1) Класифікація доходів бюджету;

2) класифікація видатків (в тому числі кредитування за вирахуванням погашення) бюджету;

3) класифікація фінансування бюджету;

4) класифікація боргу.

18 вопрос. Бюджетний дефіцит, його суть, причини виникнення, соціально-економічні наслідки, джерела покриття, шляхи та методиподолання.

Бюджетний дефіцит — це перевищення видатків бюджету над його доходами. Це показник негативних явиш в економіці, що зумовлюють інфляцію грошової одиниці. Причинами виникнення дефіциту є спад виробництва, зниження ефективності функціонування окремих галузей, несвоєчасне проведення структурних змін э економіці або її технічного переоснащення; великі воєнні витрати; інші об'єктивні та суб'єктивні фактори, що впливають на економічну й соціальну політику держави.

Бюджетний дефіцит потребує вжиття енергійних заходів держави щодо його ліквідації. Насамперед це скорочення витрат бюджету, однак це шлях досить складний. Реальнішими та доцільнішими є зміни в податковій і кредитній політиці, які призвели б до пожвавлення економічного життя, передусім до зростання виробництва та його ефективності. В іншому разі дефіцит бюджету стає додатковим найнесправедливішим податком із населення. Бюджетний дефіцит — явище майже постійне в економіці кожної держави, тому важливого значення набувають його розміри та методи ліквідації. Бездефіцитний бюджет — об'єктивна вимога економічного розвитку держави.

Однак нині в більшості країн світу дефіцит бюджету становить від 15% до 2% валового внутрішнього продукту при середньосвітовій його величині 4,5%. Існує тенденція до стабілізації бюджетного дефіциту у середньосвітовому вимірі 4—5%. Слід зазначити, що розмір бюджетного дефіциту, який перевищує 5% валового внутрішнього продукту, призводить до різкого зниження інвестиційної активності, що переростає в подальшому в різні форми кризових явищ.

Розрізняють поняття стійкий дефіцит бюджету, який існує в довгостроковому періоді, та тимчасовий дефіцит, що викликається касовими розривами у виконанні бюджету або непередбачуваними обставинами. У науковій літературі існують твердження, що сам собою дефіцит може мати позитивний вплив на пожвавлення економічного життя. З цим можна погодитися лише частково, тому що не сам дефіцит може сприяти економічній активності, а джерела його фінансування. У тих країнах, де добре розвинений ринок державних цінних паперів, розмір бюджетного дефіциту має менш відчутний вплив на становище економіки в даному періоді, але його наявність обов'язково впливатиме на господарське життя в майбутньому. Можна погодитися також із тим, що коли розмір бюджетного дефіциту не перевищує обсягів державних капітальних вкладень, то його вплив на економіку менш негативний.

19 вопрос

Фінансування видатків бюджету може здійснюватись у таких формах:

кошторис фінансування;

фінансування інвестиційних проектів;

державні субсидії, субвенції, дотації;

бюджетні кредити;

покриття різниці в цінах.

Кошторисне фінансування є основною формою, за допомогою якої здійснюються видатки бюджету. Воно охоплює забезпечення виробничої та соціальної інфраструктури, оборони та управління. При цій формі виділення бюджетних асигнувань здійснюється на підставі спеціального документа – кошторису. В ньому розраховується обсяг бюджетних асигнувань, їх розподіл за статтями витрат з поквартальною розбивкою. Обсяг бюджетного фінансування визначається на основі оперативно-сітьових показників, які характеризують масштаби діяльності підприємства, та встановлених (чи розрахованих) норм витрат. Норми витрат можуть бути постатейними та узагальненими, обов`язковими і факультативними. Норми витрат є основним елементом кошторисного фінансування, бо саме вони визначають обсяги видатків бюджету.

Бюджетне фінансування інвестиційних проектів характеризує виділення державних асигнувань на капітальні вкладення у виробничу сферу. Суть цієї форми полягає у тому, що держава, виходячи із своїх фінансових можливостей, здійснює конкурсний відбір найбільш необхідних та ефективних проектів. Проекти, що не пройшли конкурсний відбір, можуть фінансуватись за рахунок банківських кредитів та інших залучених коштів (наприклад, цільових інвестиційних позик). Обсяг видатків встановлюється на основі спеціальних кошторисів, в яких визначається вартість спорудження відповідних об`єктів.

Державні субсидії являють собою форму надання державної фінансової допомоги юридичним та фізичним особам. Вони мають на меті підтримку певних сфер діяльності, галузей чи підприємств (наприклад, субсидії фермерам) і окремих верств населення (наприклад, житлові субсидії). Державні субвенції передбачають дольову участь суб`єктів підприємницької діяльності у фінансуванні окремих витрат чи проектів. Державні дотації – це надання коштів з бюджету на покриття збитків підприємств.

