Заходи щодо нормалізації параметрів мікроклімату у виробничих приміщеннях галузі телекомунікацій

Нормалізацію несприятливих мікрокліматичних умов здійснюють за до­помогою будівельно-планувальних, організаційно-технологічних, санітарно- технічних та інших заходів колективного захисту. Для профілактики перегрі­вань та переохолоджень працівників використовують засоби індивідуального захисту.

У галузі телекомунікації нормативні параметри мікроклімату на робочих місцях можуть бути досягнуті за рахунок:

• раціонального планування виробничих приміщень та оптимального розміщення в них устаткування з тепловиділенням;

• автоматизації та дистанційного управління устаткуванням та технологіч­ними процесами з метою зменшення термічних навантажень па працюючих;

• використання природної та штучноїзагальнообмінної вентиляції;

• обладнання місцевою витяжною вентиляцию одиночних джерел теп­ловиділень;

• використання системи кондиціонування повітря з індивідуальним регу­люванням температури, відносної вологості та об'єму повітря, що подасться;

• застосування теплоізоляції устаткування та нагрітих поверхонь (тем­пература обладнання на поверхні не має перевищувати 45 °С);

• захисту від перегрівання у разі попадання прямих сонячних променів у теплий період року за орієнтації світлових прорізів на південь, схід і захід (улаштування жалюзі тощо);

• подачі тепла у приміщення через систему водяного теплопостачання в холодний період року;

• обмеження небажаних втрат тепла через зовнішні стіни будівель, через порушення щільності и світлових прорізах, дверях тощо;

• вологого прибирання приміщень;

• оптимізації режиму праці і відпочинку та інше.

За неможливості забезпечити технічними засобами допустимі гігієнічні нормативи опромінення на робочих місцях використовують засоби індивіду­ального захисту голови (захисні каски), очей (окуляри захисні із світлофільт­рами), рук (рукавиці суконні, брезентові, комбіновані), обличчя (маски захис­ні із прозорим екраном, теплозахисні щитки), а також спецодяг і спецвзуття.

30. Природно-фізіологічний склад повітряного середовища. Джерела забруднення повітряного середовища виробничих приміщень і території підприємств шкідливими речовинами: газами, паром, пилом, аерозолями. Вплив шкідливих речовин на організм людини. Гострі та хронічні отруєння.

Важливе значення для нормальної життєдіяльності людини має чисте повітря певного хімічного складу: кисень - 20.95 %. азот 78.08 %. інертні гази 0,97 % - за об'ємом. Повітря такого складу не завжди підтримується в виробничих приміщеннях, так як багато технологічних процесів супроводжуються виділенням у повітря шкідливих речовин у вигляді пилу, газу, пари, аерозолю. Наприклад, під час зварювання, паяння, термічної обробки металів, під час покриття виробів та устаткування лаками, фарбами та багатьох інших процесів. Пиловий чинник особливо характерний для підприємств гірничо­добувної промисловості, промисловості будівельних матеріалів, металургій­ної, машинобудівної та багатьох інших галузей.

Вплив шкідливих речовин на організм людини проявляється відразу (гост­рі отруення) або згодом (хронічні отруення або професійні захворювання). Гострі отруення виникають внаслідок надходження в організм великої кіль­ кості шкідливих речовим упродовж робочої зміни. Такі отруєння залежать від причин, шо можна ліквідувати. таких як організація виробництва, дисципліна працівників тощо. Тільки деяка частка таких отруєнь пов'язана з недоскона­лістю технології виробництва або вентиляції. Хронічні захворювання - це пос­тупове надходження в організм людини невеликої кількості шкідливих речо­вин, які потім викликають отруєння. Лікування хронічних отруєнь набагато складніше ніж гострих.

Зменшення кількості шкідливих речовин, які виділяються в робочу зону, залежить від досконалості технологічних процесів та устаткування, від архі­тектурно-планувальних робіт й інших заходів виробництва. За будь-якої фор­ми отруєння характер впливу шкідливих речовин на організм людини харак­теризується їх токсичністю, тобто мірою їх фізіологічної активності.

