8. Територіально-політичний поділ українських земель у середині 16 ст.

Магнати і шляхта Польщі у другій половині XVI ст. шляхом нової унії з Литвою намагалися заволодіти українськими землями, що входили до складу Литовського князівства. Литовська, українська і білоруська шляхта підтримувала ці намагання Польщі, сподіваючись зрівнятися в правах і привілеях з польською шляхтою. Однак литовські, українські і білоруські магнати, які не бажали втрачати свій престиж, виступали проти нової унії і включення Литви до складу Польщі.

Між тим 1 липня 1569 р. у Любліні була підписана нова польсько-литовська унія, у результаті якої Литва і Польща об’єднувалися в єдину Польсько-Литовську державу — Річ Посполиту. У ній були спільні сейм, сенат, єдині гроші. Голова держави титулував себе королем польським і великим князем литовським.

Підписавши унію, магнати Польщі — Язловецькі, Замойські, Жол­кевські, Потоцькі та інші — значно розширили свої земельні володіння в Україні. Від Литви до Польщі перейшли землі Східної Галичини, Поділля, Волині, Київщини і частина Лівобережної України. На цих землях були утворені воєводства. Землі Литовського князівства зберігали автономію. Закарпатська Україна була у складі Угорщини, Північна Буковина — Молдавії, Чернігівщина до 1618 р. — у складі Росії, а потім унаслідок військових дій вона також перейшла до Польщі.

Для України Люблінська унія мала вкрай негативні наслідки. Польські магнати і шляхта привласнили велику територію українських земель.

Люблінська унія спричинила зміни в адміністративному управлінні українських земель. Вища державна влада в Речі Посполитій належала королеві й сеймові, до якого входили магнати, шляхта й вище католицьке духівництво. Територія держави поділялася на шість воєводств: Руське, Белзьке, Волинське, Подільське, Брацлавське та Київське. На чолі кожного з них був воєвода. Воєводства поділялися на повіти, які очолювали старости, призначені королем.

Українські феодали, дотримуючись своїх станових та особистих інтересів, здебільшого полонізувалися та окатоличувалися. Великими землевласниками в Україні були як польські (Жолкевські, Потоцькі, Конецпольські, Калиновські, Струсі), так і українські магнати (Вишне­вецькі, Острозькі, Заславські, Збаразькі, Немиричі). Українська шляхта, що дотримувалася православної віри, володіла невеликими маєтностями. У подальшому усунення української шляхти від влади привело до того, що багато її представників поповнили козацтво (прикладом тому був Петро Конашевич-Сагайдачний), а в період Визвольної війни середини XVII ст. багато українських шляхтичів стали керівниками козацької армії.

9. Територія Гетьманщини в часи визвольної війни під проводом б. Хмельницького

Найбільшим досягненням Хмельницького у процесі Національно-визвольної війни українського народу було утворення й формування Козацько-гетьманської Держави - Війська Запорозького (1648 - 1764). Шість років боротьби за Українську державу під час Національно-визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького 1648- 1654 років продемонстрували надзвичайно високий як на той час рівень громадянської зрілості наших предків.Перемоги українського війська над польською шляхтою, постать Богдана Хмельницького як державного діяча, полководця, дипломата, запорозькі козаки і їхня легендарна відвага та умілість у бойових діях викликали захоплення всього світу.Козацька держава періоду Б. Хмельницького мала всі характерні для будь-якої держави ознаки: політичну владу, територію, політико-адміністративний устрій, право, суд і судочинство, фінансову систему та податки, соціальну структуру населення, власне військо, активну зовнішню політику.Політична влада на звільнених територіях України та Запорожжя перебувала в руках гетьмана та старшини, обраної козацькою радою. Навіть в умовах війни козацькі ради розв'язували найголовніші питання внутрішньої та зовнішньої політики. Обраний козацьким товариством гетьман виконував законодавчі та виконавчі функції (видавав універсали, накази, розсилав листи). З часом у руках гетьмана зосередилася необмежена влада.

Що стосується території, то спочатку козацьке самоврядування поширювалося тільки на територію Запорозької Січі. Саме вона стала першим острівцем свободи й надії українського народу. Підчас Національно-визвольної війни території, які були під владою козаків, значно розширилися. І хоч за українсько-польськими договорами цього періоду визволені території переходили з рук у руки. Середня Наддніпрянщина залишалася в центрі державотворчих процесів. Український історик І. Крип'якевич описав кордони української козацької держави по закінченні Визвольних змагань: "З Польщею - Яруга - Чернівці - Мурафа - Красне - Вінниця - Прилуки - Самгородок - Каменеброд - Макарів - Чорнобиль - Карпилівка; з Росією - традиційний кордон; з Туреччиною і Кримом - через так зване "Дике поле".

Гетьманщина Б. Хмельницького здобула широке міжнародне визнання. Україна підтримувала постійні дипломатичні контакти з Росією, Кримом, Туреччиною, Польщею, Трансільванією, Молдовським князівством. Українську державу визнали Венеція, Волощина, Швеція та інші країни. Усі інтриги польської дипломатії, спрямовані на ізоляцію Гетьманщини від європейського світу, зазнали провалу. Українська держава мала і свою символіку: прапор малинового кольору і герб, на якому було зображено козака з мушкетом і шаблею. За роки Національно-визвольної війни Україна Б. Хмельницького постала перед усім світом як суверенна, незалежна держава.