Тема 12. Території пільгового оподаткування

План

1. Офшорні центри.

2. Вільні економічні зони.

3. Території пріоритетного розвитку.

1. Офшорні центри

Офшорными (англ."offshore" - "поза берегом") зонами називають країни (території) з низькою або нульовою податковою ставкою на всі або окремі категорії доходів, певним рівнем банківської та комерційної секретності, мінімальною або повною відсутністю резервних вимог центрального банку чи обмежень по конвертованості валюти. Крім того більшість офшорних зон має досить прості вимоги по ліцензуванню і регулюванню фінансових компаній і інших фірм. Тобто офшорні центри - це території, на яких досить низький рівень податків та діють податкові пільги, які відсутні в інших місцях

У сучасній літературі і діловому обороті поряд з терміном "офшорна зона" використовується поняття "податкова гавань", "податковий рай", «податковий оазис», податковий схов», «прибережний фінансовий центр».

Особливістю офшорної юрисдикції є розширення пільгового режиму винятково на нерезидентні компанії, які не здійснюють діяльність на території юрисдикції і, що найбільш важливо, забезпечення ефективного режиму фінансової конфіденційності.

Основними ознаками у визначенні офшорних зон є:

• низька або нульова податкова ставка на всі або окремі категорії прибутку;

• політична й економічна стабільність;

• гарантія дотримання фінансової і банківської таємниці;

• відсутність валютних обмежень;

• сучасні засоби зв’язку і добре обладнана мережа комунікацій;

• зручна правова система;

• виконання індивідуальних потреб інвесторів:

о відносно низькі адміністративні витрати;

о добра робота перекладачів;

о послуги професійних радників;

о сприятливі умови стягнення податків;

о можливість придбання статусу іноземця;

о можливість купівлі нерухомості;

о низький рівень цін на товари, необхідні для життя персоналу і

членів їхніх родин;

• депонований в офшорі капітал призначений для інвестування в високоприбуткові галузі з низьким рівнем оподаткування;

• низькі податки або їх відсутність.

При використанні офшорного інструменту першочерговим питанням, яке постає перед бізнесменом, є вибір країни реєстрації. Цей зибір має грунтуватись, перш за все, на аналізі законодавства кожної офшорної зони, що має свої особливості та переваги щодо певного типу компаній та видів діяльності. Всі офшорні зони (країни офшору) діляться на три основні категорії:

1. Класична офшорна зона. До неї відносять країни, чиє законодавство дозволяє повністю звільнити офшорні компанії від оподаткування. У багатьох класичних офшорах вимоги до ведення фінансової звітності і надання документів в органи влади або повністю відсутні, або зведені до мінімуму (до таких класичних офшорних зон відносяться, наприклад, Панама, Багами, Британські Віргінські острови і деякі інші).

2. Зона низького оподаткування. Містить країни, в яких офшорні компанії користуються помітними пільгами при оподаткуванні. Фінансова звітність для компаній, зареєстрованих в таких офшорних зонах, є обов’язковою. До таких країн, зокрема, відноситься Угорщина.

3. Деякі цілком респектабельні держави, які створюють вигідні умови для податкового і фінансового планування: реєстрація офшорних компаній в країнах і адміністративних одиницях даної групи офшорних зон обумовлена тим, що завдяки деяким особливостям їх законодавства і побудові грамотних фінансових схем, можна звести до мінімуму податки на діяльність компанії. Наприклад, фінансова або холдингова діяльність голландської компанії, яка ведеться за межами Нідерландів, оподатковується по ставці менше 1%. Проте це не відміняє необхідності ведення бухгалтерського обліку для таких офшорних компаній. З найбільш популярних офшорних зон третьої групи можна відзначити Ірландію, Швейцарію, Австрію, Ліхтенштейн.

Можна навести класифікацію офшорних юрисдикцій і за такими ознаками:

1. За сумарним обсягом і характером привілей, які надаються клієнтам

   1. Країни з невеликим населенням і малою земельною площею (міні- держави). У цих країнах відсутній податок на прибуток для іноземних „пільгових” компаній; у більшості випадків відсутні угоди з іншими державами про уникнення подвійного оподаткування (Гібралтар, Панама, о-в Мен, Багамські о-ви тощо).

