16. Етногеографічні зміни в Україні впродовж 20 ст.

Етнічний склад населення України, як і кожної держави у світі, формувався протягом багатьох століть. Наша держава — один із важливих геоетнічних центрів, територія зародження та розвитку багатьох народів і водночас — перехрестя двох культурних світів — європейського і азіатського. Кожне переміщення народів, що проходило через Україну, залишало слід на її етнічному ґрунті. Вони проявлялися або у мовних компонентах, у запозиченні деяких елементів матеріальної та духовної культури, або у доповненні слов'янсько-українського населення іншоетнічним. Однак, переважаючим завжди залишався корінний етнос — українці.

Етнічний склад населення сучасної України — результат тривалого історичного процесу. Він об' єднав представників не тільки різних етносів, а й різних етнолінгвістичних сімей.Відповідно до етнічної карти України, на її території окрім корінного етносу українців проживають представники 17 етнічних меншин. Україна меншою мірою поліетнічна, ніж будь-яка країна Центральної і Південної Європи. Усі ці етнічні угрупування складають приблизно третину населення України (27,2 %).

Протягом ХХ ст. відбулися значні зміни в чисельності і територіальному розміщенні етнічних спільнот України, оскільки посилились міграції через революційні та воєнні події. Окрім основних закономірностей міграційних потоків, були й свої особливості, що пов' язані з більшовицькою політикою перемішування людей різних національностей шляхом насильницьких переселень, депортацій, заслань тощо. Мільйони українців заслано до Сибіру і Далекої Півночі. Після Другої світової війни значно збільшилась кількість росіян у промислових та західних регіонах. Це переважно мігранти у першому поколінні (майже половина росіян в Україні є мігрантами у першому поколінні).

Відомо, що у 1980-х роках зросійщення набуло великої сили, що вплинуло на зростання числа росіян. Траплялося у міському середовищі, що в одній сім' ї старші діти записані як українці, молодші — як росіяни. В останні десятиліття, особливо у 1991— 1993 рр. питома вага росіян в Україні почала спадати. Це був початок переважання чисельності росіян-емігрантів над росіянами іммігрантами.

Україна не є багатонаціональною державою, як Індонезія, Індія. Це держава з переважно корінним населенням і національними меншинами, яким надані рівні права у національному і культурному розвиткові.

17. Особливості формування західного державного кордону урср в часи Другої світової. Війни та по її завершенні

На початку радянсько – німецької війни (1941 – 1945) радикально настроєні політичні сили (ОУН) проголосили 30 червня у Львові Акт про відновлення Української держави. Документ засвідчував, що на «західних землях України твориться українська влада, яка підпорядковується українському національному урядові, що створиться у столиці України - Києві». На всій етнічній українській території мала постати Суверенна Соборна Українська Держава. Проте спроби відновити єдиновладну українську адміністрацію в черговий раз зазнали невдачі. Тому через кілька днів після проголошення Акту центральна українська адміністрація і місцеве управління були заарештовані і репресовані. Вся територія України була поділена Німеччиною і її союзниками Угорщиною і Румунією на окремі зони окупації, причому Німеччина залишила за собою право остаточного переділу українських земель.

Західноукраїнський регіон(довоєнні Львівська,Дрогобицька,Станіславська і Тернопільська області) загальною площею близько 50 тис. км² увійшов до складу генерал – губернаторства з центром у Кракові. На його основі в серпні 1941 р. був створений дистрикт Галичина на чолі з губернатором. Ця територія, згідно з німецькими планами, в перспективі повинна була увійти до складу корінних німецьких земель. Тому окупаційний режим в Галичині був більш ліберальний,ніж на інших українських землях. Це пояснюється також й історичними моментами, перш за все фактом перебування в складі Австро – Угорщини. В Галичині було відтворено поділ на повіти, і гміни, які підлягали губернатору. Сільському населенню надавалось право місцевого самоуправління(громадські збори,вибори старости за згодою вищих органів і т. д .). Українці могли займати тільки нижчі щаблі в адміністрації дистрикту.

Процес польсько-українського розмежування що почався у квітні 1945 закінчився у 1951 обміном прикордонними ділянками, однаковими за площею, таким чином до України відійшли райони між р. Зх.Буг , Солокія, Гучба.В результаті такого поділу Польща одержала багатий нафтовий район з розвинутою інфраструктурою. Підписана у 1944 угода про виселення українців з Польщі і поляків з території СРСР. Цю ухвалу про депортацію та договір про кордони УПА розцінили як антиукраїнську акцію, розгорнувся потужний народний рух по обидві сторони кордону, що становив серйозну загрозу для існування тоталітарних режимів. В боротьбі з УПА польська влада вирішила вдатись до злочинної тактиик. В березні 1947 прийнято постунову про початок акції «Вісла», що передбачала тотальне виселення українців на новостворені Ольштинське, Щецінське, Вроцлавське, Гданське та інші воєводства. Таким чином власті намагались розпорошити українські землі, проти українців застосовувались репресії, створювались концтабори.