43. Стимулюючо-мотиваційний компонент процесу навчання: суть, призначення. Основні способи мотивації навчальної діяльності учнів

Призначення, суть – формувати в учнів позитивне ставлення до навчання, викликати у них внутрішню потребу оволодіння знаннями.

Мотивація навчальної діяльності учнів – це застосування різних способів і засобів формування в учнів позитивних мотивів і через них позитивного ставлення до навчання.

Мотив (від лат рухаю) – це внутрішні імпульси, що спонукають до дії, яка відображає об’єктивні потреби й інтереси людини.

Основні групи мотивів:

І. Група пізнавальних мотивів

1.Безпосередньо спонукаючі мотиви: залежить переважно від особистості і діяльності вчителя, відібраного ним матеріалу і методів його подання учням. Вони опираються на мимовільній увазі і основані на позитивних емоціях: симпатія до вчителя, цікаве ведення заняття, засоби навчання та інше.

2. Перспективно спонукаючі мотиви: пов’язані із спрямованістю діяльності учня на майбутнє:

• Інтерес до предмету як основи для майбутнього фаху

• Інтерес до певного виду діяльності (малювання, спів…)

3. Інтелектуально спонукаючі мотиви: в основі лежить зацікавлення, інтерес до самого процесу розумової діяльності

• Бажання і прагнення знайти самостійну відповідь на поставлене питання чи проблему

• Почуття задоволеного від успішного вирішення завдання, проблеми

ІІ. Група соціальнгих мотивів. Соціальні мотиви: усвідомлення відповідальності, обов’язку, необхід-ності навчатися (широкі соціальні) і вузькі – самоствердження, прояв честолюбства, прагнення вчитися, тому, що дав обіцянку…

Основні способи мотивації:

1.Підбір матеріалу, інформації, яка б викликала живий інтерес та емоції

2.Створення ситуації успіху

3.Практична, соціально зорієнтована значущість матеріалу, що вивчається

4.Постановка проблемного завдання

Мало пропозиції, простої постановки учителем завдання, його необхідно поставити так, щоб викликати в учнів пізнавальний інтерес, спонукати до активного мислення

44. Операційно-діяльнісний компонент процесу навчання. Основні ланки (етапи) процесу навчання.

Операційно-діяльнісний компонент. Призначення – організація навчально-пізнавальної діяльності учнів по засвоєнню навчального матеріалу. Передбачає наявність послідовних, логічно пов»язаних етапів (ланок) навчання:

1. Сприймання (первинне ознайомлення з новим матеріалом) – відображення у свідомості окремих властивостей предметів і явищ, які в даний момент діють на органи чуття. Цей процес включає не тільки дані безпосереднього чуття (зорового), але й дані його (учня) безпосереднього досвіду. І тому, сприймання передбачає ніби впізнання предметів і явищ, віднесення їх до певних груп, які вже відомі для суб’єкта. Крім цього, цей процес передбачає забезпечення мотивації, зосередження уваги тощо.

2.Осмислення і розуміння. Ця ланка процесу засвоєння передбачає встановлення зв’язків між явищами, визначення їх складу, будови, призначення, знаходження причин, мотивів.

3. Узагальнення – це виділення і об’єднання суттєвих (істотних) рис предметів і явищ. Щоб узагальнити, треба проаналізувати їх ознаки і властивості, абстрагуватися від деталей, зробити висновки.

4.Закріплення – повторне осмислення вивченого з метою його запам’ятовування. Для учня важливо завчити деякі основні факти, визначення, зв’язки, але при цьому “не зубрити”.

5. Застосування – перевірка дієвості знань. Це – вправи, лабораторні роботи, трудова діяльність.

45. ПОНЯТТЯ І СУТНІСТЬ ЗМІСТУ ОСВІТИ В СЕРЕДНІЙ ЗАГАЛЬНООСВІТНІЙ ШКОЛІ

Зміст освіти – це система наукових знань, практичних умінь і навиків, способів діяльності і мислення, яким учні повинні оволодіти в процесі навчання.

Три основні теорії змісту освіти:

1.Теорія формальної освіти ( Кант, Локк, Песталоцці та ін.) (ХУІІІ-ХІХ ст..)

Головним завданням освіти є розумовий розвиток молодої людини, її логічного мислення, пам»яті, уяви. З огляду на це, перевага надавалася предметам, які розвивали розум (класичні мови, логіка, частково математика). Класичні гімназії.

2). Теорія матеріальної освіти (кінець 18- поч. 19 ст.) англ..філософ Герберт Спенсер. В основі філософія емпіризму, згідно якої вважалося, що джерелом знань є лише досвід . Практичний напрям освіти. Критерієм у відборі освіти вважалася практична значущість знань, а не їхній розвивальний вплив. Увага звертається на вивчення біології, хімії, психології, математики. Реальні школи, гімназії.

3). Теорія дидактичного прагматизму (поч. ХХ ст. Джон Дьюї), Георг Кершенштейнер). Джерело змісту освіти не в окремих предметах, а в суспільній та індивідуальній діяльності тих, хто навчається. Навчання через дію, через діяльність.

Зміст освіти визначається відповідними нормативними документами.

1. НАВЧАЛЬНИЙ ПЛАН. Відповідно до основних типів з/о навчальних закладів

Навчальний план – це державний документ, який визначає

• набір предметів чи дисциплін, що вивчаються в даному типі навчального закладу

• послідовність їх вивчення за роками навчання

• кількість годин на вивчення предмета в окремому класі

Принципи, на яких базується підготовка навчальних планів

• спрямованість на реалізацію головних цілей навчання

• системність

• наступність

• безперервність

Два компоненти:

1. Державний, обов’язковий, базовий, інваріантний забезпечує реалізацію змісту шкільної освіти на рівні Державного стандарту.

Державний стандарт – це нормативний документ, в якому встановлюються державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів.

2. Шкільний компонент – варіативна частина, що розробляється школою.

НАВЧАЛЬНА ПРОГРАМА – державний документ, в якому розкривається зміст освіти з кожного навчального предмету в кожному класі і визначається обсяг та система наукових знань, умінь та навичок, яким повинні володіти учні.

Складається із 3-х частин:

1.Пояснювальна записка – розкривається завдання вивчення навчальної дисципліни, вказується її місце у загальній системі предметів, а також містяться рекомендації з методики викладання даного предмета

2.Основна частина – вказано загальну кількість годин на вивчення предмету, їх розподіл за роками, дається перелік тем і розділів, що вивчаються.

3.Основні вимоги до знань і вмінь учнів на кінець навчального року.

Основні принципи (способи) побудови навчальних програм

1.Лінійний спосіб (передбачає логічну побудову змісту по прямій висхідній. Матеріал розташовується ніби на одній лінії, причому нове вибудовується на основі уже відомого, у тісному зв»яку з ним. Матеріал за час навчання проробляється , як правило, лише один раз. Предмети: література, історія.

2.Концентричний - один і той самий матеріал вивчається протягом усіх років і поглиблено

3.Комбінований – дозволяє маневрувати при організації змісту, викладати окремі його частини різними способами.