
- •2.Основні педагогічні категорії.
- •1.Виховання – це процес формування моделі поведінки в навколишньому середовищі.
- •2. Навчання
- •3. Освіта – це результат навчання. Це процес і результат оволодіння людиною певної системи знань, умінь і навичок, на основі яких формується світогляд, ціннісні орієнтації людини.
- •3. Система педагогічних наук. Зв’язок педагогіки з іншими науками.
- •2. Історія педагогіки вивчає розвиток педагогічної думки на різних історичних етапах розвитку людського суспільства.
- •5. Інклюзивна освіта
- •7. Галузева педагогіка (спортивна, педагогіка туризму… інженерна…
- •4. Спостереження як метод науково-педагогічного дослідження: основні види, методика проведення.
- •5. Бесіда як метод науково-педагогічного дослідження: умови ре-зультативності.
- •6. Метод анкетування: основні вимоги до проведення.
- •7. Метод педагогічного експерименту: призначення, основні види.
- •8. «Повчання дітям» володимира мономаха, його освітньо виховне значення
- •9. Діяльність братських шкіл
- •10. Києво-могилянська академія: історія заснування, основні етапи розвитку. Структура і зміст навчання в києво-могилянській академії. Визначні діячі, педагоги, випускники.
- •11. Зміст педагогічних ідей г.Сковороди.
- •Здійснив теоретичне обґрунтування педагогіки як науки:
- •Обгрунтував вперше на науковій основі принцип народності виховання
- •Обгрунтував низку новаторських ідей щодо навчання й освіти
- •Вдосконалив вчення про класно-урочнусистему навчання , зокрема про структуру та типи уроків. З урахуванням дидактичної мети він виділив такі типи уроків:
- •5. Високо підніс роль і значення учительської праці, обгрунтував вимоги до підготовки вчителів.
- •13. Становище української школи в Галичині у др. Пол. Хіх – 20-30-х рр. Хх ст. Боротьба прогресивних сил за національний характер українського шкільництва.
- •14. Виникнення і діяльність таємного університету у львові (1921-1925)
- •15. Освітня справа в Україні в період державного відродження (1917-1920 рр.). Софія Русова і Іван Огієнко - видатні українські педагоги й культурно-освітні діячі.
- •16. Основні положення педагогічної системи а.Макаренка.
- •17. Провідні ідеї педагогічної спадщини в.Сухомлинського.
- •18. Педагогічна система я.А.Коменського.
- •19.Педагогічні погляди ж.-ж.Руссо.
- •20.Внесок й.Песталоцці і а.Ф.Дістервега в теорію і практику навчання і виховання.
- •Аспірантуру, докторантуру
- •23. Поняття про особистість та її структуру. Розвиток особистості: види розвитку, характерні особливості, рушійні сили.
- •24. Основні фактори розвитку особистості.
- •2. Соціальний чинник - середовище.
- •4 Основні чинники соціалізації
- •4. Активність і діяльність
- •Провідний вид діяльності
- •25.26 Психолого-педагогічні домінанти розвитку учнів середнього шкільного віку та їх врахування у педагогічній діяльності: основні моменти.
- •27. Поняття про педагогічну майстерність вчителя та її складові.
- •28. Педагогічні здібності: загальна характеристика.
- •29. Педагогічне спілкування: сутність, основні аспекти (параметри, сторони).
- •30. Структура педагогічного спілкування. Типові психолого-педагогічні бар’єри у спілкуванні. Стилі педагогічного спілкування.
- •6.Знання – провідний елемент освіти.
- •32. Поняття про закономірності навчання.
- •33. Сутність і шляхи реалізації принципу науковості навчання. (на прикладі фахової дисципліни
- •34. Сутність і шляхи реалізації принципу свідомості і активності в навчанні. (на прикладі фахової дисципліни
- •35. Сутність і шляхи реалізації принципу систематичності і послідовності навчання (на прикладі фахової дисципліни).
- •36. Сутність і шляхи реалізації принципу міцності знань і доступності навчання. (на прикладі фахової дисципліни
- •37. Традиційна (пояснювально-ілюстративна) дидактична система: її основні характеристики, переваги і недоліки.
