
- •1. Дайте визначення предмету "Історія України", вкажіть на основні методологічні принципи, джерела та значення його вивчення у вищій школі.
- •2. Розкрийте суть основних історіософських концепцій щодо походження та часу виникнення українського народу. Яка з них, на вашу думку, найбільш достовірна? Аргументуйте.
- •3. Розкрийте зміст поняття "історико-етнографічний регіон". Назвіть причини та етапи формування історико-етнографічних регіонів на території України.
- •4. Які ви знаєте гіпотези щодо походження назв "Русь" та "Україна"? Як в українській історіографії висвітлюються проблеми етнічного походження Київської Русі?
- •5. Визначте етнополітичний аспект литовської експансії на українські землі. Чи можна вважати Велике князівство Литовсько-Руською державою?
- •7. Дайте характеристику етнополітики козацько-гетьманської держави. Які факти свідчили про посилення "російського фактору"?
- •8. Проаналізуйте процес обмеження та остаточної ліквідації царським урядом автономії України (друга половина XVII…хviii ст.) Виділіть етнополітичний аспект цієї проблеми.
- •10. Проаналізуйте процес обмеження національних прав українців у період остаточної втрати Україною державності в процесі створення срср. Чи мала Україна право вибору?
- •12. Назвіть причини, етапи та міграції українців. Визначте внесок українців у політику, науку, культуру, господарське життя держав, де вони проживають.
- •15. Визначте місце України в планах імперіалістичних держав напередодні та на початку Першої світової війни. В чому полягала трагедія українського народу в цій війні?
- •16. Дайте характеристику діяльності Української Центральної Ради у боротьбі за відродження української держави. Визначте етнополітичний аспект цієї діяльності.
- •17. Визначте історичні особливості пошуку оптимальних моделей будівництва незалежної української держави в 1917…1920 рр. Проаналізуйте еволюцію українського державотворення.
- •18. Визначте причини недовговічності Акту злуки 22 січня 1919 р. Коли і за яких обставин завершилося зібрання українських земель?
- •19. Охарактеризуйте плани і політику сусідніх держав, щодо України напередодні початку Другої світової війни.
- •20. Охарактеризуйте процес "радянізації" на Західній Україні після включення до складу срср та урср. Як оцінюються ці події в історичній літературі?
- •22. Назвіть об'єктивні та суб'єктивні фактори, які сприяли, утворенню незалежної української держави.
- •23. Коли і за яких обставин було прийнято Акт проголошення незалежності України? Визначте значення референдуму 1 грудня 1991 року, його підсумків.
- •25. Проаналізуйте конституційний процес, реорганізацію, вищих органів державного управління та місцевого самоврядування в. Процесі будівництва незалежної Української держави.
- •26. Визначте геополітичні координати України в контексті власної історії.
- •27. Проаналізуйте проблеми взаємовідносин України і Росії в історичній ретроспективі і сьогодні.
- •28. В чому ви вбачаєте здобутки та прорахунки української дипломатії у сучасних геополітичних перетвореннях?
- •31. Висвітліть основні погляди вчених на причини та час виникнення українського козацтва. Доведіть, що Запорізька Січ була козацькою демократичною республікою.
- •32. Дайте характеристику польсько-литовським уніям та визначте їх значення розвитку України.
- •33 Охарактеризуйте становище української соціальної структури в добу національної революції середини XVII ст„ та соціальну модернізацію Російської та Австрійської імперій в кінці хviii - поч. XX ст.
- •34 В чому була провідна роль української шляхти як верхівки українського народу в політичному житті XIV - XVI ст.?
- •35 Дайте характеристику політичної діяльності українських гетьманів після смерті б. Хмельницького. Розкрийте наслідки періоду "Руїни" для України.
- •36. Яку роль відігравало Кирило-Мефодіївське братство, громади та "Просвіти" у розвитку українського національного відродження?
- •37 Охарактеризуйте значення економічних та політичних реформ в Росії у 60…80 рр. Хіх ст.. Для соціально-економічного розвитку українського суспільства.
- •39. Охарактеризуйте політику самодержавства щодо України у часи столипінської реакції та український національно-визвольний рух у цей період
- •40. Визначте за що боролися українські селяни і робітники у 1917…1920 рр. Які партії мали на них переважаючий вплив? Яке було співвідношення соціального і національно-визвольного рухів?
- •42. Розкрийте суть політики радянської влади щодо українського селянства в роки колективізації. Які причини голодомору 1932…1933 рр. Та його політична оцінка сьогодні?
