32. Кирило-Мефодіївське товариство.

Кири́ло-Мефо́діївське бра́тство (товариство: Кирило-Мефодіївське братство) — українська таємна політична організація, що виникла в грудні 1845 — січні 1846 у Києві.

Ініціаторами створення братства і його засновниками виступили Василь Білозерський, Микола Гулак, Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш, Опанас Маркевич. Організація була названа іменами відомих слов'янських просвітителів Кирила і Мефодія. Знаком братства став перстень з написом «Св. Кирило і Мефодій, січень 1846». Крім організаторів, до братства незабаром увійшли: Георгій Андрузький, Олександр Навроцький, Дмитро Пильчиков, Іван Посяда, Микола Савич,Олександр Тулуб. У квітні 1846 року до братства вступив Тарас Шевченко. Восени 1846 року загальна кількість членів братства, за даними слідства, становила 12 осіб. Кирило-Мефодіївське братство виникло у Києві на початку січня 1846 р. і діяло до кінця березня 1847 р. З появою братства на арену політичної боротьби вийшла українська розночинна інтелігенція.

Кирило-Мефодіївське братство ставило своїм головним завданням побудову майбутнього суспільства на засадах християнської моралі, шляхом здійснення ряду реформ; створення демократичної федерації слов'янських народів, очолюваної Україною, на принципах рівності і суверенності; знищення царизму і скасування кріпосного права і станів; встановлення демократичних прав і свобод для громадян; зрівняння у правах всіх слов'янських народів щодо їх національної мови, культури та освіти.

33. Скасування кріпосного права в Наддніпрянщині. Реформи 1860 – 1870-х рр.

19 лютого 1861 року – маніфест скасування кріпацтва в Росії.

Реформи 60-70 рр:

1861 – селянська реформа; 1862 – військова реформа; 1864 – судова, земська, фінансова, шкільна(освітянська);

1870 – міська реформа.

Після аграрної реформи російським царизмом у 1860-1870-х pp. проведено ряд інших суспільних реформ, основна мета яких полягала у підпорядкуванні староїдержавної машини новим порядкам.

У 1862 р. проведено фінансову реформу, що централізувала управління фінансами імперії в руках міністерства фінансів. Наступного року царем запроваджено новий університетський статут і відкрито доступ до освіти нижчим верствам населення.

У січні 1864 р. вийшло положення про організацію земств - органів місцевого самоуправління, що обиралися з представників дворян, міщан, купців і селян. Земства дбали про будівництво та утримання лікарень, шкіл, шляхів, церков. У державні справи вони не втручалися і цілком залежали від царської адміністрації. Але у справі поширення освіти й охорони здоров'я вони відіграли позитивну роль. Земські діячі дістали можливість займатися хоч і господарською, але все ж державною діяльністю.

У листопаді 1864 р. було реформовано суд. Віднині він став гласним, відкритим, єдиним для всіх станів, незалежним від губернської адміністрації, чого не було до реформи. До суду вводилися присяжні засідателі, які визначали винність чи невинність підсудного.

Згодом проведено також реформу міського самоуправління та військову реформу.

Таким чином, проведені в Росії (а відтак і в Україні) у 1860-1870-х роках реформи, і перш за все земельна реформа, свідчили, що Російська імперія стала на шлях прискореного капіталістичного розвитку.

