29. Видатки на науку та освіту, на утримання установ охорони здоров'я.

Видатки на науку, освіту, охорону здоров’я, культуру належить до поточних видатків бюджету. Названі галузі практично не мають доходів і свою діяльність провадять на основі видатків відповідних бюджетів. Розміри видатків на їх утримання визначаються спеціальними документами – кошторисами. Відтак фінансування видатків по цих установах називається кошторисним.

В умовах економічної кризи особливого значення набуває пошук ділових шляхів стабілізації економіки та відтворення виробництва. Вирішити дане питання неможливо без залучення науковців, а це потребує державної підтримки як центру фундаментальних досліджень – Національної академії наук України, науково дослідних інститутів, так і вищих учбових закладів, які забезпечують висококваліфікованими кадрами і виробничі, і невиробничі галузі.

Видатки на утримання установ охорони здоров’я повністю провадяться за рахунок бюджетів усіх рівнів, за винятком приватних лікувальних закладів.

Установи охорони здоров’я поділяються на три основні групи:

• лікувально – профілактичні установи, до яких належать лікарні і поліклініки, лікарські й фельдшерські пункти, станції швидкої допомоги, переливання крові та інші аналогічні заклади;

• санітарно – профілактичні установи, тобто санітарно – епідеміологічні, дезінфекційні станції, та заходи по боротьбі з епідеміями;

інші установи і заходи по обслуговуванню інвалідів війни, постраждалих від стихійного лиха, по проведенню судово – медичних експертиз.

При плануванні видатків бюджету на заклади охорони здоров’я виходять із показників:

• по лікарнях та інших лікувальних закладах – кількості ліжок;

• по амбулаторно – поліклінічних установах – кількості лікарняних посад;

• по фельдшерсько – акушерських пунктах, кількості установ.

При складанні кошторисів лікарень важливе значення має чітке визначення кількості ліжок у стаціонарі на початок планового року, яка встановлюється на основі фактичної їх кількості на звітну дату та можливості збільшення їх на кінець поточного року.

30. До доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, належать такі податки і збори (обов'язкові платежі): 1) податок з доходів фізичних осіб у частині, визначеній статтею 65 цього Кодексу; 2) державне мито в частині, що належить відповідним бюджетам; 3) плата за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються виконавчими органами відповідних рад; 4) плата за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, що справляється виконавчими органами відповідних рад; 5) плата за торговий патент на здійснення деяких видів підприємницької діяльності (за винятком плати за придбання торгових патентів пунктами продажу нафтопродуктів (автозаправними станціями, заправними пунктами)), що справляється виконавчими органами відповідних рад; 6) надходження адміністративних штрафів, що накладаються виконавчими органами відповідних рад або утвореними ними в установленому порядку адміністративними комісіями; 6-1) 50 відсотків надходження адміністративних штрафів у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, що накладаються уповноваженими органами (посадовими особами);  7) єдиний податок для суб'єктів малого підприємництва у частині, що належить відповідним бюджетам. 2. Податки і збори (обов'язкові платежі), зазначені у цій статті, складають кошик доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів. 3. При цьому податок з доходів фізичних осіб, який сплачується юридичною особою (працедавцем), зараховується до відповідного місцевого бюджету за її місцезнаходженням та місцезнаходженням її підрозділів, уповноважених підрозділів в обсягах податку, нарахованого працівникам цих підрозділів.

31. Кожна ланка бюджетної системи є відносно обособленим фондом фінансових ресурсів, який формується і використовується на підставі окремо затвердженого плану. Разом з тим, між ланками бюджетної системи може відбуватись рух ресурсів, який характеризує взаємовідносини між бюджетами. Ці взаємовідносини розглядаються за різними ознаками: їх формами і видами, стадією, на якій вони виявляються, напрямком руху коштів, правовим регулюванням. За формами руху коштів взаємовідносини між бюджетами поділяються на чотири групи: -субсидіювання; -вилучення коштів; -взаємні розрахунки; -бюджетні позички. Субсидіювання характеризує виділення коштів із бюджету вищого рівня бюджетам нижчого рівня. Воно може здійснюватись з різних причин. По-перше, для надання фінансової допомоги тим бюджетам, у яких відносно слабка доходна база в порівнянні з їх видатками. Така ситуація характерна практично для всіх країн світу, оскільки в кожній з них є економічно розвинуті і відносно відсталі регіони. Поки що нікому не вдалось досягти абсолютно збалансованого розвитку регіонів, тим більше, що в історичному плані характерною є нерівномірність і нерівноцінність розміщення виробничих сил. По-друге, необхідність субсидіювання витікає з пропорцій розподілу ресурсів між центральним і місцевими бюджетами. Поки що переважає централізація бюджетних ресурсів. Спочатку вони концентруються у центральному бюджеті, а потім розподіляються між регіонами. Тому, відзначаючи недостатню доходну базу місцевих бюджетів, слід пам`ятати, що це дуже відносно. Змінивши розподіл доходів між рівнями бюджетів, можна змінити і рівень забезпеченості кожного бюджету ресурсами. По-третє, необхідність субсидіювання може визначатись тимчасовими факторами, наприклад, реалізацією окремих державних програм, на які виділяються кошти із центрального бюджету, а фінансування здійснюється з місцевих. Взаємні розрахунки між бюджетами виникають при перерозподілі доходів і видатків між бюджетами після їх затвердження. Перерозподіл доходів може відбуватись внаслідок змін податкового законодавства або зміни нормативів розподілу регулюючих доходів. Внаслідок цього один бюджет втрачає доходи, хоча вони були для нього заплановані, другий отримує додаткові, непередбачені планом надходження. Оскільки така зміна доходної бази не відображає ні прорахунків однієї сторони, ні зусиль другої, а бюджети обох мають враховувати заплановані видатки, то проводяться взаємні розрахунки з передачі додаткових, непередбачених планом доходів від одного бюджету до іншого. Бюджетні позички - це взаємовідносини між бюджетами з приводу тимчасової передачі коштів з одного бюджету до іншого. Потреба в цьому виникає внаслідок тимчасових касових розривів у виконанні бюджету. Необхідно підкреслити, що бюджетні позички пов`язані саме з касовим розривом у виконанні бюджету як тимчасовим явищем. Тобто, доходів не вистачає саме на певну дату - потім вони надійдуть. Стосовно незбалансованого дефіцитного бюджету бюджетні позички не можуть використовуватись. Адже для їх погашення не буде відповідних надходжень. Тому в такому випадку використовується субсидіювання, а не бюджетні позички. За правовим регулюванням взаємовідносини між бюджетами поділяються на дві групи: регламентовані законодавчими актами та інструктивними документами і договірні. Це дещо умовна класифікація, оскільки в деяких формах взаємовідносин присутні елементи і правового регламентування і договірні стосунки. Наявність навіть окремих елементів правового регулювання дає підставу відносити такі відносини до регламентованих. 32. Бюджетний процес

Бюджетний процес – це регламентована нормами бюджетного права діяльність держави та територіальних громад зі складення, розгляду та затвердження бюджету, його виконання, а також зі складення та затвердження звіту про його виконання.

