Глава 8

а) контрикал, трасилол;

б) панкреатин, фестал;

в) алохол, холосас;

г) лоперамід, смекта;

д) альмагель, ренні.

6. Пацієнт є вірусоносієм гепатиту А, у нього хронічний гепатит. На­звіть препарати, які призначив лікар для покращення відтоку жовчі:

а) алохол, холосас;

б) но-шпа, дротаверин;

в) панкреатин, мезим;

г) пепсин, ацидин-пепсин;

д) ренні, альмагель.

6. У пацієнта хронічний закреп. Визначте препарати, що містять ант- раглікозиди, які призначив лікар:

а) сенадексин, регулакс;

б) фенолфталеїн, ізафенін;

в) магнію сульфат, рицинова олія;

г) лоперамід, смекта;

д) аллохол, альмагель.

6. Складіть рецептурний пропис на:

• містуру, що містить пепсин і кислоту хлоридну розведену, на 12 прийомів;

• настойку полину;

• таблетки алохолу;

• магнію сульфат у формі недозованого порошку;

• апоморфіну гідрохлорид в ампулах.

• 9. В аптеку надійшлили препарати: ранітидин, фосфалюгель, смекта, мукофальк, гастроцепін, церукал, лоперамід, алохол, гепабене. Систе- матезуйте їх за фармакологічними групами.

• 10. В аптеці відсутні препарати: метоклопрамід, фамотидин, альма­гель, листя сенни. Порекомендуйте заміну.

• 11. До аптеки надійшли лікарські засоби, які впливають на функції органів травлення. Назвіть, які з них є: блювотними, протиблювотними, жовчогінними, проносними, антацидними, ферментними засобами.

Алохол

Апоморфін

Альмагель

Етаперазин

Мезим

Мукофальк

Рені

Сенадексин

Лікарські засоби, які застосовують при порушенні функції органів травлення

Фестал

Фортране.

*12. До вас звернувся хворий із запитанням, чи потрібно коригувати гіркий смак полину. Поясніть механізм дії гіркот.

• 13. Проаналізуйте рецепти:

Кр. ТаЬ. Безорішопі 0,025 N. 20

Б. 8. По 1 таблетці 3 рази на день Кр. 8о1. АрошогрЬіпі ЬуйгосЬІогісіі 1 % 1 ті Б. і. й. N. 10 іп атриіі.

8. По 1 мл підшкірно

Робота з рецептурником

Занесіть до рецептурника:

• класифікації лікарських засобів, що впливають на апетит, сек­рецію шлункового соку, засобів, що призначають при порушенні секреції підшлункової залози, гепатотропних, блювотних, проти- блювотних, проносних та протипроносних препаратів;

• оформіть завдання з фармакотерапії на препарати: настойка по­лину, фепранон, пепсин, кислота хлористоводнева, фамотидин, маг­нію оксид, альмагель, хелікоцин, панкреатин, контрикал, алохол, хенодиоксихолева кислота, есенціале, гепабене, апоморфіну гідро- хлорид, метоклопрамід, магнію сульфат, рицинова олія, корінь ре­веню, фенолфталеїн, фортране, лоперамід.

Глава 9. Лікарські засоби, що впливають на функцію нирок

Сечогінні засоби (діуретики)

Салуретики

Антагоністи альдостерону

Осмотичні діуретики

Діуретики рослинного походження

Засоби, що посилюють виведення сечової кислоти і конкрементів

Сечогінні засоби (діуретики)

Сечогінні препарати, або діуретики, — це засоби, що підсилю­ють виведення з організму води і усувають набряки різного поход­ження. Підвищення діурезу при застосуванні сечогінних засобів пов’язано з їхньою дією на сечоутворення. Процес утворення сечі відбувається в нирках. Структурна одиниця нирок — нефрон, який складається із судинного клубочка, проксимальних каналь- ців, петлі нефрону (петлі Генле), дистальних канальців і збірних трубочок. У клубочках нирок під впливом гідростатичного тиску відбувається фільтрація рідіни, яка містить усі складові сироват­ки крові, за винятком білків і ліпідів. Швидкість клубочкової фільтрації залежить не тільки від кровопостачання нирок, а й від кількості функціонуючих нефронів. За добу в нирках фільтруєть­ся 150-200 л рідини, а сечі видіється 1,5-2 л, тобто 99 % первин­ної сечі знову всмоктується (реабсорбується). Процес реабсорбції відбувається протягом всього нефрону. Сечоутворення завер­шується у дистальному відділі нефрону і збірних трубочках (сек­реція).

