Розширення екрану монітора

Для типових дозволів моніторів, індикаторних панелей і екранів пристроїв (inherent resolution) існують сталі буквені позначення, показані на схемі, що зображає стандартні розширення екрану, причому колір кожного типу розширення указує співвідношення сторін екрану (наприклад, червоний колір позначає співвідношення, рівне 4:3):

4. Співвідношення сторін екрану

Співвідношення сторін

екрану

С піввідношення ширини і висоти кадру (англ. aspect ratio) найважливіший параметр в будь-якому відеоматеріалі. Ще з 1910 року кінофільми мали співвідношення сторін екрану 4:3 (4 одиниці завширшки, до 3 одиниць у висоту; іноді ще записується як 1,33:1 або просто 1,33). Вважалося що, з урахуванням наявності у людини двох очей, глядачеві зручніше дивитися фільм на екрані такої форми. Коли з'явилося телебачення, воно перейняло це співвідношення і майже всі аналогові телесистеми (і, отже телевізори) мали співвідношення сторін екрану 4:3. Комп’ютерні моніторі також успадкували телевізійний стандарт сторін. Хоча ще в 1950-х роках це уявлення про 4:3 в корені змінилося. Річ у тому, що поле зору людини має співвідношення зовсім не 4:3. Адже у людини 2 ока, розташованих на одній горизонтальній лінії отже, поле зору людини наближається до співвідношення 2:1. Щоб наблизити форму кадру до природного поля зору людини (і, отже, підсилити сприйняття фільму), був введений стандарт 16:9 (1,78), майже відповідний так званому «Золотому розсіканню». Цифрове телебачення в основному теж орієнтується на співвідношення 16:9. До кінця XX століття, після ряду додаткових досліджень в цій області, почали з'являтися навіть і радикальніші співвідношення сторін кадру: 1,85, 2,20 і аж до 2,35 (майже 21:9). Все це, за словами творців, покликане глибше занурити глядача в атмосферу відеоматеріалу, що проглядається. Є і альтернативні пояснення переходу на широкий формат: можливість прокату в залах, спочатку не пристосованих для кіно, прагнення до погіршення якості піратських відеокопій і телевізійних копій.

Найбільш поширені співвідношення

1,333:1 = 4:3

З 1910 року фільми мали співвідношення сторін екрану 4:3 (4 одиниці завширшки, до 3 одиниць у висоту; іноді ще записується як 1,33:1 або просто 1,33). На сьогоднішній день стандартне співвідношення для алгоритму стиснення MPEG-2, телебачення стандартного розширення, любительських відеокамер і 16 мм кінокамер.

Починаючи з 2009 року, формат 4:3 почав зникати з екранів телевізорів і кінотеатрів. Його поступово витісняє формат HD-телебачення 16:9.

1,37:1 = 11:8

З появою звука в кінематографі співідношення злегка збільшилось, оскільки тепер на плівці записувалася і оптична фонограма. Це призвело до зміни розмірів кадру та до нового співвідношення 1,37:1 «звичайного формату». Але в 1950-х роках це представлення в корінь змінилось. Це було викликано в першу чергу широкою популярністю телебачення в США і різким падінням доходів від кіновиготовлення та кінопрокату. Конкуренція з чорно-білим телебаченням призвела до майже повного переходу кіовиготовлення на кольорову плівку та до більшого виготовлення кіноспектаклів, поставлених з великим розмахом, а потім і до збільшення розмірів кінозображення.

1,43:1

Формат IMAX (70 мм).

1,667—1,85:1 (15/9 | 16.667/9)

Кінокомпанія «Парамаунт» (англ. «Paramount Pictures») запропонувала в 1954 році свою систему зйомки та проекції на великих та широких екранах. Система «Віставіжн» (англ. Vistavision Motion Picture High-Fidelity) використовувалась до 1962 року (відеоформат 1,85:1 і зараз використовується на DVD).

«Віставіжн» використовувала 35-міліметровий негатив з горизонтальним розташуванням кадру і кроком в 8 перфорацій. Співвідношення ширини до висоти у фільмах знятих по цій системі, могло бути трьох рекомендованих значень залежно від кінотеатру: 1,66:1, 1,85:1 або 2,0:1. Таке ж співвідношення сторін кадру використовується в касетних форматах, що використовують кіноплівку 35 мм.

1,778:1 = 16:9

Формат відеозображення на дисплеях високої чіткості (High Definition).

2,2:1

1955 рік став роком народження одного з самих високоякісних широкоформатних кінозйомкових процесів. Майкл Тодд, один із засновників «Сінерами» представив нову систему «Тодд-АО» (англ. «Todd-AO»). Ця система використовувала 65-мм негатив і співзміщенний 70-мм позитив с шестиканальним стереофонічним звуком, записаним на магнітних дорожках, та кроком кадра в 5 перфорацій, а також швидкістю зйомки в 30 кадрів на секунду. После первых двух фильмов, снятых в «Тодд-АО», скорость съёмки была изменена на стандартные 24 кадра в секунду, поскольку это позволило снимать одну версию фильма для любого прокатного формата. Соотношение ширины и высоты кадра «Тодд-АО» 2,2:1. «Тодд-АО» стала одной из самых популярных систем с применением плёнок большого формата (больше 35 мм).

