29. Політичне становище українських земель у складі Російської та Австрійської імперій у першій половині хіх ст

У ХІХ ст. українські землі знаходилися у складі двох імперій – Російської й Австрійської. У складі Росії було створено дев’ять губерній: Харківська, Чернігівська, Полтавська, Київська, Подільська, Волинська, Катеринославська, Херсонська, Таврійська. На них проживало понад 8 млн. людей, здебільшого українців і росіян. Східна Галичина, Північна Буковина, Закарпаття були у складі Австрійської імперії Габсбургів. Чисельність населення зазначених регіонів дорівнювала 3,5 млн. людей. За національним складом це були українці (русини), поляки, мадяри, валахи (молдавани). Соціально-економічне становище українців, особливо селян у обох імперіях було економічно важким, але суттєво відрізнялося. Для австрійців і поляків українці були чужими за культурою вірою і звичаями, їх слід було онімечити та полонізувати. У Росії кріпосницький гніт мало чим відрізнявся від рабства, але українці тут вважалися руськими, частиною єдиного народу.

Селянство становило приблизно 93% населення України, більше половини селян були кріпаками. Решта являла собою колишніх козаків, державних селян і переселенців. Поміщики долею своїх кріпаків фактично розпоряджались безконтрольно. Ще наприкінці XVIII ст. була введена рекрутчина (насильницька віддача кріпаків в солдати). Служити в армії селяни повинні були 25років. Рідко хто повертався здоровим і неушкодженим. Знущання над солдатами, мордобій, виснажлива муштра, погане харчування, різні хвороби і часті війни, що вів царизм, призводили до загибелі і каліцтва солдат. Цар Олександр (1801-1825 рр.) розквартирував на Україні 50-тисячне військо, утримання якого в значній мірі лягло на селян.

Кріпосницьке господарювання підривалось й розвитком промисловості. Поступово відбувався перехід від поміщицької мануфактури до фабрики. На фабриках і заводах застосовувалась і вільнонаймана праця. В 1860 р. в промисловості вільнонаймані працівники вже становили 74% усіх робітників. У промисловості розвивалися галузі, пов’язані з переробкою сільськогосподарської сировини, з видобутком корисних копалин. У 1820-х рр. в Україні були збудовані перші цукрові заводи. Виникають нові підприємства по переробці шкіри, виробництву мила, свічок, цегли, черепиці, виробів з металу, механічні заводи. Якщо в 1825 р. діяло 650 підприємств, то на кінець 1850-х їх кількість перевищила 2300. На середину ХІХ ст. виникають кам’яновугільна і металургійна промисловість. Кількість найманих робітників з початку ХІХ ст. збільшилась у 1861 р. з 10 тис. до 115 тис., тобто майже в 12 разів

З розвитком промисловості, торгівлі і диференціації селянства серед населення України в першій половині ХІХ ст. формується і прошарок торговельно-промислової і сільськогосподарської буржуазії. Модернізуються старі і виникають нові міста, зростають ринки, посилюється товаризація як поміщицького, так і селянського господарства. Внутрішня торгівля на Україні здійснювалась в основному на ярмарках, яких в середині ХІХ ст. налічувалось близько 12 тис. Але розвиток торгівлі і товарно-грошових відносин гальмувався низьким рівнем транспорту. І все-таки найхарактернішою ознакою цього періоду є поглиблення кризи феодально-кріпосницької системи і народження капіталістичних відносин.