20. Політика гетьманів Лівобережної України у 1663-1686 рр.

Невдоволення козацтва пропольською політикою Виговського призвело до повернення до влади у 1659 р. Ю.Хмельницького. На тлі розбрату, що підігрівався поляками, московітами, татарами і турками, на Україні одночасно проголошуються по декілька гетьманів. Поряд з Ю.Хмельницьким на Лівобережжі стає гетьманом Яким Сомко, потім Чорній раді обирається Іван Брюховецький. а Брюховецький – промосковську позицію. У 1668 р. П.Дорошенко здійснив похід на Лівобережжя. В результаті Іван Брюховецький був вбитий людьми з його власного оточення, а правобережний гетьман оволодів і Лівобережжям. За наказом царя Многогрішного було обрано гетьманом Лівобережної України і Україна знову була поділена на дві частини. Політика Многогрішного розчарувала як і Москву, так і оточення гетьмана, тому новим гетьманом за підтримки Москви був обраний Іван Самойлович.

І.Самойлович виявив здатність управляти країною, зумів припинити свавілля старшини, міцно утримував під своїм контролем Запорозьку Січ, за допомогою запорожців разом з кошовим отаманом Іваном Сірком багато чого робив для захисту українських кордонів від набігів татар. За його правління поступово почали відроджуватися зруйновані в роки Руїни села й містечкии, сільське господарство й ремісництво, відновлювалася торгівля.

За ініціативою гетьмана українська православна церква була підпорядкована Московському патріархові.

Приводом для усунення І.Самойловича став невдалий похід московського війська на чолі з фаворитом цариці Софії боярином Василем Голіциним проти Кримського ханства. У невдачі полководця винним призначили Самойловича: мовляв, це він допоміг татарам та й взагалі йому неможна довіряти.

Причому не останню роль в інтригах проти гетьмана відіграв його найближчий сподвижник – генеральний осавул Іван Мазепа. Самойловича та його синів катували, позбавили маєтків на користь царя й козацького війська, заслали в Сибір. У 1687 р. новим гетьманом було обрано Івана Степановича Мазепу.

21. Політика гетьманів Правобережної України у 60 –80-і рр. Хvіі ст.

У 1677 р. відбувся Перший чигиринський похід 60-90-тисячного турецько-татарсько-ногайського війська. Похід завершився невдало у 1677 р.,але він не змінив намірів турецького султана оволодіти Чигирином та всією Правобережною Україною.

8 липня 1678 р. 200-тисячна турецько-татарська армія під командуванням візира Кара-Мустафи оточила Чигирин. Коли турецькі війська вдерлися до міста, пролунав вибух. Чигирин перетворився на руйновище. Відбиваючи шалений натиск турків і татар, об’єднане московсько-українське військо відійшло до Дніпра. Влада Хмельниченка поширювалася лише на сплюндроване Поділля. Там він панував, але невдало. Турки стратили його в Кам'янці наприкінці 1685 р.

Бахчисарайський мирний договір

Війни 70-х рр. між Московією, з одного боку, і Туреччиною та кримським ханством - з іншого, за володіння землями Правобережної України завершилися підписанням у Бахчисараї 13 січня 1681 р. мирного договору між цими державами. За цим договором: Туреччина приєднала Пд. Київщину, Брацлавщину і Поділля,а Московія Лівобережну Україні і Київ.

Підписання "вічного миру"

Скориставшись поразкою численного турецького війська від сил країн Священної ліги під Віднем 1683 р., Польща відновила своє панування над більшою частиною Правобережної України.

6травня 1686 р. в Москві між Польщею та Московією було укладено новий договір - "вічний мир".

За ним:

-Польща визнавала за Московським царством Лівобережну Україну, Київ, Запорожжя, Чернігово-Сіверську землю з Черніговом та Стародубом.

-Крім того, польська сторона відмовлялася від зазіхань на Київ, за що отримувала відшкодування.