Відомо два методи бюджетного фінансування. Перший — відкриття кредитів — базується на принципі авансування видатків на кредитній основі. Відкриття кредитів не означає перерахування грошових коштів на видатки головним розпорядникам коштів. Це дозвіл фінансового органу на видачу коштів, яка потім здійснюється установами банків у межах встановлених видатковим розписом (спеціальний документ) асигнувань. Підставою для відкриття кредитів є розпис видатків. Зазначений метод використовувався в Україні при фінансуванні із Державного бюджету до 1 липня 1993 року.

Сутність другого методу, а саме перерахування коштів з рахунка бюджету на бюджетні рахунки розпорядників коштів, полягає у тому, що фінансовий орган здійснює перерахування бюджетних коштів з рахунка бюджету на рахунки розпорядників коштів тільки за наявності їх на даному рахунку в даний момент.

20. Кошторис доходів і видатків як основний фінансовий план бюджетної установи. Порядок складання і затвердження кошторисів бюджетних установ.

Бюджетна установа - це установа, повністю чи переважно фінансована з державного або місцевого бюджету. До бюджетних установ належать органи управління, армія, суди, прокуратура, міліція, більшість установ соціально-культурної сфери, науки, освіти, охорони здоров'я.

Кошторис доходів і видатків бюджетної установи, організації (надалі - кошторис) є основним плановим документом, який підтверджує повноваження щодо отримання доходів та здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання нею своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік, відповідно до бюджетних призначень

Кошторис має дві складові:

загальний фонд, який містить обсяг надходжень із загального фонду бюджету та розподіл видатків за певною економічною класифікацією на виконання бюджетною установою, організацією (надалі установа) основних функцій;

спеціальний фонд, який містить обсяг надходжень із спеціального фонду бюджету та їх розподіл за певною економічною класифікацією на здійснення видатків спеціального призначення, а також на реалізацію пріоритетних заходів, пов'язаних з виконанням установою основних функцій.

Кожна бюджетна установа, незалежно від того, веде вона облік самостійно чи обслуговується централізованою бухгалтерією, для забезпечення своєї діяльності складає індивідуальні кошториси і плани асигнувань за кожною виконуваною нею функцією.

Форма плану асигнувань затверджується також Мінфіном України, є невід'ємною частиною кошторису і затверджується разом з кошторисом.

Проекти кошторисів і планів асигнувань, що подаються установами головним розпорядникам або розпорядникам вищого рівня, розглядаються у разі необхідності в присутності керівників відповідних установ.

Уточнені проекти кошторисів та складені проекти планів асигнувань повинні відповідати певним лімітним довідкам.

Кошториси, плани асигнувань і штатні розписи затверджуються керівником відповідної установи вищого рівня, за винятком кошторисів:

міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які затверджують керівники відповідних центральних органів виконавчої влади за погодженням з Мінфіном України;

обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, центральних органів управління державними цільовими фондами, президій державних академій наук, лікувально-оздоровчого об'єднання при Кабінеті Міністрів України, а також установ і закладів, яким безпосередньо встановлені призначення у державному бюджеті, крім зазначених у підпункті 6, які затверджує Мінфін України, якщо інше не передбачено законодавством.

21 вопрос. Державний борг, його структура.

Державний борг- це сукупність дефіцитів державного бюджету за певний період часу. Це економічне визначення державного боргу. У Бюджетному кодексі дане юридичне визначення цього поняття як боргових зобов'язань перед юридичними й фізичними особами, іноземними державами, міжнародними організаціями й іншими суб'єктами міжнародного права.

Основними причинами утвору державного боргу є дефіцит державного бюджету й наявність вільних коштів у фізичних і юридичних осіб.

Державні боргові зобов'язання можуть існувати в різних формах:

• кредитні угоди й договори із кредитними організаціями, іноземними державами й міжнародними фінансовими організаціями на користь зазначених кредитів;

• державні цінні папери, випущені від імені;

• договори про надання державних гарантій, договів поручництва по забезпеченню зобов'язань третіми особами;

• переоформлення боргових зобов'язань третіх осіб у державний борг на основі федеральних законів;

• угоди й договори про пролонгацію й реструктуризації боргових зобов'язань минулих років.

Державний борг можна класифікувати за різними критеріями. За валютним критерієм він ділиться на внутрішній і зовнішній: карбованцеві борги ставляться до внутрішнього боргу, а валютні - до зовнішнього. У міжнародній практиці є й інше визначення зовнішнього боргу: сукупний борг нерезидентам, а внутрішнього боргу - як сукупного боргу резидентам.

Державний борг ділиться на капітальний і поточний. Капітальний борг - це сума випущених і непогашених боргових зобов'язань держави, включаючи відсотки. Поточний борг - це видатки по виплаті доходів і погашенню зобов'язань.

22 вопрос. Управління державним боргом.

Управління державним боргом — комплекс заходів, що здійснюються державою в особі уповноважених органів щодо визначення обсягів та умов залучення коштів, їх розміщення і погашення, а також забезпечення платоспроможності держави.

