Як функція держави

«Радянський енциклопедичний словник» (1983 р.) визначає меди­цину як галузь науки і практики, суспільну діяльність, які спрямовані на збереження і зміцнення здоров'я людей, попередження та лікуван­ня захворювань.

Виходячи з цього, медицина, як одна з галузей суспільної діяль­ності, регулюється суспільними нормами. А останні, як відомо, залеж­но від способу їх утворення й забезпечення, класифікують на юридич­ні (правові), моральні, корпоративні (громадських організацій, полі­тичних партій, інших об'єднань громадян), звичаї чи традиції.

Охорона здоров'я — це система соціально-економічних і медич­них заходів, мета яких зберегти й підвищити рівень здоров'я кожної окремої людини та населення в цілому.

Охорона здоров'я, будучи складною соціатьно-економічною сис­темою і специфічною галуззю народного господарства, покликана за­безпечувати реалізацію найважливішого соціального принципу: збе­реження й поліпшення здоров'я громадян, надання їм висококваліфі­кованої .лікувально-профілакттгчної допомоги.

На сьогодні здоров'я розглядається як стан повного фізичного, пси­хічного й соцйгіьного благополуччя, а не тільки як відсутність хвороб.

Здоров'я слід розуміти як один із найважливіших ресурсів для ве­дення благополучного життя, для задоволення фізичних, психічних, соціальних, культурних і духовних потреб.

Здоров'я сьогодні стало соціально значущим феноменом, за рів­нем і станом якого прийнято судити про ступінь розвиненості й бла­гополуччя суспільства. Негативні тенденції й показники суспільного здоров'я — це серйозна соціально-політична проблема, що вимагає зу­силь усього суспільства.

Здоров'я населення (суспільне здоров'я) складається зі здоров'я кожного індивіда суспільства. Стан же здоров'я окремої людини ви­значає його здатність забезпечувати власне благополуччя і реалізацію потреб нижчого й вищого порядку і, тим самим, благополуччя і до­бробуту суспільства в цілому.

Стан здоров'я людини визначається системою чинників, яка охо­плює як ті чинники й умови, що залежать від системи охорони здоров'я (на них охорона здоров'я може впливати), так і ті чинники, на які охо­рона здоров'я не може чинити змінювального впливу.

Здоров'я досягається шляхом постійних зусиль усіх державних і суспільних структур, громадян, що беруть участь у суспільному про­цесі. Фактично мова йде про взаємовідносини між державною (муні­ципальною) владою, охороною здоров'я (як частиною публічної вла­ди), суспільним й індивідуальним здоров'ям. Характер цих взаємовід­носин визначає або детермінує стан здоров'я індивіда та суспільства.

Система охорони здоров'я відноситься до галузі надання соціальної до­помоги. У зв'язку із цим, при соціальній спрямованості діяльності дер­жави, охорона здоров'я займає одне з центральних місць у суспільстві, оскільки забезпечує підтримку певного рівня здоров'я громадян і «опосе­редковано визначає економічне й соціальне благополуччя суспільства».

Охорона здоров'я включає (1) медичні й оздоровчо-реабілітаційні організації різних топів і профілів (стаціонари, амбулаторно-поліклінічні установи, спеціалізовані санаторії і профілакторії, реабі­літаційні центри тощо), (2) різні форми медичної допомоги (екстрену, лікувально-діагностичну, допомогу вдома тощо) і (3) різні рівні її орга­нізації (нижчий, середній, вищий).

Актуальність проблем охорони здоров'я громадян і їх багатогран­ність приводять до необхідності інтеграції результатів, отриманих в інших галузях знань. Так, результати комплексного дослідження, проведеного за ініціативою Всесвітньої організації охорони здоров'я ЗООЗ), показали, що в галузі вивчення здоров'я «стикується» більше ста різних наукових дисциплін. Пов'язано це з доцільністю створення чіткого механізму охорони здоров'я людей, захисту їх прав і законних інтересів у сучасних умовах за допомогою комплексного правового ре­гулювання даних відносин.

Законодавство може виявитися ефективним регулятором пра-з: відносин, що складаються в охороні здоров'я. На думку експертів ЗООЗ, законодавство здатне:

• встановлювати офіційну політику держави;

• визначати функції охорони здоров'я;

• регулювати географічний розподіл ресурсів охорони здоров'я;

• управляти умовами роботи й забезпечувати необхідну структуру;

• ставити певні вимоги до суб'єктів даних суспільних відносин;

• асигнувати засоби на підготовку і розвиток персоналу та інші. Організатори охорони здоров'я, політики можуть звертатися до

і тх чи інших положень законодавства для поліпшення результатив-:-:: оті медичної діяльності.

Під медичною діяльністю необхідно розуміти комплексну систему, що включає організацію надання громадянам медичної допомоги, її безпо­середнє надання в рамках діагаостичних, лікувальних і гфофшактичних заходів, а також контроль за якістю медичних послуг, що надаються.

Відносини між лікарями (медичними організаціями) і хворими : ентами, клієнтами) мають етичне начало. Проте етичні начала не в-.жлючають регулювання за допомогою права.

Конституція України проголосила пріоритет особи: «Людина, її життя та здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнають­ся в Україні найвищою соціальною цінністю» (стаття 3 Конституції України); визнання, дотримання й захист прав і свобод людини і гро­мадянина — обов'язок держави; заклавши, таким чином, передумо­ви державного регулювання охорони здоров'я як галузі і медичної діяльності.

