19. Територіально-політичні зміни на українських землях у міжвоєнний період

Політико-адміністративний поділ українських земель у 20-30-х роках нашого століття виразно відображав трагізм національного і соціально-економічного становища. Тільки УСРР (пізніше УРСР) зберегла елементи державності і на короткий період (до початку 30-х років) забезпечувала умови національно-культурного розвитку. 1.Українські землі в складі СРСР. УРСР. Підписання з Польщею Ризького договору в 1920р. стабілізувало західні кордони УСРР і дозволило республіці перейти до мирного державного будівництва. Перехід до нової економічної політики дещо поліпшив господарське становище республіки і зняв соціальне напруження. За конституцією СРСР 1924р. зовнішня політика, торгівля, пошта, транспорт, військові справи переходили в компетенцію Союзу. Навіть партійні документи того часу свідчать, що утворення СРСР розумілось значною частиною радянських чиновників не як союз рівноправних державних одиниць, а як крок до ліквідації республік. Проте певною перемогою національних сил республік було прийняття резолюції 1923р. «Про національне питання», яка дозволила урядові УСРР порушити питання про включення до складу республіки частини етнічних українських земель, що відійшли до Росії і Білорусії. Адміністративно-територіальна комісія, яка одержала завдання переглянути кордони УСРР з РСФРР і БСРР, при перегляді повинна була враховувати як економічний, так і етнічно-національний принципи. Трьохсторонні переговори відповідальних представників проходили в напруженій обстановці через неконструктивну позицію російської сторони. Якщо Білорусь швидко погодилась з українськими пропозиціями, то російські представники висували зустрічні проекти. В результаті було прийнято компромісне рішення , за яким Україні поверталась тільки половина названих земель. Проте остаточна ухвала ЦК ВКП (б), який зайняв проросійську позицію, фактично анулювала підсумки трьохсторонньої угоди, і тому Україні було передано близько 14% спірної території.  І якщо до початку 30-х років йшлося про перегляд кордонів і про створення на етнічно-українських землях Російської федерації україномовної культурної інфраструктури, то з початку 30-х років почалось масове нищення українства не тільки на окраїнах, але і в самій республіці. Кримська АРСР. Підсумком соціальної і національної боротьби в Криму, що супроводжувалась втручанням зовнішніх угруповань різної орієнтації, стало утворення в 1921р. Кримської АРСР як складової частини РСФСР. Територія республіки включала весь Кримський півострів. З посиленням сталінської диктатури національно-культурний розвиток народів Криму був різко загальмований.  2.Українські землі в складі Польщі. Поразка української національно-демократичної революції на західноукраїнських землях призвела до їх окупації Польською державою. Кілька років після цього статус і доля Галичини і Волині були відкритим питанням на європейських конференціях, нарадах країн-переможців. У ході обговорення західноукраїнського питання, в центрі якого була проблема українсько-польського розмежування. В результаті кордон був проведений по лінії Керзона, яка частково враховуючи етнічний принцип, все ж була значним відступом від цього принципу на користь Польщі. Проте польський уряд не думав дотримуватись своїх обіцянок і продовжував на міжнародній арені нагнітати антиукраїнські настрої. Нерівноправність в економічній сфері посилювала зубожіння українського населення і сприяла зростанню темпів його еміграції, яка навіть заохочувалась польською владою. Натомість активно здійснювалась польська міграція на західноукраїнські землі.  Незважаючи на коротко тривалість, польський територіально-адміністративний поділ західноукраїнських земель залишив глибокі сліди в суспільстві і на тривалий час став негативним чинником національно-державного розвитку.

3. Українські землі в складі Чехословаччини. Незважаючи на те, що українське населення Закарпаття на Хустському крайовому вічі яскраво задекларувало своє прагнення до єдності з іншими українськими землями, розвиток політичних подій аж ніяк не сприяв реалізації цих прагнень. Після розпаду Австро-Угорщини Угорщина анексувала більшу частину Закарпаття . В закарпатських справах було створено окреме руське міністерство, вжиті деякі заходи щодо організації національно-культурної автономії, зокрема відкрито українську кафедру в Будапештському університеті. Етнічна територія українців була поділена на 3 частини: західна(Пряшівщина) відійшла безпосередньо до Словаччини, центральна під назвою Підкарпатська Русь дістала адміністративну автономію і східна залишалася в складі Румунії. Відносна політична свобода сприяла поліпшенню матеріального становища і зростанню національної свідомості закарпатців, проте не могла підмінити їх прагнення до возєднання з Великою Україною і створення національної держави. Тому 22 листопада 1938р. був затверджений закон про автономію Карпатської України. 4.Українські землі в складі Румунії. Румунія в 1918-1919рр. під різними приводами анексувала значну частину української етнічної території: більшу частину Бессарабської губернії, Північну Буковину та українську Мармарощину. У зв’язку з тим, що українці Буковини і Хотинщини чинили сильний опір агресії , на цих землях був насаджений особливо жорстокий окупаційний режим, протягом 20-30-х років фактично зберігався воєнний стан.