За характером впливу на організм людини шкідливі речовини поділяють на:

• загально-токсичні: свинець (використовують в припоях), ртуть (вико­ристовують у вимірювальних приладах), бензол, толуол, миш'як та його спо­луки, окис вуглецю (зустрічається в підземних спорудах телекомунікацій) та інші. Вони діють на органи дихання та надходять в організм людини з харчу­ванням. спричиняючи отруєння (інтоксикацію);

• подразнюючі: кислоти та луги (застосовують в акумуляторах), ацетон (розчинник фарб), бензин (чистка приладів АТС, МТС). Ці речовини за кон­такту з біологічними тканинами викликають запалення органів дихання і сли­зової оболонки органів зору та зумовлюють організм людини пристосовува­тися до мінливих умов існування;

• алергічні: нікель та його сполуки, толуол, фенол, формальдегід, оксид хрому, пил борошна, дерева, бавовняно-паперова та інші. Ці речовини здатні спричиняти алергічну реакцію організму, тобто підвищену чутливість або ре­активність організму до них. Вони найчастіше уражають дихальні шляхи, шкіру та шлунково-кишковий тракт. Виникають запалення в органах або тка­нинах і проявляються як реакція особливих імунологічних захисних механіз­мів організму, шо спрямовані на знешкодження алергенів;

• сенсибілізуючі: різні розчини, лаки на основі нітроз'єднань, платина та інші. Сенсибілізація - підвищена чутливість організму людини до певних алер­генів. Ці речовини викликають астматичні явища, захворювання шкіри та інше;

• фіброгенні: сірка, цемент, слюда, вапняк, фторопласт, алмази природні та штучні, алюміній та його сплави, доломіт та інші. Ці речовини спричиня­ють зсідання крові. Біосинтез фібриногену відбувається в печінці;

• канцерогенні: бензол, берилій та його сполуки, нікель та його сполуки, азбест природний та штучний, хромате, біхромати, неорганічні сполуки миш'яку, сажа чорна промислова та інші. Ці речовини спричиняють виник­нення та розвиток пухлин, перетворення нормальних клітин у пухлини, в то­му числі і на злоякісні;

• мутагенні та впливаючі па мутагенну функцію: ртуть, свинець, сурь­ма. бензол та його похідні, алкілуючі сполуки та інші. Ці хімічні речовини викликають спадкові зміни (мутації);

• речовини з гостронапрячленнм механізмом дії: сірководень, хлор, окис вуглецю, водень миш'яковий та фосфористії, озон, толуол, фосген, ізопропілнітрат та інші. Ці речовини потребують автоматичного контролю за їх умістом у повітрі.

Можливий розподіл речовин і за іншими ознаками. Наприклад, за дією на окремі органи та системи організму людини (задушливі, нервові, наркотич­ні, печінкові, кров'яні яди), за величиною смертельної дози та інші.

На ступінь отруєння організму впливає стан здоров’я людини. Так. за підвищеної температури чутливість організму до впливу шкідливих речовин підвищена. Найбільше зазнають отруєнь особи, організм яких послаблении захворюваннями (грипом, туберкульозом та ін.). Чим більші концентрація та час дії шкідливої речовини, тим сильніший їх вплив на організм люди­ни. Ступінь дії шкідливих речовин залежить також від шляхів їх надхо­дження в організм людини, хімічного складу та хімічної структури шкідли­вих речовин. їх фізико-хімічних властивостей (електроліти і неелектроліти, реагувальні та нереагувальні, летка та нелетка, тверді, легкі, газоподібні). На цей процес впливають чинники виробничого середовища (мікроклімат, шум. вібрація та ін.) і важкість праці.

31. Санітарно-гігієнічне нормування забруднення повітряного середовища шкідливими речовинами. Гранично-допустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин у повітрі робочої зони. Визначення ГДК під час забруднення повітряного середовища декількома шкідливими речовинами одно направленої та різнонаправленої дії. Класи небезпек шкідливих речовин залежно від ГДК. Шляхи надходження шкідливих речовин у організм людини.

Гігієнічний норматив – кількісний показник, що характеризує оптимальний чи допустимий рівень впливу чинників навколишнього та виробничого середовища.

Клас небезпеки шкідливої речовини встановлюють залежно від її гранич¬но допустимої концентраті (ГДК) і середньосмертельної концентрації в повітрі робочої зони, у разі потрапляння в шлунок чи на шкіру, від коефіцієнта можливості інгаляційного отруєння, зони гострої і хронічної дії. Ці показни¬ки характеризують токсичність ядів.

Гранично допустима концентрація шкідливих речовин у повітрі робочої зони - це така концентрація, яка за щоденної (окрім вихідних днів) роботи протягом 8 год або іншого терміну, але не більшого за 41 год на тиждень, упро¬довж усього робочого стажу не може спричинити захворювань або відхилень у стані здоров'я, які виявляють сучасними методами досліджень, у процесі трудової діяльності або у віддалені строки життя теперішніх та майбутніх поколінь. Гранично допустиму концеграцію шкідливих речовин у повітрі робочої зони регламентує ГОСТ 12.1.005-88 «ССБТ. Общие санитарно-гигиенические требования к воздуху рабочей зоны». Роботу щодо зменшення ГДК проводять і наразі.