- •38. Прогресивістська (реформаторська) система: її основні характеристики, переваги і недоліки.
- •39. Зміст і особливості розвивального навчання.
- •40. Особистісно-орієнтоване навчання: мета, завдання, основні технології.
- •41.Інтерактивні модель навчання
- •42. Поняття процесу навчання. Головні ідеї організації навчального процесу у контексті сучасної освітньої філософії. Функції процесу навчання.
- •43. Стимулюючо-мотиваційний компонент процесу навчання: суть, призначення. Основні способи мотивації навчальної діяльності учнів
- •44. Операційно-діяльнісний компонент процесу навчання. Основні ланки (етапи) процесу навчання.
- •46.Нормативні документи, що визначають зміст освіти.
- •47 Підручник: призначення, структура, вимоги.
- •48. Метод бесіди. Види бесіди, методика проведення бесіди
- •49. Метод дискусії. Форми дискусії. Правила і умови ефективної дискусії.
- •50. Метод роботи з книгою. Основні прийоми самостійної роботи з друкованим текстом.
- •52. Практичні методи навчання. Основні види та вимоги до застосування.
- •53. Індуктивні та дедуктивні методи навчання
- •55. Метод ситуаційного навчання (кейс-метод).
- •56. Ігрові методи навчання.
- •57.Класно-урочна система, її основні особливості, переваги і недоліки.
- •58.Урок як основна форма організації навчання в сучасній школі. Елементи уроку.
- •59.Типологія і структура уроків. Класифікація уроків за основною дидактичною метою.
- •60.Основні вимоги до уроку. Підготовка вчителя до уроку
- •61.Колективно-групова форма роботи на уроці: сутність, основні види.
- •62. Позаурочні форми навчання: семінарські заняття, факультативи, домашня робота, навчальні екскурсії: призначення, вимоги до проведення
- •64. Види і методи контролю знань
- •65. Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів у системі загальної середньої освіти
- •66.Виховання як педагогічна категорія. Сутність і специфіка виховного процесу.
- •2. Виховання - це тривалий процес.
- •67.Основні закономірності виховного процесу і їх врахування у виховній роботі.
- •68. Поняття про принципи виховання. Характеристика принципів народності, культуровідповідності, природовідповідності, гуманізації і демократизації виховання.
- •3. Принцип природовідповідності виховання.
- •69.Поняття мети виховання. Розвиток мети виховання в історичному часі. Мета, ідеал та основні напрями сучасного українського виховання.
- •70.Григорій Ващенко - творець національної системи виховання. “Виховний ідеал “ Григорія Ващенка.
- •72.Поняття про методи і прийоми виховання. Основні класифікації методів виховання.
- •73.Характеристика методів формування свідомості.
- •74.Характеристика методів організації діяльності та формування позитивного досвіду суспільної поведінки.
- •75.Характеристика методів стимулювання та регулювання поведінки і діяльності учнів.
- •76.Зміст і основні завдання морального виховання молоді. Система моральних цінностей (вартостей).
- •77.Мета, зміст і завдання розумового виховання молоді.
- •78.Мета, зміст, методи і форми трудового виховання молоді. Система профорієнтаційної роботи в школі.
- •79.Мета, зміст, форми і методи естетичного виховання учнівської молоді.
- •81.Система екологічного виховання в сучасній школі.
- •82.Економічна освіта та економічне виховання в умовах ринкових відносин.
- •83.Виховні завдання сім’ї та родини. Форми і методи роботи вчителя з батьками учнів
- •84.Основні положення теорії самовиховання .
- •86. Учнівський колектив, його ознаки та етапи розвитку
- •88. Особистість і колектив, їх взаємини. Методи вивчення учнівського колективу.
- •89. Форми і методи роботи з обдарованими дітьми.
- •90. Діти з особливими потребами: сучасні підходи до навчання і виховання.
30. Структура педагогічного спілкування. Типові психолого-педагогічні бар’єри у спілкуванні. Стилі педагогічного спілкування.