   2. Юрисдикції, що мають статус респектабельних держав: стягується помірний податок на прибуток; є численні угоди з іншими державами про уникнення подвійного оподаткування (Швейцарія, Голландія, Австрія, Ірландія, Бельгія).

2. За специфікою різноманітних переваг для різних категорій платників податків - це країни і території, які

   1. Не обкладають своїх резидентів ніякими податками (Андорра, Багамські о-ви).

   2. Оподатковують тільки доход, одержаний в цій країні, але звільняють від податків доходи, які надходять з-за кордону (Коста-Ріка, Гонконг).

   3. В яких одержаний там доход не обкладається податком, проте обкладається доход, одержаний з-за кордону (Монако).

   4. Обкладається доход, одержаний з-за кордону, але податкові ставки досить низькі - нижче 1% (о-ви Гернсі, Джерсі, Шарп).

   5. Оподатковують накопичене багатство (матеріальні цінності), а не поточний доход (Уругвай).

   6. В яких дозволяється застосовувати різні комбінації з пільгових податкових правил, що створюють особливо вигідні умови для фізичних осіб (Ірландія, Монако, Багамські та Бермудські о-ви, о-в Святого Варфоломія).

Створюючи офшорну зону, держава переслідує стратегічні цілі, які доцільно буде об’єднати в такі групи: економічні; соціальні; науково-технічні.

Економічні цілі передбачають залучення іноземних інвестицій, зростання валютних надходжень в економіку всієї країни або її окремого регіону від реєстраційних зборів.

Соціальні цілі передбачають прискорення розвитку країни в цілому чи конкретної території в її складі, підвищення зайнятості і рівня доходів населення, створення висококваліфікованої робочої сили за рахунок вивчення і впровадження на практиці світового досвіду в сфері організації, управління, фінансів.

Науково-технічні цілі переслідують впровадження провідних закордонних технологій, насамперед інформаційних, у гапузі засобів зв’язку і банківських операцій.

Із зазначеного вище стає зрозумілим, що офшорні зони надають необмежену можливість доступу на міжнародні фінансові та інвестиційні ринки, але водночас вони є зручним полем діяльності для аферистів та шахраїв. Використання офшорних схем із кримінальною та злочинною метою несе потенційну загрозу для всієї світової спільноти. Офшорні зони є інструментом для "відмивання" грошей і фінансування злочинної діяльності, в тому числі тероризму. За оцінками Міжнародного валютного фонду, світовий обсяг "відмивання" грошей становить від 2 до 5% ВВП, тобто близько 1 трлн дол. США на рік. Незаконна торгівля зброєю, наркотиками, контрабанда дають величезні прибутки, аіте, як правило, у вигляді готівки. Для використання цих грошей необхідна "легалізація" доходів, тобто надання їм статусу законних. Дія цього гроші обертають у безготівкову форму, потім вони проходять розроблену фінансову схему, після чого повертаються в легальну економіку. Такі схеми не слід плутати з фінансовими схемами податкового планування, які можуть мати цілком законний характер.

Боротьбу зі злочинним використанням офшорів та відмиванням грошей здійснюють такі міжнародні організації, як FATF та OECD. Перша організація була створена у 1989 р. на зустрічі "великої сімки" в Парижі. Вона отримала назву Групи фінансової протидії "відмиванню" грошей (Financial Action Task Force on Money Laundering - FATF). Друга організація - Організація економічного співробітництва, та розвитку, яка об'єднує країни- однодумців для боротьби з корупцією та фінансовими махінаціями. Крім цього, було створено кілька подібних регіональних груп, одо об'єднують країни Карибського регіону, Азії, Європи, південної Африки.

Явище офшорів в Україні існує вже понад 10 років, хоча в податковому законодавстві цей термін з'явився лише у 1997 р. в Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств". Кабінет Міністрів України щорічно затверджує перелік офшорних зон.

В Україні розвиток офшорного бізнесу стимулює комплекс чинників: вага податкового навантаження і неефективність фіскальної політики, несприятливий інвестиційний клімат і потужні мотиви до експорту капіталу за кордон, високі інвестиційні ризики і використання офшорних схем для приховування факту володіння інвестиційними об'єктами в Україні, криміналізація економіки і використання офшорних схем для відмивання прибутків, отриманих злочинним шляхом.

