50. Ек. Сутність і роль держ. Кредиту

Держ. кредит – сук-ть ек. відносин, що вин-ть між д-вою, юр. та фіз. особами стосовно мобілізації тимч.-вільних коштів на умовах повор-ті, строк-ті, платності. В ролі забезп-ня держ. кредиту виступає все майно, що перебуває у вл-ті д-ви, але обсяг застави при цьому не вказ-ся. В умовах держ. кредиту д-ва може виступати: * позич-ком (90%), * кр-ром, * гарантом.

Метою запозичення коштів є: - Покриття дефіциту бюджету. - Рег-ня гр. обігу в країні. – Здійс-ня інвест. програм.

Ф-ї, які виконує держ. кредит: 1) Фіскальна – полягає у мобілізації фін. рес-в до централіз. та децентр. фондів. 2) Регулююча – за доп. даної ф-ї здійс-ся рег-ня соц. та ек. р-ку сусп-ва.

Суб’єктами кред. відносин з боку д-ви виступає: * КМУ, * органи влади АРК, * ОМС, * МФУ, * НБУ.

Відмінні ознаки між держ. і банк. кредитом: 1) Банк. кредит викор-ся для кред-ня юр. і фіз. осіб; при держ. кредиті кошти надх-ть у розпор-ня д-ви, перетворюючись на фін. ресурси сусп-ва. 2) Метою отримання банк. кредиту є розширене відтв-ня; метою держ. кредиту – покриття дефіциту бюджету. 3) Джерелом погашення банк. кредиту є збільш. пр-ку підпр-ва; держ. кредиту – кошти держ. бюджету.

Спільні: принципи кред-ня, гр. форма.

52. Держ. Борг, механізм його форм-ня. Види та клас-ція

Держ. борг – сума заборг-ті д-ви за випущеними і непогашеними внутр. держ. запозиченнями, а таком сума зоб-нь до іноз. кр-рів на певну дату, включаючи видані гарантії за кредитами, що надавалися підпр-вам чи місц. органам влади.

Держ. борг країни поділ-ся на: * Внутр. – заборг-ть д-ви перед усіма утримувачами ОВДП та ін. держ. ЦП. * Зовн. – заборг-ть д-ви перед іноз. кр-рами.

Розр-ть також держ. борг: * Капітальний – заг. сума заборг-ті мин. років і відсотків, що мають сплачуватися за позиками. * Поточний – видатки д-ви, пов’язані з погашенням в пот. році борг. зоб-нь і належних до сплати в цей період процентів з усіх випущених на цей момент позик.

Заг. сума внутр. держ. боргу поділ-ся на дві частини: 1) Монетизований борг – скл. з боргів д-ви комерц. банкам як осн. утримувачам держ. ЦП. Сума монетиз. боргу скл. з усіх випущених і непогашених борг. зоб-нь, включаючи гарантії по кредитам. 2) Немонетиз. борг – скл. із: * невиконаних д-вою соц. виплат, передбачених чин. закон-вом (пенсія, стипендія, з/п і т.д.); * заборг-ть д-ви з реал. сектором ек-ки (заборг-ть за держ. замовленнями, неповернення бюдж. відшк-ня).

Гран. обсяг внутр. і зовн. боргу визн-ся Бюдж. Кодексом У. Величина осн. суми боргу не повинна перевищувати 60% факт. річного обсягу ВВП. Джерелами погашення внутр. боргу є: бюдж. кошти, кошти отримані від приватизації держ. майна, нові запозичення. Джерелами погашення зовн. боргу також можуть бути ЗВР країни.

Платоспром-ть країни визн-ся наст. чин-ми: 1) наявність рес-в, тобто потенц. джерел доходів та всіх видів самофін-ня; 2) динаміка видатків, яка зал. від рівня соц.-ек. р-ку сусп-ва; 3) бажання кр-рів купувати борг. зоб-ня країни.

66. Об’єкт. Необх-ть і сутність страх. Захисту

Страх. відносини виникли в сусп-ві у процесі його істор. р-ку, оск. завжди існує ф-р невизн-ті, необх-ті приймати рішення, що направлені на усунення, запобігання та макс. обмеження дії негат. наслідків ризику. Ризик розглядають як історичну та економічну категорію. Ризик як істор. категорія виник на поч. епохи цивілізації і його пох-ня пов’яз-ся з відчуттям страху, небезпеки, нещастя, знищення. Ризик як ек. категорія виник з появою товар.-гр. відносин і відображає подію, яка може відбуватися чи ні.