Професійне педагогічне спілкування є складною системою, яка у своєму ставленні і розвитку долає такі етапи:
1. Моделювання педагогом майбутнього спілкування (прогностичний етап). У цей час окреслюються контури майбутньої взаємодії: планування і прогнозування змісту, структури, засобів спілкування.
2. “Комунікативна атака” — завоювання ініціативи, встановлення емоційного і ділового контакту. Ефективність “комунікативної атаки” залежить від розвиненості професійного мислення, мовлення педагога, його професійно-лексичного запасу, вміння визначати комунікативну структуру уроку (комунікації), володіння технікою педагогічно доцільного переживання, емоційного самопочуття; орієнтування у часі й умовах комунікації.
3. Керування спілкуванням — свідома й цілеспрямована організація взаємодії з коригуванням процесу спілкування відповідно до його мети. На цьому етапі відбувається обмін інформацією, оцінками її, взаємооцінка співрозмовників
4. Аналіз спілкування — порівняння мети, засобів взаємодії з її результатами, які демонструють змістовий і емоційний (виражається в поведінці вихованців, загальній атмосфері діяльності) зворотний зв'язок, моделювання подальшого спілкування (етап самокоригування).
ТИПОВІ БАР»ЄРИ У СПІЛКУВАННІ
Бар'єри спілкування — перешкоди, що спричиняють опір партнера впливові співрозмовника.
Вони виникають непомітно, і спершу вчитель може не усвідомлювати їх. Але примирення з ними формує негативний стиль спілкування. Серед чинників, що впливають на особливості взаємодії між учителем і учнем, велике значення мають соціальний, психологічний, фізичний і смисловий (когнітивний). Відповідно до цього розрізняють бар'єри у спілкуванні.
Соціальний бар'єр зумовлений переважанням рольової позиції вчителя в системі педагогічної взаємодії. Учитель навмисно демонструє свою перевагу над учнем і свій соціальний статус. Нейтралізують його прагнення не протиставляти себе учням, а підносити їх до свого рівня, не нав'язувати свої позиції, а радити.
Фізичний бар'єр пов'язаний з організацією фізичного простору під час взаємодії. Неправильно організований простір призводить до ізольованості вчителя, який неначе віддаляє себе від учнів, намагаючись сховатися за стіл, стілець тощо. Усувають такий бар'єр, скорочуючи дистанцію, відкритістю у спілкуванні.
Смисловий бар'єр пов'язаний з неадаптованим до рівня сприйняття школярів мовленням учителя, яке занадто насичене незрозумілими словами, науковими термінами, які він використовує без коментарів. Це є причиною зниження їх інтересу до матеріалу, утворює дистанцію у взаємодії. Він стає непомітним за уважного ставлення до свого мовлення, ретельної підготовки до уроку.
Естетичний бар'єр зумовлений несприйняттям співрозмовником зовнішнього вигляду, особливостей міміки. Усувають шляхом самоконтролю поведінки.
Емоційний бар'єр з'являється за невідповідності настрою, негативних емоцій, що деформують сприймання. Долають його за допомогою усмішки, чуйного ставлення до співрозмовника.
Психологічний бар'єр виявляється як негативна установка, сформована на підставі попереднього досвіду, неспівпадіння інтересів партнерів комунікації тощо
Невміння подолати бар'єри, як правило, призводить до малоефективних моделей спілкування. Сукупність їх складає кілька типів:
СТИЛІ ПЕДАГОГІЧНОГО СПІЛКУВАННЯ
Стиль педагогічного спілкування — усталена система способів і прийомів, які застосовує вчитель під час взаємодії. Стиль спілкування залежить передусім від ставлення до дитини і може бути авторитарним, демократичним або ліберальним.
Педагогічне спілкування має певну систему стилів . їх особливості залежать від обставин та індивідуальних характеристик учасників (В. Кан-Калік). Серед них виокремлюють:
1) спілкування на підставі захоплення спільною творчою діяльністю
2) спілкування, що ґрунтується на дружньому ставленні. Воно базується на особистому позитивному сприйнятті учнями вчителя, який виявляє приязнь, повагу до дітей
3) дистанційне спілкування. Таке спілкування обмежується формальними взаєминами.