Якщо в повітрі робочої зони одночасно міститься декілька шкідливих речовин однонапрямленої дії. то їх ГДК визначають за формулою Авер’янова:

де C1, C2, …,Cm - дійсна концентрація шкідливої речовини в повітрі;

C1гдк, С2гдк, …, Сmгдк — ГДК цієї самої речовини в повітрі.

До речовин одпонапрямленої дії належать речовини, які мають схожий хімічний склад і подібну біологічну дію на організм людини. Це такі речовини, як фенол й ацетон; ацетон, фенол і формальдегід; сильні мінеральні кислоти соляна, сірчана, азотна; окис вуглецю н цементний пил та інші.

Якшо у повітрі робочої зони одночасно наявні кілька речовин неодпонапрямленої дії. то їх ГДК така ж. як і за їх відокремленої дії. У ньому разі особливу увагу потрібно звертати на найбільш небезпечну шкідливу речовину.

Шкідливі речовини надходять в організм людини через органи дихання, слизову оболонку, шкіру та шлунково-кишковий тракт під час харчування, куріння та вживання води. Особливо небезпечне потрапляння шкідливих речовин в організм немовлят із материнським молоком.

Відповідно до ГОСТ 12.1.007-76 шкідливі речовини поділяють на чотири класи небезпеки:

• І клас - надзвичайно небезпечні. Гранично допустима концентрація цих речовин Сгдк ≤ 0,1 мг/м³ До них належать: ртуть, миш'як, свинець і його сполуки, хром і його сполуки, діоксид хлору, торій, карбоніл нікелю, кадмій і його неорганічні сполуки, озои, уран, гідрозин і його похідні та інші;

• II клас - високонебезпечні. Гранично допустима концентрація цих речовин Сгдк = 0,1…1,0 мг/ м³ До таких належать: кислоти сірчана, нікотинова, ацетилсалсцилова, мурашина; бензол, бром, йод; ангідрид сірчаний і фосфорний; фосген, нітробензол, сурьма та її сполуки, хлор, германій чотири хлористий, кобальт, мідь та інші;

• ІІІ клас помірно небезпечні Гранично допустима концентрація цих речовин Сгдк = 1,0…10,0 мг/ м³. До них належать: оксид азоту, алюміній та його сплави, барвники органічні, люмінофор, склопластик, кераміка, германій, кремній; кислоти - азотна, борна оцтова, кремнієва; целюлоза, стирол, толуол та інші;

• IV клас - малонебезпечні. Гранично допустима концентрація цих речовин Сгдк > 10,0 мг/ м³ До них належать: аміак, ацетон, спнрт етиловий, бутан, пентан, бензин (розчинний, паливний); гас; амінопласти (преспорошки). корунд білий та інші.

Відповідно до ГОСТ 12.1.005-88 та інших нормативних актів уміст шкідливих речовин у повітрі робочої зони не має перевищувати максимально разову та середню за робочу зміну ГДК, а кількість шкідливих речовин мають коїгтролювати у виробничих приміщеннях систематично. А тому для кожного виробництва під час конкретного технологічного пронесу визначають речовини, які за певних умов можуть надходити у повітря робочої зони, та періодичність їх контролю.

32. Забруднення повітря робочої зони пилом. Основні методи контролю запиленості повітря робочої зони. Характеристика вагового методу контролю

Пил - стан речовин, а саме подрібненість його на частини, які будучи зважені у повітрі, утворюють дисперсну систему (аерозоль). Дисперсною фазою у цій системі с тверді частинки, а дисперсним середовищем - повітря.

Пил - це один із виробничих чинників, які шкідливо впливають на здоров’я людини. За способом утворення пил поділяють на асрозоль дезінтеграції та аерозоль конденсації. Під час дезінтеграції пил надходить у повітря внаслідок механічного роздрібнення твердих матеріалів. Наприклад, у процесі механічного роздрібнення твердих речовин (різання, розмелювання, подрібнювання); під час обробки поверхні матеріалу (шліфування, полірування, ворсування, зачистки, механічної обробки деталей на верстатах); під час транспортування, перемішування, упаковки, розфасування матеріалів. а також у разі вибухів, у процесі горіння палива, під час гальванічних робіт тощо.

За конденсації пил утворюються внаслідок сублімації твердих речовин (електрозварювання, газорізання, плавка металів тощо).

Шкідлива дія пилу залежить від низки фізичних та хімічних властивостей, форми та розмірів пилу. Головне значення при цьому має концентрація пилу в повітрі, що вдихається. Найбільшу фіброгенпу здатність мають аерозолі з розміром часток пилу до 5 мкм. Важливе значення також має хімічний склад пилу, який більшою мірою визначає ступінь професійної пилової паталогії. Потрібно також враховувати електричні властивості пилових часток, які виливають на процес осідання і затримання їх у легенях.