- •43. Охарактеризуйте німецько-окупаційний режим на українських землях у роки Другої світової війни. Які політичні сили та збройні формування боролися за визволення України?
- •44. Охарактеризуйте політико-ідеологічні і культурні процеси в Україні в перші післявоєнні десятиріччя 1945…1964 рр. Визначте суть та наслідки для України хрущовської "відлиги".
- •46. Розкрийте особливості політичного і гуманітарного життя українського народу в радянський період.
- •47. Визначте внутрішні і зовнішні причини політики горбачовської "перебудови" та вкажіть на наслідки її для соціально-політичного розвитку України.
- •49. Дайте характеристику соціальної політики української держави в умовах ринкової економіки. Які існують проблеми, труднощі? Які ви бачите шляхи їх вирішення?
- •50. Охарактеризуйте розвиток освіти часів Київської Русі та Гетьманщини. Які національні риси вона мала?
- •51. Визначте наслідки Люблінської та Берестейської уній у сфері духовного життя та освіти на українських землях. Вкажіть на роль братського руху.
- •52. Охарактеризуйте становлення і розвиток української науки у хуш - XX ст.
- •55. Визначте вплив політики коренізації иа розвиток культури й освіти в Україні.
- •56. Проаналізуйте розвиток української освіти у радянські часи. Яку роль відігравало запровадження системи загальної середньої освіти у 70-х роках XX ст.
- •58. Охарактеризуйте розвиток Київського Політехнічного Інституту. Дайте оцінку науковим досягненням вчених кпі в умовах розгортання науково-технічної революції.
- •59. Визначте пріоритетні напрями освітньої, наукової і промислової політики України після проголошення її незалежності.
- •60. Розкрийте суть, періодизацію та соціально-економічні наслідки сучасної науково-технічної революції для українського суспільства.
39. Охарактеризуйте політику самодержавства щодо України у часи столипінської реакції та український національно-визвольний рух у цей період
Третьочервневий виборчий закон, що надавав абсолютну перевагу поміщикам та крупній буржуазії, фактично зводив нанівець проголошену 1905 р. демократію. Проте новий виборчий закон був лише першим кроком у масштабному наступі реакції. У багатьох районах Російської імперії було введено «воєнний» або ж «особливий» стан. Катеринославська, Полтавська, Таврійська, Харківська, Чернігівська та Херсонська губернії тривалий час перебували в стані посиленої охорони. У цих регіонах заборонялися будь-які збори, наради, навіть не дозволялося збиратися декільком особам у приватних квартирах. Період реакції — це час «надзвичайних заходів» у боротьбі з революційним рухом, зростання кількості арештів, сваволі воєнних судів зі спрощеною формою судочинства, масових заслань без суду і слідства, погромів профспілок, заборони демократичних видань тощо.
Після революції активно запрацював репресивний апарат. За звинуваченням у «політичних злочинах» за період 1907—1909 pp. було засуджено 26 тис. осіб, з яких 5 тис. винесено смертні вироки. У переповнених тюрмах країни 1909 р. перебувало майже 180 тис. осіб.
Досить відчутним був наступ реакції в культурній сфері. Невдовзі після третьочервневого виборчого закону цар затвердив постанову ради міністрів про студентські організації та правила скликання зборів у стінах навчальних закладів. Суть його полягала в забороні студентам брати участь у будь-яких зібраннях та ліквідації автономії вищих навчальних закладів.
Логічним наслідком наступу реакції було посилення національного гніту. Уряд заборонив викладання українською мовою в школах, де воно було самовільно запроваджене у роки революції. Було скасовано навіть циркуляр міністра освіти 1906 p., у якому свого часу дозволялось вчителям «використовувати малоросійську мову для роз'яснення того, що учні не розуміють». Натомість з'явився новий циркуляр, що забороняв вчителям розмовляти з учнями українською мовою навіть у позаурочний час за межами школи. Шовіністична освітянська політика не дозволяла у школах співати українських пісень, декламувати вірші українською мовою, виконувати національні мелодії.
Піднесення реакційної хвилі зумовило тотальне насильницьке закриття українських клубів, наукових товариств, культурно-освітніх організацій. Зокрема, під тиском властей перестали функціонувати київська, одеська, чернігівська, полтавська, ніжинська та інші «Просвіти». У 1910 р. побачив світ циркуляр П. Столипіна, у якому «інородцям» (до них належали українці та інші пригноблені народи) взагалі заборонялося створювати будь-які товариства, клуби, видавати газети рідною мовою. У цей час державний Комітет у справах друку заборонив вживати на сторінках періодичної преси та в будь-яких інших виданнях терміни «Україна», «український народ».
