49. Світильники, їх призначення, основні характеристики, конструктивне оформлення.

Світильником називають пристрій, який містить джерело світла (лампу) і освітлювальну арматуру. Вони виконують такі функції:

• забезпечують кріплення ламп і подачу до них електричної енергії;

• перерозподіляють світловий потік у бажаному напрямку;

• захищають органи зору працівника від надмірної яскравості джерела світла;

• захищають джерела світла від механічних пошкоджень і впливу ме­теорологічних умов.

Основними характеристиками світильників є: розподілення світлового потоку в просторі, захисний кут, коефіцієнт корисної дії та криві сили світла.

Залежно від конструктивного виконання світильники по різному розпо­діляють світловий ноіік. Це внзначаюіь відношенням світлового потоку, який випромінюється у нижню півсферу (F_н) до повного світлового потоку світильника (F_св). Вони бувають прямого світла (П). якщо F_н/F_св > 80% (рис. 2.20, а), переважно прямого світла (Н), якщо відношення становить 60...80 %; розсіяного світла (Р) та 40...60 % (рис. 2.20, в); переважно відби­того світла (В) - за відношення 20...40% і вибитого світла (О) - та відно­шення менше 20 % (рис. 2.20. б) (ГОСТ 13828-74).

Для забезпечення таких функцій світильники виготовляють із матеріалів та покриттів, які відбиваюіь світло (наприклад, покриття епоксидно- порошкові, силікатною або акриловою емаллю, нітроемаллю НЦ-25, емаллю МЛ-12, МЛ-242 та ін.) або пропускають йою (силікатне скл,. полікарбонат, полістирол, поліетилен високого тиску та ін.).

Світильники можуть утворювати різну форму кривих сили світла в прос­торі: концентровану, глибоку, косииусну. Півшироку, рівномірну та синусну, які враховують для забезпечення нормованої освітленості на робочих місцях у конкретних умовах виконання робіт.

Коефіцієнт корисної дії світильника визначаться відношенням світло­вою потоку світильника (F_св) до світлового потоку лампи (F_л). яка розмішена в ньому.

Світильники місцевого освітлення призначені для освітлення місць виконання робіт. Їх розмішують безпосередню біля очей працівника. Для обмеження осліпленності від яскравих частин ламп потрібно, щоб захисний кут світильника був не меншим 30⁰, а за розміщення світильника нижче рівня очей працівника не меншим 10⁰. У разі комбінованої системи освітлення загальна освітленість має складати не менше 10 % від нормованої.

Залежно від конструктивного виконання світильники поділяють на від­криті та закриті, для люмінесцентних ламп і ламп розжарювання, пилозахищені, пилонепроникні, водозахишені, водонепроникні, внбухобезпечні, під­вищеної надійності проти вибуху. Вони можуть бути підвісні, стельові, настінні, настільні, консольні. За призначенням світильники поділяють на за­гальні та місцеві.

50. Розрахунок штучного освітлення методом коефіцієнта використання світлового потокую

Для розрахунку штучного освітлення використовують три основні мето­ди: метод коефіцієнта використання світлового потоку, точковий та метод питомої потужності.

Метод коефіцієнта використання світлового потоку застосовують для роз­рахунку систем загального робочого рівномірного освітлення горизонтальних поверхонь. Метою розрахунку є визначення світлового потоку лампи(F_л, лм) для створення у виробничому приміщенні нормованої освітленості Е_н, лк.

Розрахунок виконують в такій послідовності.

1. Визначають зорові роботи, що будуть виконувати у виробничому при­міщенні за показниками: найменший розмір об’єкта розрізнення в мм, розряд і підрозряд зорової роботи, контраст об’єкта з фоном, характеристика фону (табл. 2.7). Якщо виконуватимуть кілька видів робіт характеристику визна­чають за найбільш точної зорової роботи.

2. Визначають систему освітлення (загальна рівномірна, локалізована чи комбінована).

3. Визначають джерела світла. Для приміщень, у яких температура повіт­ря понад плюс 5⁰ С, рекомендовано застосовувати люмінесцентні лампи. Для місцевого освітлення можна застосовувати і лампи розжарювання.

4. Вибирають тип світильників з урахуванням умов повітряного середо­вища, кривих світлорозподілу, обмеження прямого блиску та умов пожежовибухобезпечності.

5. Розміщують світильники над робочою зоною і визначають їх кіль­кість. Світильники можна розмішувати рядами, и шаховому порядку, ромбо­подібно.

6. Визначають нормоване значення освітленості Е_н, лк. залежно від харак­теристики зорових робіт, які виконують у приміщенні (табл. 2.7).

7. Визначають світловий потік лампи за формулою

де - нормована освітленість, лк; - коефіцієнт запасу, що враховує зни­ження освітлення через забруднення та старіння ламп ( = 1,3...2.0 для лю­мінесцентних ламп; = 1.15...1.7 - для ламп розжарювання); z - коефіцієнт нерівномірності освітлення (z = 1.1...1,15);S - площа приміщення, що освітлю­ється, м²; N - кількість світильників; n - кількість ламп у світильнику; η - кое­фіцієнт використаній світлового потоку. Показує, яка частина світлового по­току світильника використовувана на робочому місці. Внзначаюіь за таблицею ДБН В.2.5-28-2006 залежно від типу світильника, коефіцієнтів відбиття стелі, стін, підлоги та індексу приміщення.

Індекс приміщення розраховують за формулою

де a і b - довжина та ширина приміщення, м; h - висота розміщення світильника над робочою зоною, м.

За визначеним світловим потоком , лм, за таблицею вибирають най­ближчу стандартну лампу. Допускають відхилення світловою потоку від роз­рахункового у границях від мінус 10 до плюс 20 %.