бюджетний процес - це встановлений законодавством порядок складання, розгляду, затвердження бюджетів та їх виконання.

Від початку складання бюджету до затвердження звітів про його виконання весь бюджетний процес контролює ВРУ та місцеві органи самоврядування. Згідно із цим перед бюджетним плануванням ставляться такі завдання:

• найбільш повно виявити резерви у галузях народного господарства і спрямувати їх на виконання плану економічного та соціального розвитку;

• забезпечити виконання плану економічного і соціального розвитку необхідними бюджетними коштами з дотриманням оптимальних фінансових пропозицій;

• визначити обсяг доходів за окремими джерелами і загальний обсяг доходів бюджету з урахуванням резервів їх збільшення.

Бюджетний процес в Україні

Бюджетний кодекс України виділяє чотири стадії бюджетного процесу:

1. складання проектів бюджетів;

2. розгляд проекту та прийняття закону про Державний бюджет України (рішення про місцевий бюджет);

3. виконання бюджету, включаючи внесення змін до закону про Державний бюджет України (рішення про місцевий бюджет);

4. підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішення щодо нього.

На всіх стадіях бюджетного процесу здійснюється фінансовий контроль і аудит та оцінка ефективності використання бюджетних коштів. Усі стадії бюджетного процесу грунтуються на правових засадах, які повинні гарантувати чітке планування, додержання бюджетної дисципліни і постійний контроль за виконанням усіх видатків.Усі стадії бюджетного процесу базуються на одних принципах організації бюджетної діяльності і мають відповідну правову регламентацію.

Основними принципами є такі:

• принцип розподілу повноважень ВРУ ВРАРК, органів державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування означає, що кожному органові, який бере участь у бюджетному процесі, належить певна компетенція, за межі якої він неможе виходити. Втручання інших органів в процес складання, затвердження і виконання бюджету не допускається, крім випадків, зазначених у законодавстві.

• принцип реальності включення показників доходів і видатків. Доходи мають включатися до бюджету за джерелами, видатки - за цільовим призначенням.

• принцип гласності. Він полягав у тому, що показники бюджету і звіту про його виконання можуть і повинні оприлюднюватися через засоби масової інформації.

• принцип наочності, означає, що відображання показників бюджету у взаємозв’язку із загальноекономічними показниками в Україні і за її межами відбувається шляхом використання засобів для максимальної інформативності результатів порівняльного аналізу, визначення темпів і пропорцій економічного розвитку;

33. Бюджетне планування — це науково обґрунтований процес виз­начення джерел формування і напрямків використання бюджетних фінансових ресурсів для забезпечення пропорційного й динамічного соціально-економічного розвитку суспільства.

Як один з важливих інструментів організації управління еко­номікою бюджетне планування створює передумови для повного і своєчасного забезпечення фінансовими ресурсами соціально-еко­номічного розвитку суспільства. Процес бюджетного планування пе­редбачає застосування планових показників, що характеризують роз­виток економіки у майбутньому: економічних нормативів, які визначають взаємовідносини з бюджетною системою, та лімітів, що відображають об´єктивно існуючу обмеженість ресурсів , на яку може розраховувати суспільство у плановому періоді.

Бюджетне планування має науковий характер, базується на теорії суспільного відтворення і пов´язане зі всіма аспектами економічного та соціального розвитку суспільства, діяльністю суб´єктів господарю­вання, організацією управління, національною обороною, правоохо­ронною діяльністю і забезпеченням безпеки держави, наукою, куль­турою, охороною здоров´я, освітою тощо. Водночас бюджетне планування — це складова фінансового планування, що займає у ньо­му центральне місце. У процесі бюджетного планування встановлю­ються зв´язки усіх суб´єктів господарювання, усієї соціальної інфрас­труктури та інших інституцій з бюджетною системою, причому бюджету належить провідна, організуюча і координуюча роль.

Бюджетному плануванню належить центральне місце в управлінні фінансовою системою. З його допомогою досягаються необхідні про­порції в розподілі валового внутрішнього продукту між галузями еко­номіки і територіями держави, забезпечуються фінансовими ресурса­ми пріоритетні сфери економічної діяльності, проводиться єдина фінансова політика на території держави. Бюджетне планування відіграє важливу роль у розподілі валового внутрішнього продукту на фонди споживання і нагромадження та у забезпеченні збалансовано­го розвитку економіки держави.

У процесі бюджетного планування вирішується ряд економічних завдань.

1) визначення повноти джерел надходження грошових коштів за податками і зборами до бюджетів різних рівнів. У процесі бюджетного планування виявляється загальна потреба держави у гро­шових коштах, необхідних для виконання заходів соціально-еко­номічного розвитку суспільства. При цьому враховуються не лише можливості, а й практична доцільність мобілізації тієї чи іншої части­ни новоствореної вартості валового внутрішнього продукту до бюд­жету суб´єктами господарювання. Водночас у даний період, коли по­ставлені завдання концентрації фінансових ресурсів для забезпечення основних (вирішальних) напрямків соціально-економічного розвит­ку, роль бюджету у перерозподільних процесах непомірно зростає.

2) досягнення найвищої ефективності у розподілі бюд­жетних ресурсів між бюджетами регіонів, галузями народного госпо­дарства і конкретними видатками. Бюджетні призначення мають відповідати плану соціально-економічного розвитку і сприяти зрос­танню ефективності всього суспільного виробництва.

3)спрямування бюджетних ресурсів на забезпечення про­порційного й динамічного розвитку суспільства. Розвиток суспільства має переважно динамічний характер. Водночас як окремі економічні суб´єкти, так і цілі регіони розвиваються не однаково рівномірно. За­вдання бюджетного планування — виявити можливі диспропорції розвитку в суспільстві і за допомогою бюджетного механізму їх ліквідувати.

Організація бюджетного планування відбувається за науково обґрунтованими принципами. Вони включають:

- комплексний підхід до основних параметрів економічного й соціального розвитку у безпосередньому взаємозв´язку з наявними фінансовими можливостями. Основою бюджетного планування є планові показники економічного і соціального розвитку (обсяг ви­робництва і реалізації продукції, фонд заробітної плати і податкове навантаження на неї, показники діяльності соціальної інфраструкту­ри тощо). У процесі бюджетного планування виявляються додаткові резерви надходжень до бюджету та необхідність і можливості фінансування певних заходів економічного і соціального розвитку;

- оптимальне використання бюджетних ресурсів з метою першо­чергового забезпечення пріоритетних напрямків розвитку економіки і соціальної інфраструктури;

- визначення раціональної межі перерозподілу бюджетних ре­сурсів через бюджетний механізм;

- єдність у використанні показників бюджету в усіх ланках бюд­жетної системи;

- наукова обґрунтованість бюджетного планування з викорис­танням передової методології і методів застосування передових норм і нормативів у використанні бюджетних коштів;

- режим економії в бюджетному плануванні означає орієнтацію на виконання завдань економічного й соціального розвитку за мінімумом витрат. Відповідно до цього обсяг бюджетного фінансу­вання має плануватися в такому розмірі, щоб забезпечувалося раціональне використання кожної гривні. Це означає, що у процесі бюджетного планування враховуються можливості усунення непро­дуктивних витрат і втрат, а також найбільш прогресивні норми витрат палива, сировини, матеріалів тощо.