Великий вплив на цей процес виявляють гормони: 1) вазопресин (антидіуретичний гормон задньої частини гіпофіза), що регулює ре­абсорбцію води; 2) мінералокортикоїд — альдостерон (гормон кірко­вої речовини надниркових залоз), що впливає на виведення натрію і хлору; 3) передсердний натрійуретичний фактор, що спричинює виражений натрійурез і відповідно підвищує діурез. Сечогінні засо­би безпосередньо впливають на сечоутворювальну функцію нирок або змінюють гормональну їх регуляцію.

Класифікація сечогінних засобів

1. Салуретики

• Тіазидні і тіазидоподібні діуретики: гідрохлоротіазид (дихло- тіазид, гіпотіазид), гігротон (оксодолін), циклометіазид

• Петльові діуретики: фуросемід (лазикс), клопамід (бриналь- дикс), кислота етакринова (урегіт), буфенокс (буметанід), ін- допамід (арифон)

• Інгібітори карбоангідрази: діакарб (фонурит)

2. Антагоністи альдостерону: спіронолактон (альдактон, веро- шпірон)

3. Осмотичні діуретики: маніт, сечовина для ін’єкцій

4. Різні діуретичні засоби: рослинного походження (листя брус­ниці, трава хвоща польового, бруньки березові, листя мучни­ці, листя ортосифону)

Класифікація сечогінних засобів за силою дії

1. Засоби потужної дії: фуросемід (лазикс), клопамід (бриналь- дикс), кислота етакринова (урегіт), маніт, сечовина для ін’єк­цій

2. Засоби середньої сили дії: гідрохлоротіазид (гіпотіазид), гіг­ротон (оксодолін), циклометіазид

3. Засоби слабкої дії: діакарб (фонурит), спіронолактон (альдак­тон, верошпірон), тріамтерен, препарати на основі лікарських рослин

Салуретики

До групи салуретиків відносять тіазидні і тіазидоподібні ді­уретики, петльові діуретики, інгібітори карбоангідрази.

Гідрохлоротіазид (гіпотіазид) — сечогіннй препарат середньої сили дії. Діуретичний ефект розвивається через 1-2 год і продов­жується до 12 год.

Показання до застосування: для комбінованої терапії пацієнтів з гіпертонічною хворобою і набряками різного походження.

Побічні ефекти: гіпоглікемія, гіпохлоремічний алкалоз, що про­являється нудотою, блюванням, загальною слабкістю, діареєю. Роз­витку цих явищ можна запобігти шляхом призначення збагаченої калієм дієти (картопля, квасоля, родзинки, пшоно, курага) та вжи­вання препаратів калію.

Гігротон (оксодолін) повільно всмоктується з травного каналу. Дія препарату починається через 2-4 год після прийому, трива­лість дії складає 2-4 доби. Під впливом препарату зменшується реабсорбція натрію, що зумовлює збільшення натрійурезу і діуре­зу. Призначають хворим на артеріальну гіпертензію та при набря­ках унаслідок серцевої недостатності, цирозу печінки, нефрозу, нефриту.

Циклометіазид за хімічною будовою подібний до гідрохлоротіа- зиду, але перевершує його за активністю в 50 разів. Препарат добре всмоктується з травного каналу, діуретичний ефект виявляється через 2-4 год і триває 10-12 год. Препарат підсилює дію гіпертен- зивних засобів.

Петльові діуретини пригнічують реабсорбцію натрію, хлору, води в петлі Генле.

Фуросемід (лазикс) — сечогінний засіб швидкої і сильної дії. Після внутрішньовенного введення дія починається через 2-3 хв, триває до 2-3 год; при вживанні всередину — через 20-30 хв і три­ває до 6-8 год.

Застосовують в екстрених випадках — при гіпертензивному кри­зі, набряку легень, набряку мозку, для форсованого (прискореного) діурезу при отруєннях тощо.

Побічні ефекти: гіпокаліємія, гіпохлоремічний алкалоз, загос­трення подагри, гіперкаліємія, ортостатичний ефект, розвиток глу­хоти (ототоксична дія).

