24. Розслідування та облік нещасних випадків невиробничого характеру

Розслідування та облік нещасних випадків невиробничого харзктеру, які сталися з громадянами України, іноземцями та особами без громадянства на території України, проводять відповідно з «Порядком розслідування та облі­ку нещасних випадків невиробничого характеру», який затверджено постано­вою Кабінету Міністрів України від 22.03.2001 р. № 270.

Під нещасними випадками невиробничого характеру слід розуміти не пов'язані з виконанням трудових обов'язків травми, у тому числі отримані внаслідок заподіяних тілесних ушкоджень іншою особою, отруєння, само­губства, опіки, обмороження, утеплення, ураження електричним струмом, блискавкою, травми, отримані внаслідок стихійного лиха, контакту з твари­нами тощо, які призвели до ушкодження потерпілих.

Розслідуванню підлягають нещасні випадки, що сталися під час:

• прямування на роботу чи з роботи пішки, на громадському, власному або іншому транспортному засобі, що не належить підприємству, установі чи організації та не використовується в інтересах цієї організації;

• переміщення повітряним, залізничним, морським, внутрішнім водним, автомобільним транспортом, в електротранспорті, метрополітені, канатною дорогою, фунікулером та іншими видами транспортних засобів;

• виконання громадських обов’язків (рятування людей, захист власності, правопорядку тощо, якщо не не входить до службових обов’язків);

• виконання донорських функцій;

• участі у громадських акціях (мітингах, демонстраціях, аптаційно- пропагандистській діяльності тощо);

• участі в культурно-масових, спортивних змаганнях;

• проведення культурних, спортивних та оздоровчих заходів, не пов’я­заних з навчально-виховним процесом у навчальних закладах;

• використання газу в побуті;

• вчинення протиправних дій проти особи, її майна;

• користування або контакту зі зброєю, боєприпасами та вибуховими матеріалами;

• виконання робіт у домашньому господарстві, використання побутової техніки;

• стихійного лиха;

• перебування в громадських місцях, на об’єктах торгівлі га побутового обслуговування, у закладах лікувально-оздоровчого, культурно-освітнього та спортивно-розважального призначення, в інших організаціях.

Факт ушкодження здоров'я внаслідок нещасного випадку встановлює і засвідчує лікувально-профілактичний заклад. Документом, який підтвер­джує ушкодження здоров'я особи, є листок непрацездатності чи довідка лі­кувально-профілактичного закладу. Нещасні випадки розслідують незалежно від того, чи був потерпілий у стані алкогольного або наркотичного сп'яніння.

Лікувально-профілактичні заклади, до яких звернулися або були достав­лені потерпілі внаслідок нещасних випадків, протягом доби надсилають письмове повідомлення до районної держадміністрації або до органів внут­рішніх справ, а із смертельними наслідками також і до органів прокуратури.

Розслідування нещасних випадків із смертельним наслідком, групових нещасних випадків у разі смерті хоча б одного із потерпілих, нещасних випад­ків із заподіянням тілесних ушкоджень іншою особою, а також нещасних випадків, які сталися внаслідок контакту зі зброєю, боєприпасами та вибу­ховими матеріалами, проводять органи внутрішніх справ або прокуратури.

За інших нещасних випадків рішення щодо утворення комісії з їх розсліду­вання приймає районна державна адміністрація протягом доби з моменту надходження повідомлення від лікувально-профілактичного закладу.

Нещасні випадки (за винятком групових), які сталися з працюючими особами, розслідує комісія, утворена організацією, де працює потерпілий, у складі голови комісії посадова особа, яку визначає керівник організації, і членів комісії керівника відповідного структурного підрозділу, представни­ка профспілкової організації, членом якої є потерпілий, або уповноваженого трудового колективу, якщо потерпілий не е членом профспілки.

Розслідування нещасного випадку проводять протягом 10 календарних днів після утворення комісії. У разі потреби цей термін може бути продовже­ний керівником органу (організації), який призначив розслідування. За ре­зультатами розслідування складають акт форми НТ (невиробничий травматизм), який татвсрджус керівник органу (організації), що проводив розслідування. Потрібна кількість примірників акта визначається в кожному окремому випадку. Акт форми НТ надсилають потерпілому або особі, яка представляє його інтереси; до районної держадміністрації; організації, де працює або навчається потерпілий; організації, яка відповідає за безпечний стан території об'єкта, де стався нещасний випадок. Копію акта надсилають органам внутрішніх справ, прокуратури та іншим організаціям на їх запит. Під час розслідування групових нещасних випадків акг форми НТ складають на кожного потерпілого окремо.

Акти форми НТ, які складають за результатами розслідування нещасних випадків з працюючими особами, зберігають в організації разом з матеріала­ми розслідування протягом 45 років, а з непрацюючими особами зберігають протягом трьох років у архіві районної держадміністрації.