34. Бюджетне планування є складовою частиною фінансового планування і одним з найважливіших інструментів державного регулювання економіки. Економічна сутність бюджетного планування полягає у централізованому розподілі і перерозподілі ВВП і національного доходу між ланками фінансової системи на основі загальнодержавної програми соціально-економічного розвитку країни. Основою бюджетного планування є бюджетне прогнозування, під яким розуміється процес складання прогнозів (припущень) про можливі станах бюджету в майбутньому. Бюджетне планування базується на бюджетному прогнозуванні і показники соціально-економічного розвитку країни та її територій. Основні завдання бюджетного планування: -визначення загального обсягу бюджетних ресурсів та їх розподіл по окремим міністерствам і відомствам, конкретним бюджетополучателямі; -визначення необхідних пропорцій між централізованими і децентралізованими фінансовими ресурсами; -виявлення фінансових резервів держави та муніципальних органів влади; -розрахунок доходів і видатків бюджетів з розбивкою по статтях і тимчасових періодах; -забезпечення збалансованості бюджетів або джерел покриття їх дефіцитів (визначення напрямів витрачання профіцитів); -бюджетне регулювання; -державний фінансовий контроль за ходом виконання бюджету. Бюджетне планування здійснюють відповідні органи державної влади та фінансові органи: Міністерство фінансів Російської Федерації, територіальні фінансові органи, податкові органи, бюджетополучателі. При реалізації процесу бюджетного планування застосовуються різні методи. Нормативний метод заснований на використанні таких норм і нормативів, як нормативи розподілу регулюючих доходів, граничні розміри бюджетного дефіциту, мінімальні соціально-економічні стандарти, норми бюджетної забезпеченості та ін В останні роки набув широкого поширення програмно-цільовий метод. Він передбачає складання конкретних програм для вирішення поставлених завдань із зазначенням джерел їх фінансування та напрямком використання коштів за програмою. Індексний метод заснований на використанні різних індексів, що відображають динаміку цін, рівня життя населення, доходів і витрат, індексу дефлятора і т. д. Балансовий метод пов'язує доходи і видатки бюджетів, дозволяє виявити надлишок або нестачу бюджетних коштів. Аналітичний метод є обов'язковим для використання, так як процес бюджетного планування починається з економічного аналізу виконання доходів і видатків бюджету за попередній період. Цей метод дозволяє виявити динаміку бюджету. Метод експертних оцінок дозволяє визначити тенденції розвитку бюджету на основі знань і досвіду висококваліфікованих експертів.> Метод математичного моделювання застосовується найчастіше в бюджетному прогнозуванні і дозволяє виявити оптимальний варіант розвитку бюджету з урахуванням впливу різних факторів і їх зміни. В даний час здійснюються реформа бюджетного планування та перехід від традиційних способів до бюджетування, орієнтованого на результат.

35. Сутність та роль бюджету в регулюванні соціально-економічних процесів

Бюджет - складна економічна категорія. Як категорія, державний бюджет являє собою систему економічних відносин, що складаються в суспільстві в процесі формування, розподілу та використання централізованого грошового фонду країни, призначеного для задоволення суспільних потреб. Іншими словами, державний бюджет - це грошові відносини, що виникають у держави з фізичними та юридичними особами у зв'язку з розподілом та перерозподілом національного доходу, призначеного для фінансування народного господарства, соціально-культурних заходів та установ, управління державою, укріплення обороноздатності країни.

Будучи частиною бюджетних відносин, державний бюджет як категорія характеризується тими ж рисами, які притаманні фінансам в цілому, але в той же час має свої особливості, які відрізняють його від інших сфер та ланок фінансових відносин. До числа таких особливостей слід віднести те, що:

– бюджет являє собою економічну форму перерозподільчих відносин, пов'язаних з відокремленням частини національного доходу в руках держави та її використанням для суспільних потреб;

– за допомогою бюджету здійснюється перерозподіл національного доходу (національного багатства) між найважливішими сферами суспільного виробництва (промисловістю, сільським господарством, транспортом, будівництвом і т.д.), в межах галузей народного господарства, між сферами суспільної діяльності (виробничою і невиробничою сферами економіки), між регіонами країни та територіями;

– область бюджетного розподілу займає центральне місце в складі державних фінансів, що визначило ключовим положенням бюджету у порівнянні з іншими ланками фінансової системи.

Важливою є роль бюджету у розподілі сукупного суспільного продукту та національного доходу. В бюджеті країни акумулюється значна частина знов створеної вартості нацонального доходу, розподілюваного і розподілюваного у відповідності з ринковими законами суспільного розвитку для забезпечення розширеного відтворення та задоволення загальнодержавних потреб.

Як економічна категорія, бюджет відображає складні відносини з приводу руху централізованих грошових ресурсів, призначених для задоволення суспільних потреб. Зважаючи на той факт, що бюджет в певній мірі є передумовою, та результатом суспільного розвитку, можна виділити фактори, які впливають на формування бюджету та його використання. Такими факторами є:

– економічні;

– соціальні;

– політичні.

Економічні фактори в значній мірі повўязані з макроекономічними процесами, що відбуваються в сфері суспільного виробництва. Сюди відноситься сукупний суспільний продукт, валовий внутрішній продукт, національний доход, економічне зростання (спад) виробництва, інфляція, безробіття і т.д.

З точки зору перспектив формування бюджету, основною закономірністю відтворення в умовах ринку повинна стати тенденція збільшення фонду нагромадження при розподіленні національного доходу України. Це дозволить здійснити більш цілонаправлену інвестиційну політику, укріпити матеріально-технічну базу виробництва і тим самим збільшити доходну частину державого бюджету України.

Соціальні фактори формування та використання бюджету в значній мірі обумовлені особливостями відтворення робочої сили і населення країни вцілому. Сюди слід віднести фінансові кошти, що йдуть на освіту, охорону здоров'я, соціально-культурні міроприємства, соціальний захист населення, а також величину суспільного фонду споживання; обсяг і рівень заробітної плати різних категорій працюючих; розмір споживчого кошику; товарообіг державної та комерційної торгівлі; мережу дошкільних, шкільних та професійно-технічних учбових установ, вузів і т.д.

Політичні фактори безпосередньо пов'язані з забезпеченням обороноздатності країни та підтримкою внутрішнього правопорядку, управлінням країною, законодавчою та виконавчою владою.

Як висновок можна відзначити,що найважливіше призначення бюджету - це створення метеріальної основи для реалізації державою своїх функцій: економічної, соціальної, політичної та оборонної.

Сутність державного бюджету як економічної категорії реалізується через його функції:

– розподільчу;

– контролююча;

– забезпечення існування держави.