Державне регулювання окремих напрямів (наприклад, економіки охорони здоров'я, медичної діяльності, зайнятості населення і т. п.) — це одна з функцій державного управління, направлена на забезпе- чення загальних правил поведінки (діяльності) суб'єктів тих чи інших правовідносин. '

Основними напрямами державного регулювання охорони здоров'я і медичної діяльності є:

• встановлення порядку функціонування господарюючих суб'єктів на ринку медичних послуг;

• правове й адміністративне забезпечення якості товарів, робіт і послуг шляхом ліцензування, стандартизації, сертифікації суб'єктів і атестації фахівців;

• регулювання цін на відповідні товари, роботи, послуги;

• регулювання статистичної й іншої звітності;

• контроль нових технологій, медичних маніпуляцій;

• створення державних і муніципальних лікувально-профшактичних, аптечних, освітніх, наукових та інших уста­нов і організацій;

• бюджетне фінансування окремих видів медичної діяльності, окремих напрямів і програм;

• розробка й встановлення стандартів якості за окремими на­прямами, контроль за їх дотриманням;

• розробка, впровадження і контроль санітарних правил, норм і нормативів;

• інші.

Безпосереднє управління охороною здоров'я країни здійснює Міністерство охорони здоров'я України, що є державним адміні­стративним відомством. Воно проводить державну політику і здійснює управління, регулювання та контроль у галузі охорони здоров'я, коор­динує діяльність інших центральних органів виконавчої влади в цій сфері.

Регулятивно-управлінські функції в галузі охорони здоров'я здій­снюються за наступними напрямами:

• медико-соціальна допомога;

• лікарська допомога окремим категоріям громадян;

• санітарно-епідеміологічні заходи;

■ координація діяльності різних державних органів, громад­ських організацій, установ, організацій і фізичних осіб щодо охорони здоров'я громадян (профшактичні заходи, освітні програми тощо). Комплексне й ефективне виконання даних функцій можливе тільки в умовах належної правової бази України.

-наліз загального і спеціального законодавства дозволяє зроби-г:: іновок, що хоча законодавцем і зроблений певний крок в право-; егламентації як власне управління охороною здоров'я як галуззю, ■ : права громадян на медичну допомогу, нормативно-правова база :\трони здоров'я громадян залишається явно недостатньою й украй "ггечливою.

Причини цього різноманітні: відсутність законодавчого визна­чення цілого ряду понять, наявність суперечок щодо методів правово­го регулювання галузевої системи охорони здоров'я та інші.

Аналіз законодавства, що регулює досліджувані суспільні бідно­ти : дозволяє умовно виділити наступні блоки правового регулювання. Перший блок регулює відносини «по горизонталі» (переважно при-::: правові відносини). Другий блок регулює відносини «по вертикалі» (переважно : стративно-правові відносини).

Третій блок регулює внутрішні відносини конкретного суб'єкта П ння медичної допомоги: порядок заснування, функціонування, теггганізації, ліквідації, організації праці тощо (цивільно-правові, іпзссністративно-правові, трудові та інші).

Четвертий блок регулює відносини «по діагоналі», зокрема з інши-ттеподарюючими суб'єктами, зайнятими в даній сфері (конкурент­не корпоративні та інші), деякими контролюючими органами тощо.

Найбільш «самостійними» і значущими є наступні правовідноси­ни, що складаються в охороні здоров'я:

• горизонтальні — суб'єктнаданнямедичноїдопомоги (послуги) — пацієнт (клієнт); .

• вертикальні — суб'єкт надання медичної допомоги (послуги) — органи державної влади й управління.

Серцевиною правовідносин охорони здоров'я служать правовід­носини, що складаються, у системі «медичний працівник — пацієнт» з ириводу особливого блага — життя і здоров'я, а також нерозривно або тісно пов'язаних із ними інших благ і законних інтересів.

Відносинами охорони здоров'я є суспільні відносини, основним об'остом яких є життя і здоров'я людини.

Специфічний характер і зміст цих відносин, а також їх роль і зна­чення в правовій державі, що будується, зумовлюють об'єктивну заці-ишленість у їх самостійному правовому регулюванні.

Чинні Основи законодавства Україні про охорону здоров'я від 19.11.92р — це комплексний акт, що містить норми різних галузей права. З одного боку, до нього входять норми, що регулюють адміністративно-правові відносини між органами управління охорони здоров'я і ліку­вальними установами, з іншого боку, — норми, які регламентують осо­бливості правового становища пацієнта, що регулюються за допомо­гою цивільно-правого методу, проявом чого слугує рівність суб'єктів правовідносин і можливість самостійного визначення своєї поведінки. Важливо також розмежувати функції органів державного управління охорони здоров'я і функції лікувально-профшактичної установи.

Правове регулювання суспільних відносин щодо охорони здоров'я громадян і медичної допомоги забезпечується нормами різних галузей пра­ва: конституційним, цивільним, адміністративним, кримінальним, сі­мейним, карно-процесуальним і цивільним процесуальним правом і ін. Відзначимо також, що цілий ряд понять і правових категорій, наяв­них у спеціальних законодавчих актах про охорону здоров'я, не містить­ся й не використовується ні цивільним, ні адміністративним правом (на­приклад, система охорони здоров'я, пацієнт, лікар, медичне втручання, медико-соціальна допомога, соціально значущі захворювання та ін.).