Для виявлення сумнівних фінансових операцій, а також для протидії відмиванню (“легалізації"”) доходів, отриманих злочинним шляхом, Департаментом боротьби з відмиванням таких доходів постійно проводиться аналіз зовнішньоекономічних операцій, що здійснюються суб'єктами господарювання, у тому числі з використанням офшорних зон.

Таки чином можна стверджувати, що основним стимулом господарюючих суб’єктів для активного пошуку засобів планування та мінімізації податків є жорстке податкове законодавство країни. В країнах західної Європи для цього широко практикують створення офшорних зон. Останні є різновидом вільних економічних зон, характерними особливостями яких є створення для підприємців сприятливого валютно-фінансового, фіскального режиму, високого рівня банківської та комерційної таємниці, лояльності державного регулювання. Як свідчать оцінки спеціалістів, сьогодні майже половина світових капіталів проходить через офшорні території.

Проте, не зважаючи на те, що дане економічне явище виникло досить недавно (друга половина XX ст.), офшори стали інструментом “відмивання” грошей, фінансування злочинної діяльності та сприяють розвитку нечесної податкової конкуренції. Крім того дане явище сприяє формуванню негативного корпоративного іміджу господарюючих суб’єктів, які використовують офшорні компанії в процесі своєї діяльності. У подальшому це знаходить прояв у недовірі з боку державної влади, у труднощах при одержанні кредитів і пошуку ділових партнерів.

2. Вільні економічні зони

Соціально-економічний розвиток країни досягається за допомогою комплексу заходів - організаційних, економічних, правових. Одним із них, що інтегрує усі ці складові, є спеціальні режими господарювання. В окремому розділі (розділ VIII ГК України) до таких режимів віднесені:

• спеціальні (вільні) економічні зони (глава 39, статті 401-405);

• концесії (глава 40, статті 406-410);

• виключна (морська) економічна зона України (ст. 411);

• прикордонна територія (господарська діяльність на державному кордоні України - ст. 412);

• санітарно-захисні та інші охоронні зони (території та об'єкти) - ст.413;

• спеціальні режими господарювання в окремих галузях народного господарства (ст. 414);

® території пріоритетного розвитку (ст. 415);

• режими господарювання в умовах надзвичайного (ст. 416) та воєнного стану (ст. 417).

Серед вищезгаданих спеціальних режимів господарювання особливе місце посідають спеціальні (вільні) економічні зони (далі - ВЕЗ) та значною мірою подібні до них території пріоритетного розвитку (ТГЇР).

Згідно з рішеннями Кіотської конференції (1973 р.), під втьною економічною зоною розуміють частину території країни, на якій товари розглядаються як об’єкти, що знаходяться за межами митної території, і не підлягають звичайному митному контролю та оподаткуванню.

Згідно із законодавством України (ГК України ч. 1 ст. 401) спеціальна (вільна) економічна зона визначається як частина території України, на якій створюється і діє спеціальний правовий режим економічної діяльності, порядок використання та дії законодавства України, включаючи й можливість запровадження пільгових митних, податкових, валютно- фінансових та інших умов підприємництва вітчизняних та іноземних інвесторів.

Поняття вільної економічної зони (ВЕЗ) - правова категорія, що широко використовується інститутами Міжнародної організації праці, Центром ООН щодо транснаціональних корпорацій, Всесвітньою асоціацією вільних економічних зон, документами Євросоюзу. У світовій практиці ВЕЗ розглядаються за формами, які відображають їх специфічну модифікацію, своєрідність тієї чи іншої країни.