Прояв розподільчої функції обумовлений тим, що у відносинах з бюджетом вступають всі учасники суспільного виробництва. Основним об'єктом бюджетного розподілу та перерозподілу є чистий доход, отриманий в суспільстві. Але це не виключає можливості перерозподілу через бюджет і частини вартості необхідного продукту (прибутковий податок з громадян), а інколи і національного багатства. За допомогою розподільчої функції бюджету відбувається концентрація грошових коштів в руках держави та їх подальше використання з метою задоволення суспільних потреб. Розподіл та перерозподіл грошових коштів відбувається між окремими галузями та сферами діяльності, між окремими групами населення. В результаті розподілу та перерозподілу здійснюється формування різних фондів грошових ресурсів - державного та місцевих бюджнтів, фондів соціального страхування, фондів зайнятості населення, фондів пенсійного забезпечення, інноваційного і т.д.

Контролююча функція полягає в тому, що бюджет об'єктивно - через формування та використання грошових коштів держави - відображає економічні процеси, що відбуваються в структурних ланках економіки. При формуванні державних доходів фінансовий контроль здійснюється за правильністю справляння різних видів податків, мобілізації інших джерел доходів, дотримання пропорцій між ними, визначенням податкової бази, формами пільгового оподаткування, строками надходження доходів. При використанні бюджетних коштів контролюється ефективність їх використання, їх відповідність цільовому призаначенню.

Функція забезпечення існування держави ставить своїм завданням створення матеріально-фінансової бази функціонування держави; утримання апарату управління країною, президентської влади, законодавчої та виконавчої влади, правоохоронних та митних органів, податкової служби.

36. Етапи фінансового планування: 1. Аналіз виконання показників фінансових планів попередніх періодів і в поточному плановому періоді. 2. Розрахунок фінансових показників на планований період, складання фінансового плану як єдиного документа за встановленою формою. 3. Виконання фінансових показників На першому етапі застосовується метод економічного аналізу, який дозволяє визначити ступінь виконання фінансових показників за минулий період в порівнянні з фактичними даними, виявляються резерви збільшення фінансових ресурсів, визначаються заходи щодо найбільш ефективного використання фінансових ресурсів. У рамках цього методу використовуються різні види аналізу: А) горизонтальний Б) вертикальний В) факторний На другому етапі застосовуються методи: 1. метод екстраполяції (розрахунково аналітичний метод) - висловлює у визначенні фінансових показників на основі виявлення стійких тенденцій їх розвитку на попередній період. Плановий фінансовий показник розраховується шляхом коригування виявленої в базовому періоді стійкої тенденції цього показника на темпи їх зміни в плановому періоді. 2. нормативний - розрахунок показників на основі фінансових норм і нормативів. 3. Індексний - грунтується на застосуванні індексів 4. Програмно-цільовий - оцінка і вибір найбільш кращих варіантів економічного і соціального розвитку суб'єктів у різних аспектах. Складаються програми для вирішення проблем. Цей метод так само називається фінансовим програмуванням. На третьому етапі складається фінансовий план як документ, обов'язковий для виконання, який підлягає затвердженню посадовою особою або відповідним уповноваженим органом. Основний метод на цьому етапі - балансовий, який дозволяє зіставити планований обсяг фінансових ресурсів, різних суб'єктів господарювання з планованими потребами в цих ресурсах. Застосування цього методу сприяє фінансової стійкості суб'єктів господарювання. Може застосовуватися метод оптимізації планових рішень, що виражається в розробці декількох варіантів планів, з яких вибирається один, найбільш оптимальний. Враховуються певні критерії, наприклад, на загально державному рівні: 1. максимальний обсяг доходів бюджету 2. мінімальний обсяг видатків 3. найбільша ефективність у витрачанні бюджетних коштів 4. максимальний соціально економічний ефект. На мікро рівні: - Максимальний прибуток

37. Складання проектів Державного та місцевих бюджетів здійснюється з метою визначення обсягу коштів, необхідного для функціонування держави та органів самоврядування. Через Державний бюджет здійснюється перерозподіл частини фінансових ресурсів між адміністративно-територіальними одиницями. Кабінет Міністрів України встановлює порядок і строки складання проекту Державного бюджету України, відповідає за складання проекту закону про Державний бюджет України. Аналізом бюджетних запитів і розробкою пропозицій проекту Державного бюджету України займається Міністерство фінансів України на будь-якому етапі складання і розгляду проекту Державного бюджету, які подані головним розпорядником бюджетних коштів з точки зору його відповідності меті, пріоритетності, а також ефективності використання бюджетних коштів. На підставі результатів аналізу Міністр фінансів України приймає рішення про включення бюджетного запиту до пропозиції проекту Державного бюджету України перед поданням його на розгляд Кабінету Міністрів України. Стаття 38 Бюджетного кодексу України передбачає наступні матеріали, які додаються до проекту закону про Державний бюджет України, схвалені Кабінетом Міністрів України: - Пояснювальна записка до проекту закону про Державний бюджет України, яка повинна містити: 1) інформацію про економічне становище держави та основні прогнозні макропоказники економічного і соціального розвитку України на наступний бюджетний період, покладені в основу проекту Державного бюджету України; 2) оцінку надходжень доходів та інших коштів (позик), які пропонуються для забезпечення фінансовими ресурсами витрат бюджету; 3) пояснення до основних положень проекту Державного бюджету України та проекту закону про Державний бюджет України, включаючи аналіз пропонованих обсягів видатків на виконання функцій, програм. Обгрунтування включають бюджетні показники за попередній, поточний, наступний бюджетні періоди в розрізі класифікації видатків бюджету; 4) інформацію про облік пропозицій Верховної Ради України до Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період, якщо вони були прийняті Верховною Радою України відповідно до частини шостої статті 33 Бюджетного кодексу України; 5) обгрунтування особливостей міжбюджетних взаємовідносин; 6) інформацію про обсяги державного боргу, в тому числі за типом боргового зобов'язання, - Графіку його погашення, обсягів та умов запозичень; 7) прогноз основних макропоказників економічного і соціального розвитку України, показників зведеного бюджету України за основними видами доходів, видатків і фінансування на наступні три бюджетні періоди. - Прогнозні показники зведеного бюджету України (включаючи оцінку Державного бюджету України та місцевих бюджетів) відповідно до бюджетної класифікації, а також зведений баланс фінансових ресурсів України; __ Пояснення головних розпорядників бюджетних коштів до проекту Державного бюджету України (направляються до Комітету Верховної Ради України з питань бюджету). - Інші матеріали, обсяг і форму яких визначає Кабінет Міністрів України. Частина 2 статті 38 Бюджетного кодексу України встановлює, що законом про Державний бюджет України визначаються: __общая сума доходів і загальна сума витрат (з поділом на загальний і спеціальний фонди, а також з розподілом видатків на поточні і капітальні); - Граничний обсяг річного дефіциту (профіциту) Державного бюджету України у подальшому бюджетному періоді і державного боргу на кінець наступного бюджетного періоду, повноваження щодо надання державних гарантій, а також обсягу цих гарантій відповідно до статті 17 Бюджетного кодексу України; - Бюджетні призначення головним розпорядникам коштів Державного бюджету України за бюджетною класифікацією; - Доходи по бюджетній класифікації; - Бюджетні призначення міжбюджетних трансфертів (коштів, які безкоштовно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого); - Додаткові положення, які регламентують процес виконання бюджету. 38. Розвиток продуктивних сил і виробничих відносин у різ­них соціально-економічних формаціях потребує вдосконален­ня функцій управління процесом виробництва, в тому числі і контролю економіки. Контроль як функція управління під­порядкований вирішенню завдань системи управління. Тому призначення контролю відповідає цілям управління, які виз­начаються економічними і політичними закономірностями розвитку певної формації. Функції економічного контролю зумовлюються дією основного економічного закону формації і цілями суспільства, інтереси якого він забезпечує.