Буфенокс (буметанід) — препарат, аналогічний за дією фуро- семіду. Добре всмоктується зі шлунку, сечогінний ефект виявляєть­ся через 1 год і триває 4-6 год. Призначають всередину натще по 1- 2 таблетці пацієнтам із серцевою недостатністю, цирозом печінки, гіпертонічною хворобою, еклампсією. Застосовують при набряках у вагітних.

Кислота етакринова (урегіт) — сильний діуретик, що сприяє ви­веденню води з організму, йонів натрію і хлору та в меншому ступе­ні — калію. Сечогінний ефект після прийому всередину розвиваєть­ся через 30-60 хв (при введенні внутрішньовенно — через 15-30 хв) і триває 6-8 год. Призначають хворим з набряком легень, набряком мозку, за наявності набряків при недостатності кровообігу, в період підготовки до операції на серці та після неї.

Побічні ефекти: нудота, блювання, загальна слабкість, діарея, головний біль, гіпохлоремічний алкалоз і гіпокаліємія (усувається дієтою, багатою на кальцій), зниження слуху (іноді значне).

Інгібітори карбоангідрази

Діакарб (фонурит) — сечогінний ефект і протиепілептична дія препарату зумовлені пригніченням карбоангідрази — ферменту, що бере участь в гідратації та дегідратації вугільної кислоти. При­гнічення карбоангідрази в нирках сприяє зменшенню утворення вугільної кислоти і реабсорбції НС0₃“ епітелієм канальців і збіль­шенню виділення із сечею Ма⁺, НС0₃“ і в меншому ступені — К⁺. Підвищується рН сечі. Виділення з організму значної кількості НС0₃~ призводить до ацидозу. Після припинення введення препара­ту лужний ефект відновлюється через 1-2 доби.

Діакарб призначають хворим при набряках і асциті, що зумов­лені недостатністю серцево-судинної системи і цирозом печінки, токсикозі вагітних, глаукомі, епілепсії, емфіземі легень.

Побічні ефекти: сонливість, гіпокаліємія, анорексія.

Антагоністи альдостерону

Спіронолактон (верошпірон) блокує внутрішньоклітинні рецеп­тори, з якими взаємодіє. Альдостерон підвищує виділення із сечею йонів Ка⁺, С1“ і води, знижує екскрецію йонів К⁺, внаслідок чого їхня концентрація у крові підвищується. Препарат спричиняє магній- зберігаючий ефект, не порушуючи кислотно-лужну рівновагу. Спі­ронолактон — відносно малоактивний діуретик. Дія препарату роз­вивається повільно, протягом 2-5 діб. Призначають пацієнтам з набряками, зумовленими порушенням серцевої діяльності внаслі­док цирозу печінки, нефриту, гіпертонічної хвороби.

Побічні ефекти: нудота, пронос, сонливість, атаксія, шкірний висип, гінекомастія, явища гіпонатріємії і гіперкаліємії.

До калійзберігальних діуретиків відносять тріамтерен.

Осмотичні діуретики

До них відносять маніт і сечовина для ін’єкцій. Принцип дії пре­паратів полягає в тому, що при надходженні в просвіт ниркових ка-

нальців вони створюють високий осмотичний тиск, при цьому зни­жується реабсорція води. На виведення йонів калію майже не впливають.

Маніт є високоактивним препаратом для лікування хворих з на­бряком мозку, гострою нирковою і печінковою недостатністю при збереженні фільтраційної спроможності нирок. При гострій застій­ній глаукомі застосовують для дегідратації, а також під час опера­цій зі штучним кровобігом.

Побічні ефекти: нудота, пронос.

Сечовину для ін’єкцій призначають в основному як дегідратую- чий засіб для попередження і зменшення вираженості набряку моз­ку та токсичного набряку легень, а також як ефективний засіб, що сприяє зниженню внутрішньочного тиску. Принцип дегідратацій- ної дії полягає в тому, що різке підвищення осмотичного тиску крові при введенні призводить до активного надходження у кров’яне рус­ло рідини з тканин і органів, у тому числі з порожнин і тканин моз­ку і очей. Препарат розчиняють перед введенням в асептичних умо­вах, застосовуючи ЗО % розчин на 10 % розчині глюкози. Вводять внутрішньовенно крапельно (40-60-80 крапель за 1 хв). Слід уни­кати потрапляння препарату під шкіру, оскільки це може зумовити розвиток некрозу.