4) спілкування-залякування.
5) спілкування-загравання. Воно поєднує позитивне ставлення до дітей з лібералізмом.
За іншою класифікацією (А. Маркова, Л. Мітіна) розрізняють такі його стилі:
— емоційно-імпровізаційний (орієнтація вчителя переважно на процес навчання, недостатньо адекватне планування навчально-виховного процесу, використання різноманітних методів навчання);
— емоційно-методичний (орієнтація на процес і результат навчання, переважання інтуїтивності над рефлексивністю, адекватне планування навчально-виховного процесу, висока оперативність);
— міркувально-імпровізаційний (орієнтація на процес і результати навчання, адекватне планування навчально-виховного процесу, оперативність, поєднання інтуїтивності та рефлексивності, недостатня винахідливість у виборі методів навчання);
— міркувально-методичний (орієнтація переважно на результати навчання).
У неформальних ситуаціях, за твердженням В. Латинова, виявляються такі стилі педагогічного спілкування:
— відчужений (поступливо-недружелюбний) стиль педагогічного спілкування. Його носій відгороджений, поступливий, насторожений, дещо пасивний, не викликає особистою мовною активністю негативних емоцій у співрозмовника;
— слухняний (поступливо-дружелюбний) стиль педагогічного спілкування. Його носій скромний, послужливий, доброзичливий;
— збалансований стиль педагогічного спілкування. Для нього характерні домінування у розмові, прагнення спілкуватися на рівних, активна доброзичливість;
— опікунський (домінуючо-дружелюбний) стиль педагогічного спілкування. Характеризується він прагненням до співробітництва. Педагог, який обирає такий стиль, незалежний і самостійний у ситуаціях спілкування, веде розмову на рівних, виявляє активну доброзичливість, бажання підтримати співрозмовника;
— домінуючо-недружелюбний стиль педагогічного спілкування. У ньому переважає прагнення до суперництва, домінування у спілкуванні, недружелюбність, небажання підтримувати співрозмовника.
31. ПРЕДМЕТ І ОСНОВНІ КАТЕГОРІЇ ДИДАКТИКИ.
ДИДАКТИКА – це галузь педагогічної науки, що розробляє теорію освіти та навчання. Походить від грецького слова didaktikos, що означає навчати, пояснювати, доводити.
Вперше слово дидактика вжив німецький педагог Вольфганг Ратке у 1613 р. у курсі лекцій під назвою «Короткий звіт з дидактики, або мистецтво навчання Ратихія».
У 1657 р. побачила світ фундаментальна праця Я.А.Коменського «Велика дидактика», де дидактику автор визначає як «універсальне мистецтво навчання всіх всьому».
Розрізняють загальну і окрему дидактики.
Загальна дидактика охоплює систему навчання по всіх предметах і на всіх рівнях навчальної діяльності. Окремі дидактики розробляють теорію викладання окремих навчальних предметів.
Основні категорії дидактики.
Дидактичні категорії – це найбільш загальні і фундаментальні поняття, які відображають суттєві властивості і відношення навчального процесу.
1. Навчання – це вид людської діяльності. Це процес засвоєння учнями інформації у вигляді знань, умінь та навичок під керівництвом (чи за допомогою) вчителя як організатора цього процесу.
2.Викладання – діяльність педагога, спрямована на організацію та управління пізнавальною діяльністю учнів.
3.Учіння – процес навчальної діяльності учня, завдяки якій учень оволодіває системою знань, здобуває індивідуальний досвід пізнання. Акцентована увага сьогодні. Навчити дитину вчитися
4. Освіта – це результат навчання. Це система наукових знань, пізнавальних умінь і навичок, ціннісні орієнтації і світогляд людини.
5. Самоосвіта – освіта, яка набувається у процесі самостійної роботи. Вона сприяє поглибленню, рощиренню, більш міцному засвоєнню знань.