Контроль як функція соціального управління — це система спостереження і перевірки процесу функціонування відпо­відного об'єкта у соціальній сфері суспільства з метою вста­новлення відхилення його від заданих параметрів.

Як функція соціального управління контроль об'єктивно необхідний. Він спрямовує процес управління за встановле­ними ідеальними моделями, коригуючи поведінку підкон­трольного об'єкта.

Контроль і перевірка виконання починаються з вивчення управлінського рішення, яке супроводить процес розробки конкретної соціальної програми дій, найбільш повно виявля­ються на стадії фактичного виконання рішення. Завершуючи первинний процес управління, контрольна діяльність створює сприятливу перспективу для нового управлінського циклу. Таким чином, соціальний контроль входить як один із компо­нентів у механізм державного управління. В процесі контролю виявляють: якість самого управлінського рішення; ефектив­ність тих організаційних заходів, яких було вжито до його виконання; відповідність організації об'єкта у соціальній сфері цілям успішного виконання настанов управлінського рішен­ня, а також розстановку кадрів, які виконують рішення.

Для того щоб успішно управ­ляти, той, хто керує, повинен знати результати свого управ­лінського впливу на об'єкти управління. Контроль дає змогу добувати оперативну інформацію, яка об'єктивно відтворює стан справ на підконтрольних об'єктах, відповідність їх діяльності затвердженій соціальній програмі; виявити не­доліки в прийнятих рішеннях, в організації виконання, способах і засобах реалізації їх; вивчити ділові якості пра­цівників.

Контроль як функція політичного керівництва є засобом розширення демократії в умовах багатопартійного суспільст­ва. Основна спрямованість контролю і перевірки виконання правлячою партією своїх програмних установок і передвибор­них платформ щодо прискорення соціально-економічного розвитку країни у подальшому зростанні добробуту народу. Досвід переконливо засвідчує, що після приходу до влади правляча партія нерідко не виконує передвиборних програм, тому завдання контролю — своєчасно виявляти ці порушення і конституційне усувати їх. Якщо контроль послаблюється, то всі зусилля економічної політики марні, створюється си­туація, за якої порушується порядок своєчасного усунення недоліків у господарюванні конституційне, в економіці роз­вивається адміністративний волюнтаризм.

Отже, контроль, виступаючи, з одного боку, формою державновладного впливу на підконтрольні об'єкти, а з дру­гого — формою демократичного керівництва, є складовим компонентом управлінського процесу. Соціальний контроль є складовою частиною політичного режиму, важливим засо­бом удосконалення соціального управління в цілому.

Функції контролю правової держави з ринковою економі­кою включають у себе сприяння діяльності підприємців (під­приємств, об'єднань, концернів, кооперативів, акціонерних товариств та ін.) щодо процесів, які вони виконують, за допомогою економічних стимулів. До них належать пільгове державне кредитування виробництва продукції народного споживання, податкова система тощо. Економічний контроль сприяє підвищенню ефективності виробничої і фінансово-господарської діяльності підприємств з різними формами власності. При цьому поєднуються державний контроль (в особі податкових інспекцій) і внутрішній контроль власників (підприємців), зацікавлених у виконанні державних замов­лень, контрактів, завдань з метою підвищення економічної ефективності господарської діяльності. Контроль виконання цих завдань дає змогу визначити наукову обгрунтованість їх, прогресивність, напруженість, забезпечення ресурсами, тоб­то якість управлінських рішень, які приймають власники (підприємці).

Отже,контроль — це система спостереження і перевірки відповідності процесу функціонування об'єкта управління прийнятим управлінським рішенням, встановлення результа­тів управлінського впливу на керований об'єкт виявленням відхилень, допущених у ході виконання цих рішень.

За допомогою контролю встановлюють причини і винних у відхиленнях із метою усунення негативних явищ і недопу­щення їх у майбутньому. Контроль як функція управління є засобом зворотного зв'язку між об'єктом і системою управ­ління, інформує про дійсний стан керованого об'єкта, фак­тичне виконання управлінського рішення. Розвиток контролю в економічних системах управління підпорядкований про­дуктивним силам і виробничим відносинам.

Контроль за використанням коштів Державного бюджету України здійснює Рахункова палата Верховної Ради Украї­ни, на яку покладаються контрольні функції відповідно до Конституції України.

Парламентський контроль за додержанням конституцій­них прав і свобод людини і громадянина здійснює відповід­но до Конституції України Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.

До повноважень Конституційного Суду України належить вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів та інших правових актів Верховної Ради України, Президента України, актів Кабінету Мі­ністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Отже, економічний контроль — це система органів держав­ного і господарського управління, які здійснюють контроль за економічним і соціальним розвитком країни; формуванням і витрачанням Державного бюджету України відповідно до законодавчого регулювання, прийнятого Верховною Радою України, та Конституції України.

39. Застосування бюджетної класифікації кожною ланкою бюджетної системи України передбачено Бюджетним кодексом України. Вона застосовується для організації бюджетного планування та контролю за фінансовою діяльністю органів державної влади, органів влади Ав­тономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших розпорядників бюджетних коштів, проведення необхідного аналізу за доходами і видатками, забезпечення загальнодержавного і міждер­жавного порівнювання бюджетних показників.

Бюджетна класифікація — це систематизоване згрупування до­ходів і видатків бюджету за однорідними ознаками відповідно до зако­нодавства України та міжнародних стандартів. На її основі можна порівнювати фактичні і планові показники бюджетів різних рівнів, визначати характер регулюючих дій держави щодо надходжень за дже­релами доходів і напрямками використання одержаних коштів.

Бюджетна класифікація є єдиною для всіх бюджетів, які склада­ють бюджетну систему України. Вона використовується у бюджетно­му плануванні, у процесі складання проектів бюджетів різних рівнів, у розробці індивідуальних і зведених кошторисів відповідно до витрат і доходів для бюджетних установ. При цьому забезпечується взаємо­зв´язок державного плану економічного і соціального розвитку дер­жави і фінансових планів міністерств та відомств з бюджетом, зведен­ня показників Державного і місцевих бюджетів.

Бюджетна класифікація використовується на всіх стадіях бюджет­ного процесу, в ході складання, розгляду, затвердження бюджетів усіх рівнів та їх виконання. На основі бюджетної класифікації здій­снюється бюджетне планування та складання звітності про виконан­ня бюджету. Вона відіграє важливу організаційну та юридичну роль у здійсненні контролю за фінансовою діяльністю суб´єктів бюджетного процесу. Організаційна роль бюджетної класифікації полягає у на­ступному:

а) дає можливість порівнювати показники Державного бюджету та місцевих бюджетів;

б) створює умови для розгляду бюджетів усіх рівнів та їх еко­номічного аналізу;

в) полегшує здійснення контролю за виконанням бюджету, своєчасністю і повнотою надходження коштів та їх використанням за цільовим призначенням;

г) спрощує можливості синтетичного й аналітичного обліку до­ходів і видатків у бюджетних установах.