Головні завдання, що вирішуються при функціонуванні ВЕЗ: економічні: 1) залучення національного та іноземного капіталу завдяки застосуванню спеціальних пільг економічного характеру, стабільності законодавчої базі, спрощенню відповідних організаційних процедур; 2) використання переваг міжнародного географічного розподілу праці та міжнародного обігу капіталів для розширення експорту готових виробів, раціонального імпорту, створення імпортозамінного механізму виробництва;

3. посилення конкуренції у сфері зовнішньоекономічної діяльності завдяки можливості участі в ній всім суб'єктам господарювання ВЕЗ; 4) зростання валютних надходжень у бюджет країни та регіонів);

соціальні'. 1) підвищення зайнятості населення шляхом створення нових робочих місць; 2) насичення внутрішнього ринку високоякісними товарами народного споживання і, відповідно, - задоволення потреб населення в таких товарах; 3) створення прошарку висококваліфікованих фахівців на основі опанування та застосування світового досвіду у сфері організації, управління та фінансів; 4) виховання культури менеджменту, зорієнтованої на світові стандарти технології управління;

науково-технічні'. 1) залучення передових зарубіжних та вітчизняних технологій; 2) розвиток інноваційної діяльності, прискорення процесу запровадження інновацій, реалізації інноваційних проектів; 3) залучення зарубіжних вчених та висококваліфікованих фахівців; 4) підвищення ефективності використання потужностей та інфраструктури промислових комплексів.

Отже, серед стратегічних напрямів створення і функціонування ВЕЗ в Україні, що виступають як провідні елементи політики відкритої економіки і відіграють важливу роль у міжнародних відносинах, є визначення сприятливих умов для національного та інтернаціонального підприємництва, руху товарів і капіталів.

При створенні вільних економічних зон враховуються певні фактори розміщення;

• місцезнаходження ВЕЗ повинно сприяти зовнішнім і внутрішнім можливостям для реалізації намічених цілей;

наявність достатнього ресурсного потенціалу (природнокліматичні умови, науково-виробничий потенціал, трудові ресурси);

забезпеченість об’єктами виробничої та соціальної інфраструктури згідно з міжнародними стандартами;

• розвинена система комунікацій, розгалужена транспортна мережа;

• відсутність екологічних обмежень щодо створення ВЕЗ.

Характерними ознаками ВЕЗ є:

® територіальна обмеженість ВЕЗ;

• строковість ВЕЗ;

• юридична підстава запровадження ВЕЗ на певній території - спеціальний закон яро конкретну ВЕЗ;

• мета створення ВЕЗ - досягнення законодавчо встановлених економічних, соціальних та науково-технічних завдань;

• спеціальний суб'єктний склад ВЕЗ: обов'язковими учасниками

господарських відносин у ВЕЗ є органи управління ВЕЗ та суб'єкти господарювання ВЕЗ, які набувають цього статусу в спеціальному порядку за умови дотримання встановлених вимог;

• спеціальний режим господарської діяльності для суб'єктів господарювання ВЕЗ, що може містити пільгові митні, податкові, валютно- фінансові та інші умови підприємництва;

• здійснення управління ВЕЗ із застосуванням спеціально створених органів.

При створенні ВЕЗ передбачається:

1. Прямий ефект у вигляді залучення додаткових іноземних інвестицій, збільшення податкових надходжень, зберіганні і модернізації існуючих і утворенні нових робочих місць, росту рівня зайнятості населення та його доходів тощо;

2. Опосередкований (непрямий) ефект як наслідок активізації підприємницької і зовнішньоекономічної діяльності, підвищення ефективності господарювання, технологічного впливу, сприяння структурній перебудові господарства регіону розташування ВЕЗ.

В Україні залежно від господарської спрямованості та економіко- правових умов діяльності можуть створюватися насгупні ВЕЗ.

Зовнішньоторговельна зона - частина території держави, де товари іноземного походження можуть зберігатися, купуватися та продаватися без сплати мита і митних зборів або з їх відстроченням. Створюються за рахунок надання митних пільг, послуг щодо зберігання і перевалки вантажів, надання в оренду складів, приміщень для виставкової діяльності, а також послуг щодо доробки, сортування, пакування товарів тощо. Форми їх організації: вільні порти («порто-франко»), вільні митні зони (зони франко), митні склади.