Діуретики рослинного походження

До них належать рослини, що містять дубильні речовини, фе- нолглікозиди, сапоніни і виявляють антитоксичну дію, а також підсилюють кровообіг у нирках. Призначають пацієнтам з набряка­ми ниркового походження, нефритом, хронічною нирковою недо­статністю, запальними захворюваннями сечових шляхів, застійни­ми явищами, серцевою недостатністю.

Листя брусниці містять глікозид арбутил, флавоноїди, органічні кислоти та інші речовини. Виявляють сечогінну і протимікробну дію. Застосовують у вигляді відвару як сечогінний засіб при запаль­них захворюваннях сечових шляхів, нефриті.

Трава хвоща польового містить велику кількість силікатної кислоти, флавоноїди, сапоніни, яблучну кислоту, мінеральні солі тощо. Призначають пацієнтам із серцево-судинними та іншими за­хворюваннями, що супроводжуються застійними явищами. Засто­совують за призначенням лікаря. Препарати з трави хвоща польо­вого можуть спричинити подразнення нирок.

Протипоказання: нефрит і нефрозонефрит.

Бруньки березові містять ефірну олію та дубильні речовини. При­значають хворим з набряками ниркового і серцевого походження.

Листя мучниці містять алкалоїд арбутин, органічні кислоти, флавоноїди. Призначають як сечогінний і дезінфекційний засіб при запальних захворюваннях сечового міхура і сечових шляхів. Слід призначати з обережністю в період вагітності.

Листя ортосифону містять глікозид ортосифонін, сапоніни, ефір­ну олію. Застосовують при набряках унаслідок недостатності кро­вообігу і порушення функції нирок.

Особливості роботи з сечогінними засобами:

• при вживанні калійзберігальних діуретинів можливий роз­виток гіперкаліємїі і гіпонатріємії;

• калійзберігальні діуретини підсилюють дію тіазидних діу­ретинів;

• спіронолактон протипоказаний у І триместрі вагітності;

• відвар трави хвоща польового протипоказаний при нирковій недостатності;

• діуретини не сумісні із сульфаніламідними препаратами;

• сечогінні препарати слід вживати в першій половині дня;

• тіазидні діуретини протипоказані при тяжкому перебігу ниркової недостатності; вони зумовлюють загострення подагри, підвищують вміст глюкози в крові (до уваги діабетиків!);

• гідрохлоротіазид (гіпотіазид) необхідно призначати за схе­мою індивідуально, вживати після їди;

• фуросемід не сумісний в одному шприці з іншими препарата­ми. Фуросемід у формі таблеток слід вживати перед їдою;

• фуросемід не можна призначати разом з препаратами, що виявляють ототоксичну та нефротоксичну дію;

Сечогінні засоби

Назва препарату	Форма випуску	Спосіб застосування	Умови зберігання
Гідрохлороті­азид (дихло- тіазид, гіпоті­азид) (НуйгосНІогііа- гійит)	Таблетки по 0,025 та ОД г (25 і 100 мг)	Всередину зранку або 2 рази на день (у першій половині доби по 0,025- 0,05 г)	У сухому місці
Циклометіазид (СусІотеШа- гійит)	Таблетки по 0,0005 г (0,5 мг)	Всередину по 1 таблетці зранку	У захищеному від світла місці

