом у ході розвитку ринкових відносин. . Ієрархія – це адміністративно-командна, або централізовано-планова, система у колишньому СРСР, де держава в особі Держплану та вищих партійних органів, віддавала «накази» у формі державних народногосподарських планів, що саме виробляти, для кого і скільки, а також розподіляла ресурси, закріплювала постачальників до споживачів тощо.

Ідеї змішаної економіки виникли ще у ХІХ ст. Основою їх появи була життєва необхідність розв’язання соціальних проблем, які, за переконанням ряду авторів, могла вирішити лише держава. Слід зазначити, що родоначальником теорії змішаної економіки був А. Вагнер, який розглядав існування функціонуючого народного господарства як поєднання трьох різних господарських систем: 1) приватногосподарської, що прагне до отримання найбільшого прибутку; 2) суспільно-господарської (державне господарство), що керується принципом загальної користі; 3) благодійницької, що функціонує з альтруїстичних намірів. Ці три господарські системи Вагнер потім поєднував у сукупну організацію всього народного господарства.

цілісність змішаної системи свідчать також основні її властивості

- багатосекторність і поліформізм в економіці;

- взаємодію та взаємопереплетіння її секторів і форм господарювання;

- рухливість у часі і просторі механізму господарювання;

- перехід одних форм в інші, що забезпечує гнучкість і цілісність системи;

- відносну стійкість і стабільність на основі збалансування різнорідних економічних інтересів;

- здатність амортизувати циклічні коливання, запобігати глибоким економічним спадам і пом’якшувати соціальні конфлікти;

- економічну свободу і економічну рівність господарюючих суб’єктів.