У широкому розумінні управління державним боргом передбачає формування одного із напрямів фінансової політики держави, пов'язаної з її діяльністю у ролі позичальника і гаранта, що потребує комплексного підходу, координації грошово-кредитної (монетарної) та фіскальної політики, узгоджених взаємовідносин уряду та Національного банку з питань боргової політики; розроблення ефективних форм і методів зниження боргового тягаря у контексті переходу від антикризового менеджменту (тобто реструктуризації боргових зобов'язань) до стратегічного боргового менеджменту із застосуванням інструментів активного управління державним боргом. Управління боргом у вузькому розумінні варто розглядати як сукупність дій, пов'язаних з підготовкою до випуску, розміщенням боргових зобов'язань держави, наданням гарантій, а також проведенням операцій з обслуговування та погашення боргових зобов'язань.

За твердженням С. Фішера світ досі не розробив вичерпної теорії управління державним боргом, а тому в науковій літературі підходи до визначення цілей управління ним є досить різними. Про диференціацію позицій можна судити хоча б із такого короткого переліку концептуальних підходів і міркувань із цього питання.

По-перше, управління державним боргом у контексті реалізації стратегії максимізації суспільного добробуту має зводитися до мінімізації витрат на його обслуговування та уникнення макроекономічних труднощів і проблем фінансування соціальних програм у майбутньому.

По-друге, управління державним боргом має забезпечити оптимізацію його рівня та структури, щоб це не відображалось негативно на темпах економічного зростання і платіжному балансі у довгостроковій перспективі.

По-третє, управління державним боргом, з погляду використання останнього як інструмента макроекономічного регулювання, має зводитися до мінімізації впливу фінансування державного боргу на стан фінансового ринку.

По-четверте, з позицій забезпечення національної безпеки, управління державним боргом має сприяти уникненню політичної та економічної залежності від іноземних кредиторів.

У процесі управління державним боргом вирішуються такі завдання:

— пошук ефективних умов запозичення коштів з погляду мінімізації вартості боргу;

_ недопущення неефективного та нецільового використання запозичених коштів;

— забезпечення своєчасної та повної сплати суми основного боргу та нарахованих відсотків;

— визначення оптимального співвідношення між внутрішніми та зовнішніми запозиченнями за умови збереження макрофінансової рівноваги;

— забезпечення стабільності валютного курсу та фондового ринку. Політика ефективного управління державним боргом має базуватися на певних принципах

Управління державним боргом варто розглядати як циклічний і багатостадійний процес, що послідовно включає три стадії: залучення — використання — погашення. На етапі залучення позик управління державним боргом здійснюється в контексті бюджетного процесу. Зокрема, Законом України "Про державний бюджет України" на відповідний рік установлюються граничні розміри боргу, вказуються обсяги державних запозичень із чіткою класифікацією на внутрішні і зовнішні. У період залучення позик необхідно основну увагу акцентувати на мінімізації затрат при погашенні боргу.

23 вопрос. Джерела та методи формування доходів місцевих бюджетів.

Джерела доходів місцевих бюджетів формуються відповідно до законодавства України, зокрема Бюджетного кодексу, інструктивних матеріалів Кабінету Міністрів України Доходи міських, районних, селищних, сільських бюджетів формуються згідно з цими юридичними актами, а також рішеннями відповідних рад народних депутатів.

Уперше при формуванні дохідної частини місцевих бюджетів у 2001 р. були застосовані нові підходи до їх наповнення, а саме:

доходи місцевих бюджетів мають плануватись на формульній основі;

обласним радам заборонено збільшувати обсяг доходів понад ті, що визначені Законом України "Про Державний бюджет України на 2001 рік".

У Бюджетному кодексі передбачена структура місцевих бюджетів, яка включає надходження і витрати на виконання повноважень органів влади АРК, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Усі надходження і витрати складають єдиний баланс відповідного бюджету.

24 вопрос. Склад і структура доходів місцевих бюджетів України

Держава бере активну участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування.

Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних джерел і закріплених загальнодержавних податків, зборів і інших обов’язкових платежів. У дохідній частині місцевого бюджету окремо виділяються доходи, необхідні для виконання власних повноважень, і доходи, необхідні для виконання делегованих законом повноважень органів виконавчої влади.

До власних доходів республіканського бюджету Автономної Республіки Крим і бюджетів органів місцевого самоврядування належать доходи, що визначені законодавством, формуються і збираються на відповідній території, а саме:

ºмісцеві податки і збори;

ºдоходи від нерухомості і підприємств, що належать до комунальної власності, й інші доходи, передбачені законодавством.

Місцеві доходи можна розділити на такі складові як власні, закріплені та регулюючі доходи. Власні та закріплені доходи - це ті види доходів, які направляються до конкретного рівня місцевих бюджетів в залежності від відомчої підпорядкованості господарюючого суб’єкта і з врахуванням територіальної ознаки надходження коштів. Сюди належать місцеві податки та збори, податок на промисел, плата за воду, плата за землю тощо. Регулюючі доходи-це ті доходи, які закріпляються за відповідними рівнями місцевих бюджетів згідно законодавства, рішень відповідних загальнодержавних та місцевих органів влади і перерозподіляються між місцевими бюджетами із загальнодержавних податків та місцевих податків. До них належать податок на додану вартість, податок на прибуток, прибутковий податок громадян.