Оглавление

1. Поняття про сучасну українську літературну мову. Мовна норма. Типи мовних норм. 3

2. Мовностильові особливості тексту документа 3

3. Функціонально-стилістична диференціація сучасної української літературної мови 4

4. Основні норми усного професійного спілкування 6

5. Офіційно-діловий стиль. Його особливості. Мовні кліше. 7

6. Поняття про документ. Його властивості та вимоги при складанні. 7

7. Державна мова та її функції.( Культурно-національні специфічні риси) 8

8. Стилістична диференціація української лексики. Професійна лексика. Канцеляризми та штампи. 9

9. Конституція України про функціонування та розвиток мов в Україні. 10

10. Функції мови в суспільстві 12

11. Лексика сучасної української мови з погляду на її походження 12

12. Мовленнєвий етикет – невід’ємний елемент професійної культури 13

13. Правові засади функціонування мов в Україні 14

14. Абревіатури в діловому мовленні. Правила скорочування слів. 14

15. Мовленнєва діяльність людини як один із видів діяльності людини. 15

16. Мовностилістичні та структурні особливості наукових робіт (реферат, наукова стаття, курсова, дипломна, магістерська роботи) 15

17. Види і жанри усного професійного мовлення 19

18. Стиль сучасного ділового листування 21

19. Термінологічна система професійного мовлення 22

20. Морфологічні норми вживання числівника у професійному мовленні 22

21. Лексикографія. Основні типи словників 23

22. Правила оформлення бібліографії до наукової статті 24

23. Фразеологія в діловому мовленні 25

24. Загальні вимоги до оформлення та особливості мови ділових паперів 26

25. Явище полісемії в діловому мовленні 27

26. Суржик і шляхи його подолання 28

27. Документ, його функції. Класифікація документів. 28

28. Особливості синтаксису ділового мовлення. Складні випадки керування. 29

29. Спілкування і комунікація. Функції спілкування. Стилі та моделі ділового спілкування. Закони спілкування. 31

30. Різновиди наукових робіт. Вимоги до їх оформлення. 32

31. Лексичні норми в науковому стилі 32

32. Засоби стандартизації та типізації мови. Види логічних помилок. 32

33. Поняття про ораторську компетенцію. Мистецтво аргументації. 32

34. Культура і тактика ведення ділових переговорів 33

35. Науковий стиль. Різновиди. 34

36. Фахові словники(типи, структура) 34

37. Особливості наукового тексту і професійного наукового викладу думки. 34

38. Вимоги до використання іншомовних слів у діловому мовленні 34

39. Види і жанри публічного мовлення 35

40. Форми колективного обговорення професійних проблем 35

1. Поняття про сучасну українську літературну мову. Мовна норма. Типи мовних норм.

Мова — найважливіший, універсальний засіб спілкування, організації та встановлення зв’язків між всіма видами суспільної діяльності: виробництвом, побутом, обслуговуванням, культурою, освітою, наукою. Вона - єдність народу в історичній зміні поколінь і суспільних формацій, об’єднує народ у часі, у географічному і соціальному просторі. Розвиток і стан мови залежить від стану суспільства. Суспільні зміни неодмінно спричиняють зміни в мові.

Українська національна мова існує у двох формах: сучасній українській літературній мові та територіальних діалектах.

Початком нової української літературної мови умовно вважається 1798 рік, коли вийшли друком три перші частини “Енеїди” І.П. Котляревського. І.П. Котляревський – зачинатель нової української літературної мови. Він увів до літератури багату, колоритну, мелодійну співучу українську народну мову.

Основоположником сучасної української літературної мови став Тарас Шевченко, який відібрав з народної мовної скарбниці багаті лексико-фразеологічні шари, відшліфував орфоепічні й граматичні норми, поєднав її різнотипні стильові засоби (книжні, фольклорні, іншомовні елементи) в єдину чітку мовностилічну систему. Українська мова стала придатною для вираження найскладніших думок і найтонших почуттів: Шевченко вивів українську мову на рівень високорозвинених європейських мов, відкрив перед нею необмежені перспективи дальшого розвитку.

Кращі письменники ХІХ і ХХ ст. творчо розвивали і збагачували українську літературну мову, боролися за надання українському народові права вільно користуватися рідною мовою.

Літературна мова - це впорядкована форма національної мови, що має певні норми, розвинену систему стилів, усну і писемну форму, багатий лексичний фонд і яка в писемному та усному різновидах обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності людей. Вона характеризується нормативністю, стандартністю, високою граматичною організацією, системою стилів.

Українська літературна мова як вища форма національної мови характеризується наявністю усталених норм, які є обов’язковими для всіх її носіїв. Унормованість — одна з головних ознак української літературної мови.

Норми літературної мови — це сукупність загальновизнаних мовних засобів, що вважаються правильними і зразковими на певному історичному етапі. Вони найуживаніші з тих, що існують, і закріплені в практиці зразкового використання.

Мовні норми характеризуються:

—    системністю (наявні на всіх рівнях мовної системи);

—    історичною зумовленістю (виникають у процесі історичного розвитку мови);

—    соціальною зумовленістю (виникають у зв’язку з потребами суспільства);

—    стабільністю (не можуть часто змінюватися).

Із поняттям “мовна норма” пов’язане поняття “культура мови”.

Культура мови — це прагнення знайти найкращу форму для висловлювання думок, яке ґрунтується на бездоганному знанні мовних норм. Якщо норма існує на рівні “правильно-неправильно”, то культура мови - на рівні “краще, точніше, доречніше”. Опанування норм сприяє підвищенню культури мови, а висока культура мови є свідченням культури думки, загальної культури людини.

Отже, досконале володіння мовою, її нормами в процесі мовленнєвої діяльності людини й визначає її культуру мовлення.

У сучасній українській літературній мові розрізняють такі типи норм:

1. Орфоепічні (норми правильної вимови);

2. Акцентуаційні (норми правильного наголошування);

3. Морфологічні (норми правильного вживання відмінкових закінчень, родів, чисел, ступенів порівняння і под.);

4. Лексичні (норми правильного слововживання);

5. Синтаксичні (норми правильної побудови речень і словосполучень, уживання прийменників);

6. Стилістичні (норми правильного відбору мовних засобів залежно від ситуації);

7. Графічні (норми передавання звуків і звукосполучень на письмі);

8. Орфографічні (норми написання слів);

9. Пунктуаційні (норми вживання розділових знаків).