Нелоторканність

Право людини на особисту недоторканність закріплено в Конституції України. Статтею 29 передбачено, що кожна людина має право на свободу й особисту недоторканність. Ніхто не може бути аре­штований або взятий під варту інакше як за мотивованим рішенням суду і тільки в порядку й на підставах, передбачених законом. У разі го­строї потреби запобігти злочину або його призупинити, уповноваже­ні на те законом органи можуть застосовувати утримання під вартою як тимчасовий захід, обґрунтованість якого протягом 72 годин повинна 5ути перевірена судом. Затриману особу негайно звільняють, якщо про­тягом 72 годин із моменту затримання вона не одержала мотивованого рішення суду про утримання під вартою. Кожному арештованому або затриманому повинно бути невідкладно повідомлено про мотиви аре-лпу або затримання, роз'яснено його права й надано можливість із мо­менту затримання захищати себе особисто або користуватися правовою допомогою захисника. Кожний затриманий має право в будь-який час оскаржити в суді своє затримання. Про арешт людини повинно бути негайно повідомлено родичам арештованого або затриманого.

Право на особисту недоторканність відображено також і в Цивільному кодексі України. Так, ст. 289 передбачено, що кожна фі­зична особа має право на особисту недоторканність. Фізичну особу не може бути піддано катуванням, жорстокому, нелюдському або при­нижуючому її гідність поводженню або покаранню. Фізичне покаран­ня батьками (усиновителями), опікунами, піклувальниками, вихова­телями малолітніх, неповнолітніх дітей і підопічних не допускається. Оізична особа має право зробити розпорядження щодо передачі піс­ля її смерті органів або інших анатомічних матеріалів її тіла науковим, медичним або навчальним закладам.

Моральна недоторканність фізичної особи гарантується не­можливістю зазіхати на честь, гідність і моральну свободу, до яких та­кож можна віднести заборону здійснювати жорстоке, аморальне пово­дження фізичної особи щодо іншої особи, яка перебуває в безпорад­ному стані, забезпеченням права на повагу честі й гідності.

Психічна недоторканність фізичної особи забезпечується немож­ливістю зазіхати на нормальний хід психічних процесів, до яких, на­приклад, належить заборона на проведення без спеціального дозволу Міністерства охорони здоров'я України лікувальних сеансів та інших аналогічних заходів із застосуванням гіпнозу й інших методів психіч­ного або біоенергетичного впливу, розрахованих на масову аудиторію.

Насильство здійснюється, як у родині (тобто приватною особою), так суспільством або державою. Насильство підрозділяється на на- ступні види: '

• емоційне насильство (образи, лайка, докори, зневажливе став­лення, що веде до втрати самоповаги, невиправдані ревнощі, втручання в особисте життя дітей);

• фізичне насильство (один із членів родини, зазвичай чоловік, у стані алкогольного сп'яніння або у тверезому стані б'є чле­нів родини);

• економічне насильство (чоловік забороняє працювати поза будинком, відмовляє в грошах або дає 'їх у недостатній для життя кількості, відбіграє гроші дружини або дітей, приховує доходи);

• сексуальне насгсіьство (примус до сексуальних відносин про­ти бажання жінки, зґвалтування, сексуальна наруга над ді­тьми);

• погрози (чоловік загрожує кинути родину, побити або вбити дружину або дітей, підштовхує до самогубства, примушує до протизаконних дій);

• використання дітей проти матері (чоловік залякує тим, що дружина ніколи не побачить своїх дітей, що буде почувати себе винною стосовно «кинутих» дітей, він використовує дітей для передачі загрозливих послань);

• залякування (биття посуду або меблів, жорстоке ставлення до домашніх тварин);

• ізоляція від оточуючих (обмеження свободи поведінки, пере­шкоджання спілкуванню з родичами, друзями).

Сексуальні злочини — група злочинів проти особистості, її не­доторканності й статевої свободи. Чинний Кримінальний кодекс України відносить до групи злочинів проти статевої недоторканнос­ті й статевої свободи особи зґвалтування (ст. 152), насильницьке задо­волення статевої пристрасті неприродним способом (ст. 153), примус до вступу в статевий зв'язок (ст. 154), статеві відносини з особою, що не досягла статевої зрілості (ст. 155), розбещення неповнолітніх (ст. 156).

Реально коло злочинів, скоєних за сексуальними мотивами, шир­те. Сюди можна віднести деякі вбивства і в ряді випадків заподіян­ня шкоди здоров'ю різного ступеня тяжкості, побої, катування, викра­дення людей, залучення до заняття проституцією, поширення порно­графічних матеріалів, наруга над тілами померлих, хуліганство. У де­яких випадках сексуальний мотив злочину правопорушникам вдаєть­ся приховувати.

Проблема насильства проти жінок в усьому світі постає дуже го­стро. Тендер — соціальний аспект відносин між чоловіками й жінками, шо проявляється в усіх сферах життя, включаючи політику, економі­ку, право, ідеологію й культуру, освіту та науку.

Повсякденне життя нашого суспільства демонструє широке роз­повсюдження таких форм насильства проти жінок, як насильство в ро­дині, сексуальні домагання на робочому місці, зґвалтування, інцест, сексуальна експлуатація підлітків.

Після всесвітньої конференції, що відбулася в 1985 році у Найробі Кенія), насильство проти жінки, майже не розглянуте раніше як значуща проблема, потрапило у фокус суспільної уваги як критич­не порушення прав жінок у прояві дискримінації за ознакою статі. У Декларації ООН щодо викоренення всіх форм насильства проти жі­нок воно було визначено як «будь-який акт насильства, основою яко-:: £ статеві розходження, результатом якого стає заподіяння фізичної, :ексуальної або психологічної шкоди або страждання жінці, включа-нчи такі дії як примус або обмеження свободи, як у суспільному, так і : приватному житті».

На сьогодні в Україні діє Закон «Про забезпечення рівних прав і :: жливостей жінок і чоловіків». Метою цього Закону є досягнення па­рившого стану жінок і чоловіків у всіх сферах життєдіяльності сус­пільства шляхом правового забезпечення рівних прав і можливостей «шок і чоловіків, ліквідація дискримінації за ознаками статі й застосу­вання спеціальних тимчасових заходів, спрямованих на усунення дис­балансу між можливостями жінок і чоловіків і реалізація рівних прав, вданих Конституцією. Основними напрямками державної політики :: де забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків є:

• затвердження тендерної рівності;

• недопущення дискримінації за ознаками статі;

• використання позитивних дій;

• забезпечення рівної участі жінок і чоловіків у прийнятті важ­ливих рішень;

• підтримка родини, формування відповідального материнства і батьківства;

• виховання й пропаганда серед населення культури тендерної рівності;

• захист населення від інформації, спрямованої на дискриміна­цію за ознаками статі.

Державне регулювання охорони здоров'я і медичної діяльності