Комплексна виробнича зона — частина державної території, на якій запроваджується спеціальний (пільговий податковий, валютно-фінансовий, митний тощо) режим економічної діяльності з метою стимулювання підприємництва. Вони можуть мати форму експортних виробничих зон, де розвивається, насамперед, експортне виробництво, орієнтоване на переробку власної сировини і переважно складальні операції, та імпортоорієнтованих зон, головна функція яких - розвиток імпортозамінних виробництв.Науково-технічна зона - ВЕЗ, спеціальний правовий режим якої орієнтований на розвиток наукового і виробничого потенціалу, досягнення нової якості економіки через стимулювання фундаментальних і прикладних досліджень із подальшим впровадженням результатів наукових розробок у виробництво. Вони можуть існувати у формі регіональних інноваційних центрів-технополісів, районів наукового розвитку, високотехнологічних промислових комплексів, а також локальних інноваційних центрів та опорних інноваційних пунктів.

Туристсько-рекреаційна зона - створюється в регіонах, що мають багатий природний, рекреаційний та історико-культурний потенціал, з метою ефективного його використання і збереження, а також активізації підприємницької діяльності у сфері рекреаційно-туристичного бізнесу.

Банківсько-страхова (офшорна) зона - це зона, в якій запроваджується особливо сприятливий режим здійснення банківських та страхових операцій в іноземній валюті для обслуговування нерезидентів. Офшорний статус надається банківським і страховим установам, які були створені за участю лише нерезидентів і обслуговують тільки ту їх підприємницьку діяльність, що здійснюється за межами України.

Зона прикордонної торгівлі - частина території держави на кордонах із сусідніми країнгіми, де діє спрощений порядок перетину кордону і торгівлі.

Крім вищезазначених, в Україні можуть створюватися ВЕЗ інших типів, а також комплексні спеціальні (вільні) економічні зони, які поєднують у собі риси та елементи зон різних типів. Так, за критерієм відкритості розрізняють ВЕЗ інтеграційні (діяльність яких спрямовується на тісну взаємодію з позазональною економікою країни), та анклавні (орієнтовані на зв'язки із зовнішнім ринком); залежно від місцезнаходження розрізняють зовнішні ВЕЗ (розміщені на кордоні з іншими державами - економічна зона «Закарпаття») та внутрішні (розміщені у внутрішніх районах країни - економічна зона «Сиваш»).

На території України діють такі вільні економічні зони:

1. "Азов" (м. Маріуполь)

2. "Донецьк"

3. "Закарпаття"

4. "їнтерпорт Ковель" (Волинська область)

5. "Курортопояіс Трускавець" (Львівська область)

6. "Миколаїв" (Миколаївська область)

7. "Порто-франко" (м. Одеса)

8. "Порт Крим" (Автономна Республіка Крим)

9. "Рені" (Одеська область)

10. "Сиваш" (Автономна Республіка Крим)

11. "Славутич" (Київська область)

12. "Яворів" Львівська область

Вільні економічні зони, які створюються та діють в Україні, регулюються Законом України "Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон" (від 13.10.92 р. № 2673-ХІІ).

Крім того, по кожні ВЕЗ чи ТПР Верховною Радою України приймається окремий закон, в якому визначається статус, територія, пільги тощо. У цілому, законодавчо-нормативна база по ВЕЗ і ТПР відповідає цілям кожної зони та міжнародним вимогам і стандартам.

З метою залучення інвестицій практично по кожній ВЕЗ чи ТПР законодавчо передбачено цілий ряд податкових та інших пільг. Типовими для більшості ВЕЗ і ТПР є податкові та митні пільги щодо: ввізного мита, податку на додану вартість, податку на прибуток, плати за землю та акцизного податку.

Основними передумовами створення та ефективного функціонування ВЕЗ в Україні є вигідне географічне розташування нашої держави, розвиненість її зовнішньоекономічних зв’язків, наявність природно- кліматичних умов, значиш; трудових та природних ресурсів, відповідного науково-технічного потенціалу і транспортної інфраструктури.

За даними Міністерства економіки та. з питань європейської інтеграції в Україні зареєстровано 12 ВЕЗ і 72 ТПР. Загальна територія, на яку поширюється режим ВЕЗ та ТПР - 6360 тис.га, або 10,5 % території України. Кількість областей України, на які поширюються режим ВЕЗ та ТПР - 12 областей та Автономна республіка Крим. Кількість районів України, на які поширюються режими ВЕЗ та ТПР - 41. Кількість міст України, на які поширюються режими ВЕЗ та ТПР - 58.