Реєстрація таких нещасних випадків та аналіз причин їх виникнення проводять районні держадміністрації та організації, які проводили розсліду­вання, у журналі за встановленою формою.

Облік нещасних випадків та аналіз причин їх виникнення проводять ра­йонні держадміністрації на підставі звітів про нещасні випадки, які щомісяця надсилають лікувально-профілактичні заклади.

25. Методи аналізу виробничого травматизму. Порівняльна характеристика методів. Використання статистичної звітності та вктів розслідування нещасних випадків і професійних захворювань в аналітичній роботі. Коефіціент частоти та тяжкості травматизму.

Рівень травматизму та професіональних захворювань є одним із основ­них показників, охорони праці на виробництві. Але абсолютне значення кіль­кості нещасних випадків і професійних захворювань унеможливлює об'єктивно порівнювати між собою відділи, цехи, дільниці підприємства та галузі виробництва за рівнями травматизму га його динамікою. Крім того, аналіз виробничого травматизму виявляє причини нещасних випадків і є ос­новою для розроблення ефективних профілактичних заходів.

Найбільш поширеними методами аналізу виробничого травматизму с статистичний, топографічний, монографічний та економічний.

Статистичний метод грунтується на вивченні травматизму на основі до­кументів, в яких реєструють нещасний випадок та профзахворювання. Це акти форми Н-1, Н-5, П-4 та листки непрацездатності Цей метод дає змогу отрима­ти найбільш повну інформацію кількості та характеру нещасних випадків, ви­значити динаміку та причини, виявити їх закономірність як на підприємстві, так і в окремих його структурних підрозділах (відділах, цехах, дільницях) чи робочих місїіях, а також за професіями, віком, стажем роботи, розподілом нещасних випадків за видами робіт, за шкідливими і небезпечними виробни­чими чинниками за певний період (місяць, квартал, півріччя, рік, кілька ро­ків). Можна провести порівняльний аналіз з іншими підприємствами або між галузями суспільного виробництва.

Для оцінювання рівня травматизму використовують:

• коефіцієнт частоти травматизму, який визначає кількість нещасних випадків па 1000 працюючих:

де n - кількість нещасних випадків, що сталися па підприємстві за звітний період;

Р_ср - середньостатистична чисельність працюючих на підприємстві за той же період, осіб;

• коефіцієнт тяжкості травматизму, який характеризує середню кількість днів непрацездатності одного нещасного випадку:

де Д - кількість днів непрацездатності всіх потерпілих на підприємстві за звіт­ний період;

n - кількість нещасних випадків, що сталися на підприємстві за звітний період;

• загальніші коефіцієнт непрацездатності або коефіцієнт трудових втрат:

Аналогічні коефіцієнти використовують під час аналізу професійних захворювань.

Для обліку травм із смертельними наслідками та інвалідністю викорис­товують відповідний коефіцієнт щодо 100 працівників:

де n_сн - кількість травм із смертельними наслідками або інвалідністю за звіт­ний період;

n - загальна кількість травм на підприємстві за звітний період.

Топографічний метод - полягає у тому, що нещасні випадки вивчають за місцем їх виникнення. Для цього на планах підприємств або їхніх структур­них підрозділів вимічають за допомогою умовних знаків травмонебезпечні місця.

Це наочно та просто. Повторення нещасних випадків у певних місцях свідчить про їх підвищену небезпеку та потребу розроблення та впроваджен­ня профілактичних заходів

Монографічний метод полягаг у вивченні травматизму через до­слідження всього комплексу умов праці, в яких відбувся нещасний випадок, у тому числі: організація робочого місця, технологічного процесу, основного та допоміжного обладнання, використання засобів індивідуального та колек­тивного захисту, режим праці і відпочинку працюючих та інші. За моногра­фічного аналізу проводять випробовування обладнання, контроль параметрів виробничого середовища тощо, за результатами яких виявляють обставини, які спричинили або могли спричинити нещасні випадки з людьми.

Економічний метод полягає у визначенні економічних збитків від запо­діяного травматизму та економічної ефективності заходів щодо профілакти­ки. З цією метою використовують:

• показник матеріальних наслідків:

де М - матеріальні збитки від виробничого травматизму, грн;

Р_ср - середньо-статистична чисельність працюючих на підприємстві, осіб;

• показник ефективності заходів з охорони праці:

де 3 - затрати на заходи з охорони праці, грн;

Р_ср - середньостатистична чисель­ність працюючих на підприємстві, осіб.