34.Революційне народництво в Україні (друга половина ХІХ ст.). Обмеженість і непослідовність реформ 60-х рр. спричинили зростання невдоволення різних прошарків суспільства.  Молодь, схильна до максималізму, стала основою радикального руху, який виступав за прискорення кардинальних змін. Радикально налаштовану молодь імперії, що об’єднувалась в таємні організації для боротьби з існуючим ладом, називали народниками. Ця назва походила від ідеалізації молодою різночинною інтелігенцією народу (в умовах Російської імперії – селянства). Народники, запозичивши ідеологію своїх попередників О.Герцена, М.Чернишевського про селянський соціалізм, стала на шлях безкомпромісної боротьби проти царизму. Народництво – це загальноросійський рух різночинної інтелігенції, який виник під впливом ідей соціалізму і особливостей розвитку Росії другої половини XIX ст. Вони виступали за повалення самодержавства через селянську революцію. З’явившись наприкінці 60-х рр. XIX ст., народницький рух став вагомим чинником суспільно-політичного життя в середині 70-х рр. Народники були переконані в тому, що колективістські традиції сільської громади є основою соціалістичної організації суспільства. Росія, тлумачили вони, на відміну від країн Західної Європи, повинна обминути капіталістичну стадію розвитку, а селянство народники вважали рушійною силою революції на шляху суспільства до соціалізму. У загальноімперському русі народників взяла активну участь і радикально налаштована українська молодь, яку не задовольняли культурницькі межі українського руху. Перший гурток народників було організовано 1871 р. в Санкт-Петербурзі Михайлом Чайковським. Згодом подібні гуртки виникли у багатьох містах імперії. Народництво в Україні розвивалося майже так, як і в усій Російській імперії, маючи, щоправда, деякі особливості. Тут воно, попри своє соціальне спрямування, мусило зважати на український національний рух, національні особливості українців, їхнє історичне минуле. До того ж в українському селі селянська громада не відігравала такої ролі, як у центральних районах Росії, а в українського селянина було розвинено почуття власності. Це відразу входило в супереч із головною ідеєю народництва, про природну схильність селянина до соціалізму.

35.Національно-демократичний рух в Україні у другій половині ХІХ ст. Громади. Національно-демократичний рух на Україні в II пол. XIX ст. проходив в умовах жорстоких поліцейських переслідувань царизму і розгулу російського шовінізму. Після розгрому Кирило-Мефодіївського братства студентська молодь Києва і Харкова створювала таємні гуртки, що пропагували необхідність боротьби проти царизму і шовінізму. Вони випускали прокламації рукописні журнали під назвою "Гласність" у Києві і "Вільне слово" у Харкові. Повернувшись з заслання, члени Кирило-Мефодіївського товариства теж розгортають роботу. У 1861 р. ними починає видаватись в Петербурзі український журнал "Основа". Специфічними осередками національно-визвольного руху на Україні стають напівлегальні чи нелегальні організації демократичноїінтелігенції, що дістали назву "Громади". Перша така таємна громада виникла у Києві на рубежі 1860-1861 рр. її ідеологами були В. Б.Антонович(1834-1908 рр.), П. П.Чубинський(1839-1884 рр.), М. П.Драгоманов(1841-1895 рр.). Громади також виникають в Харкові, Чернігові, Полтаві, Одесі та інших містах. Вони підтримують зв'язки з журналом "Основа". В 1862 р. Чубинським був написаний вірш "Ще не вмерла Україна", що закликав українців до боротьби за волю і який був з захопленням зустрінутий українською громадськістю. Незабаром до нього М. Вербицьким(1815-1870 рр.) була написана музика. Ця пісня стала всенародною, гімном для борців за визволення українців від російсько-польсько-австрійського гноблення. Поступово громади об'єднувались в єдину загальнодемократичну організацію. Царизм вживав заходи по придушенню національно-демократичного руху. Поряд з переслідуванням членів громад в 1863 р. міністром внутрішніх справ Валуєвим був виданий циркуляр, яким заборонялось друкування українською мовою шкільних підручників, науково-популярних і навіть релігійних творів. Цю заборону Валуєв "обґрунтовував" тим, що ніби ніякої окремої української мови не було, немає тому, що і бути не може. Ось до якої нісенітниці додумався він. А через 13 років сам цар підписав Емський указ, яким не тільки заборонялось друкування українською мовою книжок, але й ввозити їх з-за кордону. На Україні також заборонили читання лекцій українською мовою, театральні вистави і навіть співати в школах українські пісні.