22-8-810

337

Продовження

Назва препарату	Форма випуску	Спосіб застосування	Умови зберігання
Фуросемід (лазикс) (Риговеті- Лит)	Таблетки по 0,04 г; 1 % розчин в ампулах по 2 мл	Всередину по 0,04 г (40 мг) зранку; по 20-60 мг за добу внутрішньом’язово або внутрішньовенно (повільно струминно)	Список Б
Буфенокс (буметамід) (Виркепохит)	Таблетки по 0,001 г (1 мг); 0,25 % розчин в ампулах по 2 мл	Всередину по 0,001 г; внутрішньом’язово, внутрішньовенно по 2- 4 мл 0,25 % розчину	Список Б У захищеному від світла місці
Кислота етакринова (Урегіт) (Асійит еіасгупісит)	Таблетки по 0,05 г; порошок в ампулах по 0,05 г	Всередину по 0,05 г зранку після їди; внут­рішньовенно по 0,05 г	Список Б
Діакарб (фонурит) (ВіасагЬит)	Таблетки по 0,25 г	Всередину по 0,125— 0,25 г 1-3 рази на день	У сухому місці
Спіронолактон (альдактон, верошпірон) (Зрігопоіасіо- пит)	Таблетки по 0,025 г	Всередину по 0,025 г 4 рази на день після їди	Список Б
Маніт (МаппИит)	15 % розчин у флаконах по 200, 400, 500 мл; порошок по 30 г у флаконах по 500 мл	Внутрішньовенно (струминно або крапель­но) в дозі 1- 1,5 г/кг	При темпера­турі не вище ніж 25 °С
Сечовина для ін’єкцій (\]геа рго іпіесііопіЬиз)	Порошок у флако­нах по ЗО, 45, 60 та 90 г; розчинник — 10 % розчин глюкози	Внутрішньовенно крапельно у формі ЗО % розчину (розчин готов­лять ех іетроге)	При кімнатній температурі

Засоби, що посилюють виведення сечової кислоти і конкрементів

У цю групу входять лікарські засоби, що призначають хворим з порушеннями пуринового обміну.

Подагра — це загальне захворювання організму, зумовлене по­рушенням пуринового обміну і відкладанням сечокам’яних сполук, що призводить до розвитку деструктивних склеротичних змін різ-

338

них органів, найчастіше суглобів. В основі розвитку хвороби ле­жить порушення метаболізму сечової кислоти та її солей. Сечова кислота є продуктом пуринового метаболізму, утворюється в усіх тканинах організму у вигляді кислих солей (переважно у вигляді мононатрієвого урату). У цій формі сечова кислота виділяється із сечею. Вживання жирів і продуктів, багатих на пурин, а також м’я­зова діяльність сприяють підвищенню вмісту сечової кислоти, яка відкладається в тканинах.

Подагра — це самостійне первинне захворювання, яке розви­вається при поєднанні спадкового, аліментарного, вікового та ін­ших чинників.

Лікування подагри включає:

• підвищення виведення з організму сечокислих сполук;

• пригнічення утворення сечової кислоти;

• обмежене надходження продуктів з надмірним вмістом пури­нів (яловичина, печінка, мозок, нирки, язик, свинина; овочі, що містять пурини, — шпинат, цвітна капуста, помідори, щавель, гри­би; чай, кава, шоколадні вироби; жири).

Урикозурична терапія хворих на подагру включає застосування препаратів, що підвищують виведення сечової кислоти та конкре­ментів.

Алопуринол — це препарат, що знижує утворення уратів у сиро­ватці крові та запобігає їх відкладанню в тканинах і нирках. При­значають для лікування і профілактики захворювань, що супро­воджуються гіперурикемією: при подагрі (первинній і вторинній), сечокам’яній хворобі (з утворенням уратів), первинній і вторинній гіперурикемії, що виникає при гемобластозах (гострому лейкозі, хронічному мієлолейкозі), у разі проведення цитостатичної і проме­невої терапії пухлин. Препарат вживають всередину. Дози встанов­люють залежно від вмісту сечової кислоти в крові. Лікування три­вале. Препарат добре переноситься, але в деяких пацієнтів можливі диспепсичні явища, шкірний сип, підвищення температури тіла.

Етамід — гальмує реабсорбцію сечової кислоти в канальцях не- фрону і сприяє її виділенню із сечею і зниженню концентрації в крові. Призначають при хронічній подагрі та станах, що супровод­жуються накопиченням в організмі сечової кислоти (поліартрит, сечокам’яна хвороба з утворенням уратів). При гострих нападах по­дагри препарат неефективний.

Побічні ефекти: диспепсичні і дизуричні явища. При лікуванні препаратом необхідно слідкувати за функцією нирок.

Уродан — це комбінований препарат, що містить солі піперази­ну і літію, які утворюють із сечовою кислотою легкорозчинні солі і

3

22*

39

сприяють виділенню їх з організму. Призначають пацієнтам з по­дагрою, сечокам’яною хворобою, хронічним поліартритом.