Роль бюджетної класифікації у юридичному аспекті полягає у наступному:

а) відображає правову основу бюджетного процесу: складання, розгляд, затвердження і виконання бюджетів усіх рівнів;

б) юридично закріплює устрій і компетенцію управлінських ор­ганів влади;

в) ґрунтується на законодавчих актах і актах, що регулюють бюджетний процес.

Цілісність бюджетної системи забезпечується через взаємозв´язок між функціональним призначенням і економічним характером ви­датків бюджету на основі затвердженої Міністром фінансів України бюджетної класифікації. Складовими бюджетної класифікації є:

а) класифікація доходів бюджету;

б) класифікація видатків;

в) класифікація фінансування бюджету;

г) класифікація боргу.

Кожному класифікаційному показнику надається цифровий код (назва класифікаційного показника доходів має 8 цифр, а видатків — 4 цифри). Для доходів:

цифра 1 — група доходів;

цифра 2 — номер підгрупи бюджетної класифікації;

цифри 3 і 4 — розподіл бюджетної класифікації;

цифри 5 і 6 — параграф конкретного розділу, що визначає різно­вид надходження;

цифри 7 і 8 — кодування виду бюджету (державний, міський та ін.) для розщеплення платежу.

Повноваженнями з надання роз´яснень щодо застосування бюд­жетної класифікації наділені два органи :

1.Міністерство фінансів України — надає роз´яснення щодо класифікації доходів бюджету, класифікації фінансування бюджету та класифікації боргу.

2.Державне казначейство України — надає консультації з економічної класифікації видатків бюджету, тобто про конкретне спрямування коштів, їх цільове призначення й інше.

40. Ключові терміни: доходи бюджету, державні доходи, видатки державного бюджету, державні видатки, профіцит бюджету, стійкий дефіцит, тимчасовий дефіцит, бюджетний дефіцит, бюджетний секвестр, сеньйораж.

Оскільки функціонування бюджету відбувається за допомогою особливих економічних форм — доходів і видатків, розглянемо економічну сутність цих категорій і форми їх прояву. Але насамперед необхідно з’ясувати відмінності в поняттях «державні доходи» і «доходи державного бюджету», а також відповідно «державні видатки» і «видатки державного бюджету».

Державні доходи охоплюють ту частину фінансових відносин, яка пов’язана з формуванням фінансових ресурсів у розпорядженні держави і державних підприємств. При цьому акумульовані державою фінансові ресурси належать до централізованих (концентруються в бюджеті держави і фондах цільового призначення), а ті, що залишаються у розпорядженні державних підприємств, є децентралізованими. Доходи бюджету посідають головне місце у складі централізованих державних доходів, але це поняття більш вузьке, ніж доходи держави.

Державні видатки — це частина фінансових відносин, обумовлена використанням централізованих і децентралізованих доходів держави. Складаються державні видатки з прямих витрат держави, які здійснюються через систему бюджетних і позабюджетних фондів, і витрат державних підприємств, організацій, установ. Отже, видатки державного бюджету — це лише частина державних видатків.

Доходи і видатки бюджету — це об’єктивні категорії, кожна з яких має специфічне суспільне призначення: доходи служать фінансовою базою діяльності держави, видатки — задовольняють загальнодержавні потреби. Доходи бюджету виражають економічні відносини, які виникають у держави з юридичними і фізичними особами в процесі формування бюджетного фонду країни.

Формою прояву категорії доходи бюджету служать різні види платежів підприємств, організацій і населення в бюджет, а їх матеріальним втіленням — грошові кошти, які мобілізуються в бюджет. Характеризуючи економічну сутність категорії доходи бюджету, необхідно звернути увагу на те, що бюджетні доходи, з одного боку, є результатом розподілу вартості суспільного продукту між різними учасниками відтворювального процесу, а з іншого — об’єктом подальшого розподілу сконцентрованої в руках держави вартості.

Склад бюджетних доходів, їх структура органічно пов’язані з обсягами суспільного продукту і національного доходу і визначаються фінансовою політикою держави.

Доходи бюджету класифікують за різними ознаками. Залежно від методів мобілізації доходи бюджету поділяють на податкові та неподаткові. Країни з ринковою економікою доходи своїх бюджетів формують, в основному, за рахунок податків. У доходах центральних бюджетів розвинутих країн вони досягають 80—90 %, а в США — більше 95 %. Неподатковими доходами бюджету є:

-доходи від використання майна, що перебувають у державній власності (орендна плата від здачі в оренду державного майна; відсотки за залишками бюджетних коштів на рахунках у кредитних організаціях; дивіденди за акціями, власником яких є держава; повернення державних і бюджетних креди-тів та ін.);

-доходи від продажу майна, що перебувають у державній та комунальній власності;

-проценти і дивіденди, нараховані на частку майна, що належить дер жаві в майні господарських товариств;

-доходи від платних послуг що надаються органами державної влади та органами місцевого самоврядування, а також бюджетними установами;

-кошти, отримані в результаті застосування заходів громадянсько-правової, адміністративної і кримінальної відповідальності (штрафи, конфіскації, компенсації та інші суми примусового вилучення);

-інші неподаткові доходи.

У доходи бюджету можуть зараховуватись трансферти — перерахування від фізичних і юридичних осіб, міжнародних організацій і урядів іноземних держав, інших органів державної влади на безоплатній та безповоротній основі.

В Україні до числа офіційних трансфертів, які надходять з-за кордону, належать поточні надходження від секретаріату ООН за український контингент. До інших трансфертів належать специфічні гранти цільового призначення, а також генеральні гранти, що не обумовлені конкретними цілями їх витрачання.

Доходи бюджету класифікують і за іншими ознаками, наприклад залежно від:

-державного устрою держави розрізняють: а) в унітарній державі — доходи центрального (державного) бюджету і доходи місцевих бюджетів; б) в федеративній державі — доходи федерального бюджету, доходи бюджетів членів федерації і доходи місцевих бюджетів;

-рівня бюджетної системи, за яким закріплюються доходи, вони поділяються на власні і регулюючі;

-джерел надходження виділяють доходи, що надходять від юридичних осіб і від населення;

-конкретних видів прямих і непрямих податків (податок на прибуток підприємств, податок на доходи громадян, податок на додану вартість, акцизний збір та ін.);

-громадянства суб’єктів оподаткування — сплачувані резидентами або нерезидентами.

Видатки бюджету — це економічні відносини, що виникають з приводу розподілу коштів бюджетного фонду держави.

Формою прояву цих відносин є конкретні види видатків, кожний з яких може бути охарактеризований з кількісної і якісної сторони. Якісна характеристика дає змогу установити економічну природу і суспільне призначення кожного виду бюджетних видатків, а кількісна — їх величину.