36.Соціально-економічний розвиток України у ІІ половини ХІХ ст Скасування кріпосного права призвело до виникнення ринку найманої праці — сотні тисяч безземельних і малоземельних селян, позбавлених знарядь праці, становили його основу. Вони змушені були йти в міста і продавати себе як робочу силу, щоб забезпечити своє життя. Процес розкладу натуральних господарств привів до формування ринку збуту для капіталістичного виробництва. Усе це створювало передумови швидкого розвитку капіталізму і завершення промислового перевороту. Каталізуючими факторами цього явища було пряме втручання держави в економіку та великі іноземні інвестиції в неї. Особливістю економічного розвитку України в цей період був двобічний розвиток капіталізму: інтенсивним та екстенсивним шляхами, тобто за рахунок розширення і поглиблення капіталістичного виробництва (промислового перевороту, впровадження техніки). Протягом 70-80-х років промисловий переворот в основному завершується. У найважливіших галузях: машинобудівній, металургійній, залізорудній створюються великі капіталістичні підприємства, які базуються на машинній техніці, нових технологіях, новому виді палива (вугіллі). Відбуваються зміни в структурі промисловості України — зростає питома вага добувної промисловості, металургії, машинобудування. Різко збільшується попит на метал (верстати, пароплави, паровози, залізниці, озброєння). Це спричинило відкриття металургійних заводів нового типу. Першим в Україні у 1872 р. було збудовано в Бахмутському повіті Катеринославської губернії (нині Донецька обл.) металургійний завод Юза. У 1896 р. від крився металургійний завод в Алчевську, який започаткував це місто, а в кінці XIX ст. в Україні діяло вже 17 великих з новою технологією металургійних заводів. У 1900 р. Україна давала 92 млн. пудів чавуну (Урал — 50 млн.) — 52% загальноімперської виплавки. У зв'язку з розвитком металургії посилився попит на криворізьку руду. Тут стали до ладу ряд потужних рудників. Якщо у 1870 р. на Півдні було видобуто 1,3 млн. пудів залізної руди (2,8% загальноімперської), то в 1900 р. — 210 млн. пудів (58%) — у 158 разів більше! Швидкий розвиток металургії та залізниць посилили попит на вугілля. Видобуток вугілля в Донбасі та його питома вага в кам'яновугільній промисловості імперії значно збільшились. За 40 пореформених років вона зросла з 6 млн. пудів до 692 (у 115 разів), що становило майже 70% загальноімперського ви добутку. Певні досягнення спостерігалися і в сільськогосподарському машинобудуванні, що зумовлювалося попитом на машини в поміщицьких маєтках і господарствах заможних селян України. З 1876 р. по 1890 р. вартість машин, випущених на підприємствах Півдня України зросла більше ніж у 8 разів. Це були най вищі темпи розвитку машинобудування в усій імперії. У кінці XIX ст. розвивається транспортне машинобудування. У 1897 р, починає випускати паровози Харківський паровозобудівний за вод, а згодом — Луганський. У 1900 р. вони побудували 233 паровози (23% загальноімперського виробництва). Змінювалася структура сільськогосподарських культур, що вирощувались. Перевага надавалась тим, які йшли на експорт (пшениця, ячмінь, тютюн). Україна давала 27% (740 млн. пудів) валового збору зерна Європейської Росії. Урожайність досягла наприкінці століття 7,5 ц з га. Швидко зростали обсяги по садки картоплі (основного харчового продукту бідноти): 1870-1900 pp. — втроє і цукрових буряків — у 4,5 раза. У цей час в Україні нараховувалося 2,5 млн. селянських господарств (бідноти — 60 % , середняків — 25 % , куркулів — 15 %). У середньому на бідняцький двір припадало 4 десятини землі, середняцький — 8, куркульський — 15. У результаті швидкого розвитку промисловості зростала кіль кість робітників — людей, що жили на зарплату, отриману за продаж своєї робочої сили. У 1900 р. їх в Україні нараховувалось 2,5 млн. Характерними рисами пролетаріату були висока концентрація на підприємствах та багатонаціональний склад, нерівномірність формування в різних регіонах (наприклад, у Донбасі, Харкові — швидше).