Екстракт марени красильної містить похідні антрацену. Препа­рат виявляє спазмолітичну і сечогінну дію. Сприяє розм’якшенню сечових каменів, що містять фосфати кальцію і магнію. Признача­ють пацієнтам із сечокам’яною хворобою для зменшення спазмів і полегшення відходження конкрементів. Препарат забарвлює сечу в червонуватий колір; при різкому забарвленні сечі у буро-червоний колір препарат слід відмінити.

Цистенал — комплексний препарат, що містить настойку з коре­ня марени. Виявляє сечогінну, спазмолітичну, протизапальну і де- зінфікуючу дію. Настойка з кореня марени сприяє розпаду сечових конкрементів, що містять фосфат і оксалат кальцію. Призначають пацієнтам із сечокам’яною хворобою, що супроводжується застій­ними процесами в сечових шляхах.

Побічні ефекти: печія, диспепсичні явища.

Оліметин — комплексний препарат, що містить ефірні олії. Ви­являє сечогінну, спазмолітичну, жовчогінну і протизапальну дії. Сприяє відходженню дрібних конкрементів. Призначають пацієн­там із сечокам’яною і жовчнокам’яною хворобою.

Побічні ефекти: нудота, блювання, подразнення нирок.

Засоби, що підвищують виведення сечової кислоти і конкрементів

Назва препарату	Форма випуску	Спосіб застосування	Умови зберігання
Алопуринол (АІІоригіпо Іит.)	Таблетки по ОД г	Усередину по 0,1-0,2 г 2- 4 рази на день після їди	Список Б У захищеному від світла місці
Етамід (АеіНатісІит)	Таблетки по 0,35 г	Всередину по 0,7 г 4 рази на день після їди	Список Б У захищеному від світла місці
Уродан (йгойапит)	Гранульований порошок по 100 г	Всередину по 1 чайній лож­ці порошку в 1/2 склянці води 3-4 рази на день	У сухому місці
Екстракт маре­ни красильної сухий (Ехігасіит КиЬіае Тіпсіо- гит зіссит)	Таблетки по 0,25 г	Всередину по 2-3 таблет­ки 3 рази на день після їди	У закритій тарі в сухому, прохолодному місці
Цистенал (Сузіепаїит)	Рідина у флаконах по 100 мл	Всередину по 3-4 краплі на грудочці цукру за 0,5 год до їди; при нирковій	При кімнатній температурі

Лікарські засоби, що впливають на функцію нирок

Продовження

Назва препарату	Форма випуску	Спосіб застосування	Умови зберігання
		коліці — по 20 крапель на прийом
Оліметин (ОІітеШпит)	Капсули, що містять по 0,5 г препарату	Всередину по 2 капсули 3-5 разів на день до їди; у разі виникнення печії — після їди	У сухому прохо­лодному, захищеному від світла місці

Матеріали для самоконтролю

Запитання

1. Що таке сечогінні засоби? Обгрунтуйте їх класифікацію.

2. У чому полягає принцип дії тіазидних та петльових діуретинів? На­ведіть порівняльну характеристику препаратів.

3. Які препарати є конкурентними антагоністами альдостерону? Про­аналізуйте фармакокінетику та фармакодинаміку препаратів.

4. Назвіть осмотичні діуретики, принцип їх дії та застосування.

5. Які препарати застосовують для лікування хворих на подагру? Про­ведіть фармакотерапевтичний аналіз окремих препаратів.

Ситуаційні задачі

1. В ампулах міститься по 2 мл 1 % розчину фуросеміду. Пацієнтові призначено для внутрішньовенного введення 40 мг. Скільки мілілітрів розчину слід ввести?

2. *До вас звернувся відвідувач аптеки з проханням порадити сечогін­ний засіб рослинного походження. Назвіть засоби та зробіть їхній фар­макотерапевтичний аналіз, вкажіть протипоказання.

3. *Пацієнтові з приводу сечокам’яної хвороби призначено цистенал. Дайте пораду щодо правил прийому препарату.

4. *Пацієнтові призначено дихлотіазид. Дайте поради щодо вживання та запобігання розвитку ускладнень.

5. *Аптекою одержані лікарські препарати. Визначте сечогінні потуж­ної дії, калійзберігаючі діуретики, сечогінні засоби рослинного поход­ження та засоби, що підвищують виведення сечової кислоти і конкре­ментів:

а) алопуринол;

б) альдактон;

в) етакринова кислота;

г) етамід;

ґ) екстракт марени красильної;

д) листя брусниці;

е) листя мучниці;