Навіть не отруйний пил за значних концентрацій негативно впливає на ор¬ганізм людини, викликає подразнення верхніх дихальних шляхів, шкірних покровів, слизової оболонки. Пил викликає захворювання пилової етіології (пневмоконіози, пиловий бронхіт, кон'юктивіт).

Пил небажаний і з суто технологічних причин (наприклад, під час ви¬робництва інтегральних схем, в оптичному виробництві, під час використан¬ня електронно-обчислювальних машин та в інших випадках). Пил, що осідає на частини механізмів, що труться, прискорює їх зношення (спрацювання), а потрапляючи па обмотку електродвигунів викликає електрозамикаиня. ІІід час виконання робіт високої точності пил може стати основною причиною браку виробу, а також призвести до вибухів і пожеж. У зв'язку з цим боротьба з пилом має велике виробниче та гігієнічне значення.

Під час проектування веігтиляції виробничих приміщень та у процесі створення оптимальних санітарно-гігієнічних умов праці потрібно знати кількість пилу в повітряному середовищі робочої зони. Є низка методів контролю за запилюванням повітря, але всіх їх можна звести до двох груп:

• прямі методи, які грунтуються на попередньому осаджуванні пилових часток (фільтраційні та інші) з наступним їх зважуванням;

• непрямі методи - механічний, вібраційно-частотний, радіаційний, метод інтегрального світлорозсіювання та інші, які забезпечують визначення вагової концентрації пилу на підставі вимірювання або перепаду тиску на фільтруючому матеріалі піл час проходження через нього запиленого повітря, або частоти (амплітуди) вібрації, або струму зміщення, яке виникає унаслідок тер¬тя часток пилу об стінку корпуса первинного перетворювача, або інтенсивності проникнення радіації через фільтр з пилом та ін. Швидко розвиваються нові прогресивні методи вимірювання концентрації пилу з використанням лазерної технології.

Хоч методів вимірювання концентрації пилу в повітрі робочої зони і багато, та для надійного гігієнічного оцінювання запиленості повітря застосовують. головним чином, прямий ваговий (гравіметричний) метод - відбір усього пилу, який є в зоні дихання, за допомогою різних аспіраторів на фільтри. Очевидно, що цей метод і в майбутньому збереже своє значення як контрольного, тому що потрібно виконувати метрологічну перевірку всіх засобів вимірювання пилу, в тому числі і непрямих методів вимірювання.

Ваговий метод вимірювання концентрації пилу полягає в тому, що запилене повітря певної кількості пропускають через фільтр, який затримує пил. Масу затриманого пилу визначають за різницею ваг фільтра до та після проходження че¬рез нього запиленого повітря. Концентрацію пилу розраховують за формулою

де M1, M2 - вага фільтрів чистого та з пилом відповідно, мг;

L - повітря, що проходить через фільтр, м² за тривалості відбору проби.

У виробничих умовах пробу повітря беругь зазвичай у зоні дихання пра¬цівника (на висоті 1.5...2.0 м від рівня підлоги). В одній точці беруть декілька проб. Рекомендовано проводи пі відбір проби під час проходження повітря через фільтр за об’ємних втрат 0.00016...0.0033 м³/с. Тривалість відбору проби залежить віл концентрації пилу в повітрі, яку можна визначити за формулою

де - тривалість відбору проби, с;

M_min— мінімальна наважка на фільтр, мг;

M_max - максимально допустима наважка на фільтр, мг;

Сn - передбачена або ГДК пилу, мг/м³;

L - об’ємні витрати протягнутого повітря м3/с.

Для вимірювання вагової концентрації пилу також використовують вимірювачі концентрації пилу, автоматичні ежекторні аспіратори, радіоізотонічні пиломіри різних типів та інші прилади.

Гранично допустимі концентрації пилу, які регламентовані ГОСТ 12.1.005-88, визначені для нормальних умов. Щоб порівняти фактичну кон¬центрацію пилу з гранично допустимою, об’єм повітря, який протягується через фільтр, потрібно привести до нормальних умов (P₀ = 760 мм рт. ст., t₀= 20 °С) за формулою

Де L₀ - об’єм повітря, приведений до нормальних умов, м3/хв;

L - об’єм повітря, протягнутого через фільтр в умовах відбору проби (за температури t і тиску P), м³/хв;

Р - атмосферний тиск під час вимірювання, мм рт. ст.;

t - температура повітря пи час виміру, °С.

Об'єм повітря, який протягується через фільтр, визначають за формулою

Де L₁ - об’ємні втрати повітря, л/хв, (визначають приладом);

- тривалість відбору проби, хв.