42. Розрахунок повітрообміну виробничих приміщень.

Кількість повітря, яке потрібно подати у приміщення для забезпечення нормативних параметрів мікроклімату, визначають за розрахунками. При цьому враховують кількість шкідливих речовин, тепла та вологи, що надхо­дить у приміщення, кількість повітря, яке вилучає загальнообмінна та місце­ва вентиляції, витрачається на технологічні та інші потреби виробництва. Повітря, яке подасться у приміщення, не має перевищувати норм на одного працюючого, а концентрація пилу, газу, пари та аерозолі в робочій зоні не має перевищувати ГДК та гранично допустиму вибухонебезпечну концент­рацію (СНиП 2.04.05-91).

Санітарними нормами СН 245-71 визначено витрати повітря: за об’єму приміщення V до 20 м³ на одного працівника витрати повітря становлять Lн= З0м³/год; за об’єму приміщення V -=20...40 м³ витрат повітря Lн = 20 м³/год: за об’єму приміщення V понад 40 м³ , якшо немає виділень шкідливих речовин у повітря робочої зони, допускають природну вентиля­цію, якшо не висунуто додаткових вимог до повітря технологічним проце­сом. Якщо немає вікон і стулок, які відкриваються, витрати повітря на одного працівника становлять Lн =60 м³/год.

В окремих випадках можна визначиш кількість повітря, яке погрібно для вентиляції, за кількістю працюючих:

Ln=nLн

де п - кількісіь працюючих;

Lн - витрати повітря на одного працівника, м³/год.

Під час виділення у повітря робочої зони шкідливих речовин (нап­риклад, в акумуляторних) потрібну кількість повітря визначають за форму­лою, м³/год.

де - коефіцієнт, який враховує нерівномірність розподілення шкідливих речовин у повітрі робочої зони, =1.2...2.0; - кількість шкідливих ре­човин. які виділяються в робочу зону, мг; С1 - концентрація шкідливих речо­вин у повітрі, яке подається у приміщення. мг/м³; С2- концентрація шкідли­вих речовин у повітрі, яке вилучається із приміщення, мг/м³ (визначають за результатами контролю за шкідливими речовинами або за формулою

де V- об’єм приміщення, м³).

Кількість повітря, яке потрібно подати у приміщення для видалення шкід­ливих речовин за наявності місцевої витяжної вентиляції (наприклад, у майстернях із ремонту телекомунікаційного обладнання), визначають за формулою, м³/год,

де L₂ - кількість повітря, яке вилучається із робочої зони загальнообмінною та місцевою вентиляціями та витрачається на технологічні та інші потреби вироб­ництва, м³/год; - кількість шкідливих речовин, які надійшли у виробниче приміщення, мг; С₁ - концентрація шкідливих речовин у повітрі, яке подасться у приміщення, мг/м³; С₂ - концентрація шкідливих речовин у повітрі, яке вилу­чається із робочої зони загальною та місцевою вентиляцією, мг/м³; С₃ - концен­трація шкідливих речовин у повітрі, яке вилучається із приміщення, мг/м³.

У разі одночасного надходження у повітря робочої зони кількох шкідли­вих речовин, які не мають однонапрямленого механізму дії, кількість повітря визначають за найбільш шкідливою речовиною, для видалення якої потрібні більші витрати повітря.

Якщо у повітря робочої зони надходять речовини, які мають однонапрямлений механізм дії, то загальні витрати повітря - це сума витрат повітря для видалення кожної шкідливої речовини окремо.

Для видалення надлишкового тепла (наприклад, із приміщень телестудій, телефонних і телеграфних станцій, генераторних, дизельних електростанцій) витрати повітря визначають за формулою. м³/год,

де , - надлишкове тепло, ккал/год; , - питома об'ємна теплоємність повіт­ря, Дж/м³град; і t₁ , t₂ , t₃ - відповідно температура повітря припливного (зовнішнього), робочої зони та видаляє мого із виробничого приміщення, ⁰С.

За L₂ = О витрати повітря визначають за формулою. м³/год.

Надлишкове тепло - це різниця між повними тепловиділеннями у приміщенні із втратами тепла у навколишнє середовище:

де - повне тепло, шо надходить у приміщення, ккал/год; - втрати теп­ла у навколишнє середовище, ккал/год.

Повне тепло - не сумарне тепло, яке надходить у приміщення від усіх джерел тепловиділення: обладнання, працюючих, сонячної радіації.

Залежно від надлишковою тепла та шкідливих виділень для виробни­чих приміщень встановлюють кратність повітрообміну (К), значення якої показує скільки разів протягом години має повністю змінитись повітря у приміщенні:

де V-об’єм приміщення, м³.

Величина К може змінюватись від 1 до 10 і більше разів за годину. Так, кратність повітрообміну в приміщеннях експлуатації акумуляторів має бути К ≥ 1. У приміщеннях випрямних (генераторних) установок К = 1. у примі­щеннях невеликих об’ємів із закритими або герметичними акумуляторами допускають К = 2, для видалення зайвого тепла із приміщення машинної зали електростанцій з двигунами внутрішнього згоряння К ≥ 3 та ін. Системи вен­тиляції мають забезпечити встановлену кратність повітрообміну для певного виробничою приміщення.

Якщо для приміщення визначено потрібну кратність обміну повітря, то витрати повітря в таких випадках можна орієнтовно визначити за кратністю повітрообміну.