15. Освітня справа в Україні в період державного відродження (1917-1920 рр.). Софія Русова і Іван Огієнко - видатні українські педагоги й культурно-освітні діячі.

Перший період (від лютневої революції - 10 червня 1917 р.) – час влади російського Тимчасового уряду. У цей період на чолі освітнього руху в Україні стали громадські організації, серед яких найважливішу роль відігравало Товариство Шкільної освіти. Воно фактично виконувало функції центрального державного органу у справах освіти, тобто робило те, що мав робити і не робив Тимчасовий уряд. Другий період (червня 1917 р. - квітня 1918 р.,) – час правління Центральної Ради. Секретаріат освіти у тісному співробітництві з Всеукраїнською Учительською Спілкою негайно приступили до українізації школи, яка зводилась до багатьох напрямків: навчання українською мовою, запровадження українознавчих предметів, підготовка навчальних підручників та посібників українською мовою, відкриття нових українських шкіл та реорганізація російських в українські школи, підготовка вчителів-українців тощо. Після проголошення IV Універсалом самостійності УНР (22 січня 1918 р.) на місці Генерального Секретаріату Освіти було створено Міністерство народної освіти на чолі з І.Стешенком. Було проголошено курс на забезпечення можливості одержати безплатну освіту у загальноосвітніх школах усім дітям.

Третій період (від 30 квітня 1918 р. до ліквідації Гетьманату 15 грудня 1918 р.) – Гетьманат на чолі з Павлом Скоропадським. Замість принципу децентралізації запроваджувався принцип централізованого управління освітою. Було зліквідовано Головну Шкільну Раду. Під кінець існування Гетьманату 27 листопада 1918 р. указом гетьмана було створено Українську Академію Наук, яка нараховувала 12 академіків. Першим її президентом вибрано Володимира Вернадського.

Четвертий період (грудня 1918 р. - листопада 1919 р.) – час влади Директорії відновленої УНР. Директорія, ставши на позицію, що тільки національна освіта може витворити активну націю, поставила освіту у своїй політиці на перше місце. Міністром народної освіти у цей період став професор І.Огієнко. Директорія прийняла постанови про запровадження в Україні безплатного навчання, про поліпшення матеріального становища учителів, про децентралізацію управління освітою. "Проект єдиної школи в Україні" :трьохступеневу єдину загальноосвітню школу: молодша школа (4 роки); старша школа (4 роки); колегія (4 роки). У січні 1919 р. Директорія видала закон про державну українську мову в УНР.

Софія Русова (1856-1940) свою діяльність спрямувала на розробку концепції національної освіти й виховання. Педагогічні погляди С. Ф. Русової викладено в її працях: «Дошкільне виховання», «Теорія і практика дошкільного виховання», «Дидактика», «Сучасні течії в новій педагогіці», «Роль жінки в дошкільному вихованні», «Моральні завдання сучасної школи», «Єдина діяльна (трудова) школа», «Нова школа» та інших.

Основне завдання педагога – розвиток самостійності дитини.

Основна ідея і тема, що об’єднує більшу частину досліджень Русової – концепція національного виховання. У ряді своїх творів "Націоналізація школи", "Націоналізація дошкільного виховання", "Націоналізація позашкільної освіти у різних народностей Росії" і ін. Русова вказує, що першим кроком побудови нової української національної освіти є її націоналізація. Національне виховання через пошану і любов до свого народу виховує в дітях пошану і любов до інших народів. Багато уваги Русова приділяла проблемі вчителя. Особу педагога вважала центральною постаттю в освітньому процесі. Важливий висновок, який робить Русова, полягає у тому, що тільки досвідчений, щасливий, незалежний, а не змучений нестатками та безправний учитель, принесе найбільшу користь і учням, і їхнім батькам.

Видатний просвітитель, учений-педагог Іван Огієнко не тільки розробив струнку систему розвитку неперервної освіти від початкового навчання до вищої школи, був автором шкільних і вузівських підручників та навчальних посібників, але і плідно працював у галузі методики, дидактико-методичного забезпечення високого рівня викладання. Його книга "Історія українського друкарства".

Cпівзвучні сучасній педагогічній думці творчі здобутки Івана Огієнка органічно увійшли до навчально-виховної системи, на якій базується діяльність Полтавської школи "Чарівний світ". Школа виникла у 1991 році як дошкільний педагогічний центр і спочатку функціонувала на громадських засадах. З 1994 року "Чарівний світ" стає приватною загальноосвітньою середньою школою. У 2000 році атестати зрілості отримали п’ять перших випускників школи. Тут послідовно утверджуються принципи філософії добротворення, біля джерел якої стоять Григорій Сковорода, Іван Огієнко, Василь Барка, Василь Сухомлинський.

У своєрідному катехізисі "Наука про рідномовні обов"язки", говорячи про велику виховну силу духовної проповіді рідною мовою, Іван Огієнко зазначав, що "тільки вона найглибше промовляє до душі слухача і найкраще будує їх до добра" [2: 31]. Ця філософська категорія "добра" значною мірою визначає педагогічну концепцію школи, адже завдання "Чарівного світу" – запалити, зберегти і розвинути енергію добротворення у кожного вихованця. При цьому вчитель сам омолоджується від життєдайної енергії добра і світла. Йде процес творення стилю і способу життя за законами добропрекрасного Всесвіту. Засади, на яких будується педагогіка добротворення, охоплюють такі положення: 1) школа – це світ, в якому живе дитина; 2) дитина, незалежно від характеру, здібностей, зовнішньої привабливості, матеріального статку і соціального статусу батьків, має право не просто на життя, а на щасливе життя в школі; 3) святий обов′язок учителя – внести живу душу у процес шкільного добротворення.

Першочерговим завданням учителя, за Іваном Огієнком, є "викликувати в своїх учнів любов, пошану та зацікавлення до рідної мови, а це приведе їх до глибшого вивчення її" [2:38]. Таку ж функцію він відводив і різноманітним сценічним дійствам – закликав організовувати "театральні вистави і літературні вечори…пильно й однодушно дбати про розвиток свого національного театру" [2:50].