Ризик – можл-ть вин-ня збитку внасл. дії в переважній більшості зовн. ф-рів, які при оцінці ситуації були невідомі та вплив яких може змінити йм-ть досягнення бажаного рез-ту. Найбільш поширену групу складають ризики, які можна застрахувати.

Страх. ризик – такий ризик, який піддається вимір-ню, оцінці з позиції йм-ті настання страх. події та кільк. хар-к можливого збитку.

Осн. критерії страх. ризику: * ризик повинен бути можливим; * ризик повинен мати випадк. хар-р; * настання страх. випадку, як реалізація ризику, не повинно бути пов’язаним з волевиявленням страхув-ка чи зацікавленої особи; * факт настання страх. випадку невідомий у часі та просторі; * наслідки реалізації ризику повинні бути об’єктивно виміряні й оцінені.

При реалізації ризику людство завжди намагалося здійснити певний захист.

Страх. захист – ек. відносини, пов’язані з попередженням, локалізацією руйнівних наслідків стих. та ін. лих, а також із безумовним відшк-ням завданих збитків.

Осн. ознаки страх. захисту: * ім-сний хар-р вин-ня стих. лиха або ін.о прояву його негат. впливу; * вираження втрат у натур. або гр. формі; * об’єкт. необх-ть компенсації втрат; * реалізація заходів попередження та пом’якшення наслідків конкр. страх. події.

Матер. втіленням ек. категорії страх. захисту є страх. фонд.

Страх. фонд – сук-ть виділених та зарезервованих запасів матер. благ, що призначені для здійс-ня страх. захисту. Мета страх. фонду – відновлення ситуації та її стабілізація.

Осн. форми орг-ції страх. фонду:

1) Централіз. (рез.) страх. фонд – форм-ся централіз. методом на рівні д-ви, тер.-адм. од-ці; його призн-ня – відшк-ня збитків та усунення наслідків стих. лиха, великих аварій, ін. страх. подій шляхом перерозподілу заг.-держ. рес-в; форм-ся як в натур., так і в гр. формі. Містить: * стратег. запаси д-ви у вигляді продукції, палива та ін. матер. рес-в, які знах-ся в підпорядкуванні спеціаліз. відомства, КМУ – Держ. матер. резерву; * рез. фонд держ. бюджету, який перебуває у розпор-ні уряду; * рез. фонди місц. бюджетів, оборотну кас. готівку та вільні залишки бюдж. коштів місц. бюджетів, які перебувають у розпор-ні місц. органів влади.

2) Фонд самострах-ня – форм-ся децентр. методом на рівні СГ; його мета – долання тимч. труднощів та відшк-ня втрат в процесі в-ва при настанні страх. випадку шляхом ціл. викор-ня власних рес-в. Недоліки: * дорога форма страх. захисту, оск. СГ повинен витрачати кошти на ств-ня страх. резервів у повному обсязі можл. збитків, що звужує його фін. можл-ті; * відволікання значних фін. рес-в із вир. процесу для форм-ня страх. фонду, джерелом якого є чистий пр-к, що значно знижує рентаб-ть СГ та суперечить осн. меті ринк. в-ва; * самострах-ня вимагає кваліфік. упр-ня рез. фондами.

3) Страх. фонд страховика – форм-ся у кожній страх. компанії у вигляді страх. резервів у гр. формі за рах. внесків страхув-ків. Ціл. призн-ня фонду – відшк-ня збитків у разі настання страх. випадків. Осн. принципи функц-ня: * компетентність (оптим-ть, достатність); * різном-ть організац. форм; * врах-ня специфіки галузей ек-ки та суб’єктів вл-ті; * держ. рег-ня.

В антиризик. д-ті важл. зн-ня має вибір оптим. форми страх. фонду, виходячи з інтересів оптим-ті та достатності, не загрожуючи ек. стаб-ті. При цьому за умови фін-ня антиризик. д-ті в У. спочатку викор-ть можл-ті фонду самострах-ня та ін. форм покриття ризику, а далі доповнюють ці засоби викор-ням страх. захисту страховика.