Правовий статус. Правова поведінка

Хоча більшість населення не зустрічається щодня з діяльністю правоохоронних органів, проте укладаючи побутові угоди, спілкую­чись з оточенням, людина постійно реалізує свої суб'єктивні права або виконує юридичні обов'язки.

Кожна людина має обов'язки перед суспільством, у якому тільки й можливий вільний і повний розвиток її особистості. При реалізації своїх права і свобод кожна людина повинна підлягати тільки тим обме­женням, які встановлені законом винятково з метою забезпечення на­лежного визнання й поваги права і свобод інших та забезпечення спра­ведливих вимог моралі, громадського порядку й загального добробуту в демократичному суспільстві. Реалізація цих прав і свобод ні в якому разі не повинна суперечити цілям і принципам Організації Об'єднаних Націй. (ООН) (Загальна декларація прав людини. ООН, 1948 р.).

Правовий статус (від лат. зіагиз — стан, становище) — правове становище громадянина або юридичної особи. Складовими елемен­тами правового статусу є права, обов'язки, гарантії права та юридич­на відповідальність. Правовий статус визначається в Україні чинними законами й підзаконними нормативно-правовими актами (статутами, положеннями тощо).

Правовий статус, як характеристика прав, свобод та обов'язків громадянина в сфері медичної діяльності, характеризується визначе­ними особливостями. Виділяють кілька видів правових статусів:

1. Загальний правовий статус громадянина у сфері медичної ді­яльності — це перелік прав, обов'язків і відповідальності, характерний для всіх громадян України. Насамперед, без сумніву, мова йде про норми Конституції України, ст. 49, яка визначає, що кожний має пра­во на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допо­мога надається безоплатно.

1. Спеціальний правовий статус людини у сфері медичної діяль­ності — це перелік прав, обов'язків і відповідальності в галузі медицини, притаманний окремим категоріям людей (вагітні жінки і матері, непо­внолітні, військовослужбовці, громадяни похилого віку, інваліди й ін.). Як приклад, необхідно навести положення розділу VII Основ законодав­ства України про охорону здоров'я «Охорона здоров'я матері та дитини».

2. Індивідуальний правовий статус людини у сфері медичної ді­яльності — це перелік прав, обов'язків і відповідальності в галузі меди­цини, властивий конкретному індивідові. Слід зазначити, що індиві­дуальний правовий статус людини — найбільш динамічний варіант правового статусу, оскільки він залежить від професії, віку, статі лю­дини. Варто зазначити значний ступінь схожості правового змісту ін­дивідуального правового статусу людини і суб'єктивного права люди­ни у сфері медичної діяльності.

Залежно від того, якими соціальними нормами регулюється пове­дінка, розрізняють правову і неправову поведінку.

Неправова — юридично байдужа поведінка, яка знаходиться поза сферою правового регулювання.

Правова — поведінка, яка підлягає правовому регулюванню.

Розрізняють наступні види правової поведінки: правомірну і проти­правну поведінку.

Правомірна поведінка — це свідомо-вольова поведінка дієздатної осо­би, що об'єктивно дає користь суспільству, що відповідає праву і спричиняє позитивні правові наслідки.

Протиправна поведінка — це суспільно небезпечна, винна поведінка деліктоздатної особи, що заподіює шкоду суспільним, державним або особис­тим інтересам (або що створює загрозу такої шкоди в майбутньому) і що спричиняє негативні юридичні наслідки.

Розрізняють два види протиправної поведінки:

• правопорушення (вина або злочин);

• об'єктивне протиправне діяння.

Правопорушенням називається винне протиправне діяння, здійснене деліктоздатною особою. Усяке правопорушення — це діяння, тобто дія або бездіяльність. Дія - акт активної поведінки. Бездіяльність визна­ється протиправною, якщо з обов'язку або за ситуацією особа повинна була що-небудь зробити, але не зробило цього.

Будь-яке правопорушення протиправне, тобто є порушенням за­борони, вказаної в нормативному акті, або невиконанням обов'язку, який хоч і не вказаний в нормативно-правовому акті, але витікає з ньо­го або з договору.

Правопорушення є винним діянням. Нарешті, правопорушенням є діяння деліктоздатної особи.

Деліктоздатність — це визнана законом здатність особи усвідомлюва­ти значення своїх дій і нести за них юридичну відповідальність.

Юридичною наукою розроблено поняття складу правопорушення, що містить необхідні й достатні ознаки правопорушення.

Об'єктивна протиправна поведінка відрізняється від правопо­рушення тим, що в ній відсутні одна або декілька ознак складу пра­вопорушення. Об'єктивна протиправна поведінка не спричиняє за со­бою юридичної відповідальності. Залежно від характеру правопору­шень і санкцій за їх здійснення, правопорушення поділяються на зло­чини і провини.

Злочином називається суспільно небезпечне, винне діяння, заборонене кримінальним законом під загрозою покарання.

За злочин застосовуються найбільш створі заходи державного примушення, що істотно обмежують правовий статус особи, що його скоїла. Процедура відбуття покарання регулюється кримінально-виконавчим законодавством України. Після відбуття покарання за скоєний злочин в особи, що скоїла злочин, певний час зберігається су­димість — особливе правове становище, що відбивається на її правово­му статусі (правах і обов'язках особи).

Провиною називається суспільно шкідливе, винне, протиправне діян­ня, що веде за собою застосування стягнення.

Провина розрізняється за видами відносин.

Розрізняють наступні види правопорушень (провини):

• адміністративне правопорушення,

• дисциплінарне правопорушення,

• цивільне правопорушення.

Адміністративним правопорушенням визнається те, що робить за­мах на державний або суспільний порядок, державну або суспільну власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управ­ління, протиправна, винна дія або бездіяльність, за яку законодав­ством передбачена адміністративна відповідальність.

До адміністративних правопорушень відноситься провина в га­лузі охорони праці і здоров'я, навколишнього середовища, пору­шення санітарно-гігієнічних правил тощо. Адміністративні стягнен­ня, а також органи, що вповноважені розглядати справи про адміні­стративні правопорушення, визначені Кодексом про адміністратив­ні правопорушення.

Дисциплінарною провиною називається порушення трудової, служ-5ової, навчальної, військової дисципліни.

Дисциплінарні стягнення передбачені Трудовим кодексом /країни, військовими статутами, спеціальними законами і положен­нями (відповідальність суддів, прокурорів, педагогічних працівників ; деяких інших).

Цивільним правопорушенням називається спричинення неправомір­ними діями шкоди особі або майну громадянина чи організації, укла­дення протизаконної угоди, невиконання договірних зобов'язань, по­рушення права власності, авторських, винахідницьких й інших ци­вільних прав.

Теоретико-правовий аспект права люаини на особисту