Для оцінювання травматизму також застосовують:

• груповий метод - аналіз повторюваних нещасних випадків і розподіл їх за групами нещасних випадків;

• метод експертних оцінок - проводять експертне оцінювання відповід­ності умов праці, обладнання і технологічних процесів вимогам безпеки;

• метод моделювання - застосовують, коли нещасний випадок спричини­ла одночасна дія кількох виробничих чинників;

• метод анкетування проводять оптування працівників і аналіз отримаиих відповідей на запитання;

• метод спостереження - ретельний огляд місць нещасних випадків, виконання потрібних обмірів, схем тощо.

Комплексне застосування методів аналізу виробничого травматизму дає змогу найбільш повно і об’єктивно оцінити стан охорони праці в галузі телекомунікацій, на підприємстві, його структурних підрозділах чи робочих міс­цях і визначити ефективні заходи забезпечення оптимальних і безпечних умов праці в конкретик умовах виробництва.

26. Класи умов праці за ступенем шкідливості та небезпечності

Згідно з принципами Гігієнічної класифікації умови праці розподіляють на 4 класи:

1 клас - оптимальні умови праці - такі умови, за яких збережено не ли­ше здоров'я працівників, а й створено передумови для підтримання високого рівня працездатності. Оптимальні гігієнічні нормативи всnановлсно для мікрокліматичних параметрів і чинників виробничого процесу. Для інших чин­ників за оптимальні умови приймають такі умови праці, за яких несприятливі чинники виробничого середовища не перевищують рівнів., що прийняті за безпечні для населення;

2 клас допустимі умови праці - характеризуються такими рівнями чинників виробничого та трудового процесу, які не перевищують встановле­них гігієнічних нормативів для робочих місць, а можливі зміни функнюнального стану організму відновлюються за час регламентованого відпочинку або до початку наступної зміни та не чинять несприятливого впливу на стан здо­ров'я працівників і їх нащадків;

3 клас шкідливі умови праці характеризуються наявністю шкідливих виробничих чинників, що перевищують гігієнічні нормативи і можуть не­сприятливо виливати на організм працівника та/або його нащадків. Шкідливі умови праці за ступенем перевищення гігієнічних нормативів та вираженості змін в організмі працівників поділяють на 4 ступені:

1 ступінь (3.1) - умови праці, що характеризуються такими відхилен­нями від гігієнічних нормативів, які викликають функціональні зміни, що ви­ходять за межі фізіологічних коливань, та найчастіше сприяють зростанню захворюваності з тимчасовою втратою працездатності;

2 ступінь (3-2) - умови праці, що характеризуються такими рівнями чинників виробничого середовища та трудового процесу, які можуть виклика­ти стійкі функціональні порушення, у більшості випадків призводять до зрос­тання захворюваності з тимчасовою втратою працездатності, підвищення частоти загальної захворюваності, появи окремих ознак професійної патології;

3 ступінь (3.3) умови праці, що характеризуються такими рівнями шкідливих чинників виробничого середовища та трудового процесу, які при­зводять до підвищення рівнів захворюваності з тимчасовою втратою працездат­ності та розвитку, як правило, початкових стадій професійних захворювань;

4 ступінь (3.4) - умови праці, що характеризуються такими рівнями чинників виробничого середовища, які здатні призводити до розвитку вира­жених форм професійних захворювань, значного зростання хронічної пато­логії та рівнів захворюваності з тимчасовою втратою працездатності;

4 клас - небезпечні (екстремальні) - умови праці, що характеризуються такими рівнями чинників виробничого середовища, вплив яких протягом ро­бочої зміни (або ж її частини) створює високий ризик виникнення тяжких форм гострих професійних уражень, отруєнь, каліцтв, загрози для життя.

27. Мікроклімат виробничих приміщень. Параметри мікроклімату. Рівняння теплового балансц між організмом людини та навколишнім середовищем. Вплив параметрів мікроклімату на організм людини

Важливе значення для нормальної життєдіяльності людини має чисте повітря з оптимальними параметрами мікроклімату, але забезпечити чисте повітря в умовах виробництва не завжди можливо. На нього виливає тепло, що виділяють технологічне обладнання, процеси установки, сонячна радіа­ція, працюючі іа інші джерела. Під їх впливом параметри мікроклімату мо­жуть змінюватись у широкому діапазоні та суттєво впливати на самопочуття і здоров'я працюючих, продуктивність та якість їх праці.

Мікроклімат виробничих приміщень - це умови внутрішнього середовища цих приміщень, що впливають на тепловий обмін працівників з оточенням через конвекцію, кондукцію, теплове випромінювання та випаровування вологи. Ці умови визначаються поєднанням температури, відносної вологості, швидкості руху повітря та інтенсивністю теплового (інфрачервоного) випромінювання.

Виробниче приміщення - не замкнений простір у будівлях та спорудах, призначений для трудової діяльності людей.