Придушення революційного руху, наведення порядку жорсткою рукою, наступ на демократичні завоювання революції, відверта асиміляторська політика щодо пригнічених народів — все це складові одного плану, за допомогою якого голова царської Ради міністрів П. Столипін хотів створити потужну, централізовану, монолітну імперію, повернути царизмові колишні владу та вплив. Важливе місце в стратегічних розрахунках прем'єр-міністра займала аграрна реформа.
Революція 1905—1907 pp. довела, що аграрне питання з питання економічного переросло в політичне. Його невирішеність поглиблювала конфронтацію в суспільстві, посилювала соціальну напругу та політичну нестабільність. Будучи залишком феодалізму, самодержавство тривалий час консервувало свою опору — два інших релікти часів кріпосництва: поміщицьке землеволодіння та селянську общину. На початку XX ст. деградація поміщицького землеволодіння стала цілком очевидною, а община показала не лише свою нездатність ефективно господарювати, а й належно контролювати настрої селян. Саме тому ще в ході революції прем'єр-міністром П. Столипіним було проголошено курс на реформування аграрного сектора. Комплекс реформ, розпочатих указом 9 листопада 1906 p., був логічним продовженням модернізаційних процесів у Росії середини XIX ст. У його основі лежало три головні ідеї: руйнування селянської общини, дозвіл селянину отримати землю в приватну власність (хутір чи відруб), переселення селян у малозаселені райони Сибіру, Середньої Азії, Північного Кавказу. Стрижнем столипінської аграрної реформи була ставка на особисту ініціативу та конкуренцію, які протиставлялися традиційній общинній рівності в бідності.
Аграрними перетвореннями П. Столипін хотів комплексно вирішити низку важливих завдань: підняти ефективність сільськогосподарського виробництва, підвищити товарність селянського господарювання, зміцнити соціальну опору самодержавства на селі, вирішити проблему аграрного перенаселення. Хоча здійснення столипінських планів у перспективі обіцяло поліпшення ситуації в суспільстві, вони були зустрінуті значною мірою вороже. Характерно, що проти них виступили і праві, і ліві політичні сили. Правих не влаштовувало руйнування традиційного сільського укладу, а ліві не бажали послаблення протиріч на селі, які були збудниками революційної активності селянства. Цікаво, що і саме селянство імперії у своїй масі, якщо не вороже, то дуже насторожено поставилося до реформаторських ідей. Тут свою роль відіграв комплекс чинників: природний консерватизм селян, зрівняльна психологія, сформована общинним землекористуванням, і зневіра у власних силах.
Найбільший успіх реформи Столипіна мали в Україні. Це пояснюється особливостями української ментальності, сильнішим, ніж у росіян, потягом до індивідуального господарювання, порівняно меншою поширеністю на території України селянських общин. Протягом 1907— 1915 pp. на Правобережжі вийшли із общини 48% селян, на Півдні — 42%, на Лівобережжі — 16,5%. На 1916 р. утворилося 440 тис. хуторів, що становило 14% селянських дворів. Ці показники були значно вищими, ніж у європейській Росії, де з общини виділилося 24% селянських господарств, а переселилось на хутори 10,3%.
Однак остаточно зруйнувати селянську общину не вдалося. Не змогла реформа ліквідувати і поміщицьке землеволодіння, хоча спроби перерозподілу поміщицьких земель шляхом купівлі-продажу через Селянський поземельний банк робилися владою досить енергійно. Певною мірою зазнала краху і переселенська політика Столипіна. На нові землі протягом 1906—1912 pp. виїхало з України майже 1 млн осіб. На жаль, погана організація процесу переселення призвела до того, що лише 1911 р. повернулося додому 68,5% переселенців.
Отже, після поразки революції 1905—1907 pp. розпочався широкомасштабний наступ реакції, складовими частинами якого були введення на значній території України стану посиленої охорони, масові арешти, свавільне судочинство, погроми прогресивних суспільних організацій, заборона демократичних видань, посилення національного гніту, різке звуження сфери вживання української мови тощо.
Через низку причин (протидія селян, недостатнє фінансування та погана організація реформаційних заходів, відсутність широкої соціальної бази, загибель основного ідеолога та рушія реформ П. Столипіна та ін.) аграрні реформи початку XX ст. не реалізували повністю свого потенціалу і не досягли поставленої мети. Водночас, відкривши шлях до приватного селянського землеволодіння, стимулюючи розвиток агрокультури, зробивши ставку на особисту ініціативу та конкуренцію, вони прискорили процес переходу українського села на індустріальну основу.