Витратна частина бюджету вирізняється різноманітністю, але в більшості країн призначена для фінансування загальнодержавних програм (інвестиційні, економічні, розвитку виробничої і соціальної інфраструктури та ін.). Бюджетні асигнування направляються у вигляді субсидій, кредитів, державних гарантій і поручительств для фінансової підтримки фермерських господарств, ма­лих підприємств, житлового господарства тощо. Бюджет відіграє також важливу роль у соціальному захисті громадян, розвитку невиробничої сфери. Частину бюджетних коштів держава направляє на оборону, утримання правоохоронних органів, апарату управління та ін.

З метою з’ясування ролі і значення бюджетних видатків в соціально-економічному житті держави фінансовою теорією і практикою розроблена класифікація бюджетних витрат. Однією із найважливіших ознак такої класифікації є функціональна, яка відображає напрями використання коштів бюджету на виконання конкретних функцій держави.

Функціональний поділ видатків дає змогу виявити пропорції в розподілі бюджетних коштів і, змінюючи їх, домагатися необхідних зрушень у галузевій структурі суспільного виробництва. Так, необхідність посилення соціальної спрямованості усього суспільного розвитку потребує більше коштів бюджету спрямовувати у соціальну сферу, забезпечуючи тим самим прискорені темпи її зростання.

Капітальні видатки пов’язані із інвестуванням бюджетних коштів в основні фонди і нематеріальні активи, зі створенням державних запасів і резервів. Вони включають затрати на нове будівництво і розвиток діючих об’єктів державної і комунальної власності (їх розширення, реконструкцію і технічне переоснащення), інвестиційні субсидії, довгострокові бюджетні кредити і державні гарантії інвесторам, що фінансують високоефективні інвестиційні проекти. Сукупність цих видатків формує бюджет розвитку.

Важливим критерієм класифікації витратної частини бюджету є предметне спрямування відповідних грошових потоків. При цьому у розвинених країнах виділяють п’ять основних груп бюджетних видатків: військові; втручання держави в економіку (включають затрати на науково-дослідні і дослідно-конструк­торські роботи, на підтримку сільського господарства, забезпечення зайнятості, стимулювання експорту); утримання державного апарату управління; соціальні витрати (освіта, охорона здоров’я, соціальне страхування і соціальне забезпечення); надання субсидій і кредитів іншим державам. В Україні, з погляду предметної спрямованості, видатки бюджету поділяються на: фінансування управління; фінансування національної оборони; фінансування фундаментальних та прикладних наукових досліджень; фінансування правоохоронної діяльності та забезпечення безпеки держави; фінансування міжнародної діяльності; фінансування галузей економіки; фінансування соціально-культурних закладів і заходів; видатки на обслуговування державного боргу; створення резервних фондів; інші витрати і виплати.

Залежно від рівня управління, тобто з урахуванням адміністративно-територіального поділу країни, видатки бюджету в унітарних державах поділяються на видатки центрального бюджету і видатки місцевих бюджетів, а в державах з федеративним устроєм — на видатки федерального бюджету, видатки бюджетів суб’єктів Федерації і видатки місцевих бюджетів.

41 Державний фінансовий контроль за виконанням бюджету і вико­ристанням органами державної влади та виконавчими органами місцевих Рад народних депутатів позабюджетних фондів здійснюють органи законодавчої (представницької) і виконавчої влади України. До системи органів державного фінансового контролю входять: Вер­ховна Рада України, Комітет Верховної Ради України з питань бюдже­ту з контролю за дотриманням бюджетного законодавства, Рахункова палата, Міністерство фінансів України, Державне казначейство Ук­раїни, Державна контрольно-ревізійна служба України, Верховна Ра­да Автономної Республіки Крим та відповідні ради народних депу­татів, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та виконавчі органи відповідних рад.

Верховна Рада України здійснює контроль за дотриманням бюд­жетного законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу. До її по­вноважень належать:

1) заслуховування звітів про стан виконання Державного бюджету України, в тому числі заслуховування звітів розпорядників бюджет­них коштів про використання коштів Державного бюджету України;

2) контроль за використанням коштів резервного фонду Держав­ного бюджету.

До органів державного фінансового контролю по лінії виконавчої влади належить Міністерство фінансів України. Воно здійснює кон­троль за виконанням Державного бюджету, за дотриманням Правил складання проектів бюджетів у всіх ланках бюджетної системи Ук­раїни, за використанням бюджетних асигнувань та лімітів бюджетних асигнувань розпорядниками бюджетних коштів та координує діяльність з контролю за дотриманням надходжень і використанням державних коштів. Стосовно повноважень Міністерства фінансів України з контролю за дотриманням бюджетного законодавства у Бюд­жетному кодексі Україні (ст. 111) зазначається, що Міністерство фінансів України здійснює контроль за дотриманням бюджетного за­конодавства на кожній стадії бюджетного процесу як стосовно Дер­жавного бюджету, так і місцевих бюджетів, якщо інше не передбачено законодавством України.

До повноважень Державного казначейства України з контролю за дотриманням бюджетного законодавства належить:

1) здійснення бухгалтерського обліку всіх надходжень та витрат Державного бюджету України;

2)встановлення єдиних правил ведення бухгалтерського обліку та складання звітності про виконання бюджетів, кошторисів, видання інструкцій з цих питань та здійснення контролю за їх дотриманням;

3) здійснення контролю за відповідністю платежів взятим зобов´язанням та бюджетним асигнуванням.

Контроль за відповідністю бюджетному законодавству України показників затверджених бюджетів, бюджетного розпису та кошто­рисів бюджетних установ здійснюється:

1) Радою міністрів Автономної Республіки Крим — стосовно бюд­жетів міст республіканського значення та районних бюджетів Авто­номної Республіки Крим;

2) обласними державними адміністраціями — стосовно районних та міських (міст обласного значення) бюджетів;

3) міськими державними адміністраціями у містах Києві та Севас­тополі — стосовно районних у цих містах бюджетів;

4) районними державними адміністраціями — стосовно міських (міст районного значення), сільських, селищних та їх об´єднань бюд­жетів;

5) виконавчими органами міських рад — стосовно бюджетів рай­онів у місті, сільських, селищних чи міст районного значення, що вхо­дять до складу цих міст.

Державний фінансовий контроль здійснюють також інші дер­жавні органи: Державна податкова адміністрація України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Митні органи України, Національний банк України, Фонд державного майна, Департамент антимонопольно! політики і підтримки підприємництва та ін.

Необхідною умовою підвищення ефективності державного фінан­сового контролю за дотриманням бюджетного законодавства є упо­рядкована і скоординована діяльність усіх контролюючих органів у виконанні своїх функцій, уникнення дублювання за тими напрямка­ми контролю, що входять до компетенції кількох органів. Підвищен­ня ефективності державного фінансового контролю у сфері дотри­мання бюджетного законодавства і забезпечення відповідальності за бюджетні правопорушення визначаються дотриманням його караль­ного, виховного і превентивного характеру.

Бюджетним правопорушенням визнається недотримання учасни­ком бюджетного процесу, встановленого Бюджетним кодексом та іншими нормативно-правовими актами, порядку складання, розгля­ду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету чи звіту про ви­конання бюджету.