Радянська система (Sovscope70) широкоформатного кіно багато в чому заснована на «ТОДД-АО». Основною різницею між ними є використання 70-мм негативної плівки (на відміну від прийнятої в західних країнах 65-мм). Співвідношення ширини і висоти кадру як і в «ТОДД-АО» 2,2:1

У 1956 году компанія «Technicolor» представила свою систему для 70-мм кіновиробництва. Вона називалася «Technirama» і використовувала горизонтальний 35-мм негатив (як «Віставіжн»), але застосовувала спеціальну анаморфотную насадку на объектив під час зйомок. Прокатні копії друкувалися на плівці 70 мм із стандартним співвідношенням 2,2:1. Ця система користувалася великою популярністю в країнах Західної Європи.

2,55 (2,35):1

У 1953 році кінокомпанією «XX Century Fox» був упроваджений стандарт «Сінемаскоп» (англ. «CinemaScope»), що дозволив з допомогою т.з. анаморфотної насадки для кінокамери використовувати стандартну 35-міліметрову плівку і стандартне кінознімальне і кінопроекційне устаткування з незначними модифікаціями. Система використовувала чотирьохканальний стереофонічний звук з магнітних доріжок, нанесених по краях плівки і між перфораціями і зображенням. Співвідношення ширини і висоти кадру в системі «Сінемаскоп» складало 2,55:1. Першим фільмом, знятим по системі «Сінемаскоп» стала комедія з участю Мерилін Монро «Як вийти заміж за міліонера» (англ. «How To Marry а Millionaire»), проте першим фільмом, представленим публіці стала «Туніка» (англ. «Тhe Robe»). В результаті небажання власників багатьох кінотеатрів модифікувати звуковідтворююче устаткування, система була адаптована до стандартної оптичної фонограми в 1955 році, і співвідношення ширини і висоти кадру було змінене до 2,35:1. Сьогодні система «Сінемаскоп» практично не застосовується, а замість неї використовуються камери і анаморфотна оптика фірм «Panavision» і «ARRI».

Радянська система широкоекранного кіно використовувала принцип оптичного стиснення зображення і спосіб звуковідтворення розроблених для системи «Сінемаскоп». На подібних принципах були побудовані і інші анаморфотні широкоекранні системи такі як «Tohoscope», «Dialyscope», «Franscope», «Grandscope», «Superscope», «Agascope», «Arriscope» і тому подібне.

2,39 (2,40):1 = 21,5/9

У 1970 році у зв'язку з широким розповсюдженням камер і оптики для зйомок системи «Panavision» висота кадру була трохи зменшена, і формат придбав остаточне співвідношення 2,39 (2,40):1.

2,6:1

Щоб наблизити форму кадру до природного поля зору людини (і, отже, підсилити сприйняття фільму) кінокомпанією «Сінерама» була винайдена і комерційно упроваджена система трьохплівкової кінозйомки і кінопроекції на спеціальних сильно зігнутих величезних екранах шириною до 30 м із співвідношенням ширини і висоти кадру 2,6:1. Система «Сінерама» передбачала високоякісний спосіб запису і відтворення стереофонічного семиканального звуку з окремої 35-міліметрової синхронізованої магнітної фонограми.

Перший фільм знятий по системі «Синерама» — документально-видовий (англ. travelogue) «Це „Сінерама“» (англ. «This Is Cinerama») був вперше показаний публіці в 1952 році у спеціально побудованому і обладнаному кінотеатрі. Успіх фільму був настільки великий, що він не сходив з екранів протягом двох років. Не дивлячись на складність і громіздкість системи «Сінерама» було створено ще 7 фільмів, включаючи три художні фільми: «Як був завойований Захід» (англ. «How the West Was Won») і «Повелитель вітрів: Пригоди Крістіана Радіка» (англ. «Windjammer: The Voyage of Christian Radich» — зйомки по системі «Сінеміракл» (англ. «Cinemiracle», 1958, прокат в залах і по системі «Сінерама»). Радянська система «Кінопанорамма» була розроблена на основі і з урахуванням помилок «Сінерами». Її основною відмінністю є покращувана конструкція панорамної кінокамери і використання дев'ятиканальної стереофонічної фонограми.

2,71:1

У 1957 році «Метро-Голдвін-Майер» спільно з фірмою «Panavision» розробила систему «MGM Camera 65», яка надалі почала називатися «Ultra Panavision». Система була ідентична «ТОДД-АО» (65/70), але використовувала анаморфотну оптику при зйомці і проекції, збільшуючи співвідношення ширини до висоти до 2,71:1

У 1959 році «Panavision» придбала відділ кінознімальної техніки студії MGM. У тому ж році з'явилася система «Super Panavision 70», яка була практично копією «ТОДД-АО», але використовувала значно компактніші камери.