26.Культурні права громадян.

Самостійною групою конституційних прав та свобод людини і громадянина в системі прав є культурні права й свободи. У найбільш загальному розумінні ці права за своєю суттю є мірою духовності, яку гарантує особі держава із урахуванням умов життя й діяльності громадян, суспільства і держави.

Культурні права включають вільний доступ до культурних цінностей, свободу творчості і наукових досліджень. В Конституції Болгарії (ст. 54) говориться: "Кожен має право користуватися національними і загальнолюдськими культурними цінностями і розвивати свою культуру відповідно до своєї етнічною приналежністю, що визнається і гарантується законом ". Тим самим держава ніби бере на себе зобов'язання розвивати, наприклад, мережа музичних і художніх шкіл і училищ, відкритих для надходження всіх обдарованих дітей та молодих людей. Для цього державними та муніципальними органами проводиться політика фінансової підтримки закладів культури, тобто введення податкових пільг, надання кредитів та ін У багатьох країнах визнано, що заклади культури не повинні бути тільки приватними, значна їх частка, безпосередньо уособлює національну культуру, покликана залишатися об'єктом турботи з боку держави та громадських об'єднань.

За своїм змістом культурні права і свободи - це суб'єктивні права людини в культурній (духовній, ідеологічній) сфері, це - певні можливості доступу до духовних здобутків свого народу і всього людства, їх засвоєння, використання й участі у подальшому їх розвитку.

Утвердження і забезпечення права людини на освіту в будь-якій країні є одним з найважливіших обов'язків держави. Це зумовлено тим, що освіта в сучасному глобалізованому й інформатизованому світі все більше стає вирішальним чинником суспільного прогресу і національної безпеки, важливою складовою повного розвитку людської особистості, збільшення поваги до прав і свобод людини.

Заохочення та захист культурних прав людини є завданням спеціалізованої міжнародної організації - ЮНЕСКО. До компетенції ЮНЕСКО входить захист права на освіту, права на використання наукових досягнень, права на безперешкодну участь у культурному житті та інші. ЮНЕСКО видала низку рекомендацій щодо закріплення та гарантій здійснення культурних прав. Вони знайшли своє відображення і під час прийняття Конституції України 1996 року.

Свобода літературної, художньої наукової і технічної творчості (ст. 54 Конституції України) має загальний характер, тобто цією свободою володіють усі громадяни, а не тільки особи творчих професій.

З метою захисту своїх прав особа, яка має авторське право або будь-яку правомочність на твір, для посвідчення авторства на обнародуваний чи необнародуваний протягом терміну охорони авторського права твір може його зареєструвати в офіційних державних реєстрах. Про реєстрацію прав автора видається свідоцтво.

27.Принципи організації державної влади і місцевого самоврядування за конституціями.

Форма правління, що існує у конкретній державі, залежить від організації верховної державної влади, точніше, від визначення правового становища глави держави. Розбіжності між двома основними формами правління, що властиві зарубіжним країнам, -монархією і республікою - визначаються тим, хто стоїть на чолі держави, - монархом або президентом.

Монархія як форма правління характеризується тим, що влада глави держави (монарха) не вважається похідною від будь-якої іншої влади, органу чи виборців. Монарх править за власним правом спорідненості чи спадщини, юридично безстроково і не несе відповідальності. Він передає у спадок не тільки свій пост, а й особливий титул (короля, імператора, царя, тощо) і формально вважається осередком усієї державної влади країни. Дуалістична монархія характеризується подвійністю (дуалізм) влади наслідного монарха і виборного представницького органу-парламенту.

Республіка - це така форма правління, за якої всі вищі органи державної влади або обираються, або формуються загальнонаціональною представницькою установою. Теоретично президентська республіка будується за принципом жорсткого поділу влади. У конституціях відповідних країн існує чітке розмежування компетенції між вищими органами законо¬давчої, виконавчої та судової влади. Вищі органи влади не тільки структурно відокремлені, а й мають значну самостійність щодо один одного.

Парламентарна республіка. За такої форми правління на чолі держави стоїть виборна посадова особа. Уряд формується і діє за умови, що має підтримку, тобто довіру нижньої палати парламенту (або обох його палат). Президент у парламентарній республіці є носієм офіційної політичної доктрини і не є активним керівником держави.

Органи місцевого самоврядування є органами державного управління, статус яких регулюється державою. За даною теорією, місцеве самоврядування - це особлива організація державної влади на місцях, яка заснована на виборних началах.

Однак, на відміну від центрального державного управління, місцеве самоврядування здійснюється не урядовими чиновниками, а особами, які представляють інтереси місцевих спільнот. На сучасному етапі у різних країнах функціонування органів місцевого самоврядування є основою демократичного державного режиму та засобом реалізації громадянами певної адміністративно-територіальної одиниці права на самовизначення. Існування органів місцевого самоврядування пов'язане з необхідністю розумної децентралізації влади, тому що надання громадянам права самостійно вирішувати свої проблеми безпосередньо впливає на ефективність процесу реалізації публічної влади взагалі на всій території країни.