42. Бюджетний контроль є важливою складовою фінансового контролю. Завдання фінансового контролю, його види, форми і методи, суб'єкти й об'єкти залежать від рівня здійснення контролю. Відповідно до побудови економічної системи розрізняють фінансовий контроль на макро- і мікрорівнях. Бюджетний контроль належить до макрорівня, де об'єктом фінансового контролю є державні фінанси. Оскільки бюджет держави, як уже зазначалось, охоплює все суспільство, то і суб'єктами бюджетного контролю є, з одного боку, державні органи влади й управління, а з іншого -- юридичні та фізичні особи.

Фінансовий, у тому числі бюджетний, контроль є одним із функціональних елементів управлінської діяльності у сфері фінансів. Оскільки фінанси, і насамперед бюджет, пов'язані з вартісним розподілом і перерозподілом валового внутрішнього продукту, вони мають властивість кількісно (через фінансові ресурси і грошові фонди) відбивати відтворювальний процес у цілому й окремі його фази, регулювати пропорції, які складаються в процесі формування, розподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів цільового призначення.

За допомогою методів фінансового впливу на розвиток соціально-економічних процесів у суспільстві фінансовий контроль дає можливість суб'єкту управління (керуючій системі) через використання вартісних показників впливати на функціонування і фактичний стан керованого об'єкта, оцінити обґрунтованість та ефективність прийнятих управлінських рішень, виявити допущені відхилення від вимог цих рішень, установити їх причини, у разі необхідності скоригувати раніше прийняті рішення і вжити заходів щодо усунення несприятливих ситуацій. Отже, через фінансовий контроль реалізується на практиці об'єктивно притаманна фінансам у цілому і бюджету зокрема контрольна функція. За своєю сутністю бюджетний контроль являє собою систему заходів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, спрямованих на забезпечення законності дій учасників бюджетного процесу під час складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджетів і звітування про їх виконання з використанням специфічних форм і методів їх організації.

Завданнями бюджетного контролю є:

-- запобігання ухваленню рішень, які можуть призвести до вчинення бюджетних правопорушень;

-- виявлення бюджетних правопорушень та вжиття заходів для їх припинення;

-- виявлення слабких місць у виконанні бюджетних програм;

-- розроблення пропозицій щодо попередження бюджетних правопорушень та підвищення ефективності використання бюджетних ресурсів.

Для більш чіткого визначення сфери контрольних функцій відповідних органів на всіх рівнях управління і раціональної організації бюджетного контролю його, як і фінансовий контроль у цілому, класифікують за видами, формами і методами.

Залежно від суб'єктів, які ініціюють і здійснюють контроль, розрізняють державний, муніципальний, відомчий, внутрішній і громадський бюджетний контроль.

Склад органів бюджетного контролю залежить від структури фінансового апарату держави, яка, у свою чергу, визначається державним устроєм і функціями державних органів, закріпленими в Конституції країни.

Основна особливість державного бюджетного контролю полягає в тому, що він є позавідомчим, проводиться стосовно будь-якого суб'єкта незалежно від його відомчої належності і підпорядкування.

Президент України забезпечує бюджетний контроль під час розгляду проекту Закону про Державний бюджет Укра'їни на наступний рік і внесення його на розгляд^Верховної Ради. Президент України також має право приймати рішення щодо забезпечення реалізації бюджетної політики і посилення фінансово-бюджетної дисцидліяи'. Згідно зі статтею 106 Конституції України Президент має право звертатись до Верховної Ради, а також до Кабінету Міністрів з Посланням, присвяченим проблемам бюджетної політики.

Важливі функції у державному бюджетному контролі виконує Кабінет Міністрів України, який організовує і контролює процес складання проекту Державного бюджету і його виконання. Від уряду контроль здійснює Міністерство фінансів України (центральний апарат та місцеві фінансові органи), Державне казначейство та Державна контрольно-ревізійна служба (ДКРС). Кожний із цих органів державного бюджетного контролю має свої функціональні обов'язки і завдання.

Об'єктом муніципального бюджетного контролю є місцеві бюджети, фінансова діяльність бюджетних установ, підприємств і організацій комунальної власності, що використовують бюджетні кошти. Контроль за відповідністю бюджетному законодавству України показників затверджених бюджетів, бюджетного розпису та кошторисів бюджетних установ здійснюється:

--Верховною Радою Автономної Республіки Крим та відповідними місцевими радами;

-- Радою міністрів Автономної Республіки Крим -- стосовно бюджетів міст республіканського значення та районних бюджетів Автономної Республіки Крим;

--обласними державними адміністраціями -- стосовно районних та міських (міст обласного значення) бюджетів;

-- міськими державними адміністраціями в містах Києві та Севастополі -- стосовно районних у цих містах бюджетів;

--районними державними адміністраціями -- стосовно міських (міст районного значення), сільських, селищних та їх об'єднань бюджетів;

-- виконавчими органами міських рад -- стосовно бюджетів районів у місті, сільських, селищних чи міст районного значення, що входять до складу цих міст.

Місцеві ради можуть делегувати власні повноваження на здійснення бюджетного контролю з питань, які належать до їхньої компетенції, структурним підрозділам відповідного рівня суб'єктів державного фінансового контролю центральних органів виконавчої влади.

З метою усунення недоліків практики відомчого контролю, коли намагаються «не виносити сміття з хати», для ревізорів відомчої системи введено подвійну підпорядкованість: з методологічних питань контрольно-ревізійної роботи -- керівникові контрольно-ревізійної служби, з адміністративних -- керівникові .міністерства (центральному органу виконавчої влади).

Громадський бюджетний контроль може здійснюватись групами спеціалістів, які створюються при парламентських комітетах і комісіях Рад народних депутатів, а також безпосередньо на підприємствах, в установах та організаціях на основі добровільності й безоплатності.

Підтримка громадськості і широка гласність -- запорука високої ефективності діяльності контрольно-ревізійних органів у зарубіжних країнах. Так, у Франції річні доповіді Рахункової палати президенту і парламенту публікують в офіційному журналі разом з відповідями заінтересованих міністерств. У Головному контрольно-ревізійному управлінні.США є відділ зв'язку з громадськістю і відділ громадської інформації, діє безплатний телефонний канал, по якому кожний громадянин може анонімно повідомити про фінансові або інші зловживання у державших установах.

Бюджетний контроль неможливий без використання специфічних методів (прийомів) контролю, які дають змогу всебічно, повно й об'єктивно дослідити всі аспекти формування і використання бюджетів. Під час проведення контрольних дій застосовуються різні методи (прийоми) документального і фактичного контролю. Зокрема, в частині документального контролю виділяють такі методи: перевірка документів за формальними ознаками і за змістом; арифметична перевірка документів; нормативна перевірка документів; зустрічна перевірка документів; логічний контроль; техніко-еконо-мічний розрахунок; зворотний перерахунок; експертна оцінка окремих статей бюджетних доходів і видатків; системний і факторний аналіз з використанням таких прийомів, як порівняння, зіставлення, групування, розрахунки середніх і відносних показників, побудова системи взаємозв'язаних таблиць тощо.

До методів (прийомів) фактичного контролю відносять: обстеження; інвентаризація; спостереження; опитування; анкетування; отримання письмових пояснень; контрольні заміри робіт; технологічний контроль. Документальний і фактичний контроль взаємно доповнюють один одного, і їх поділ має умовний характер.