Розділ 4. Знання як основний компонент освіти
4.1. Суть та особливості трактування категорії „знання”.
4.2. Взаємозв’язок понять „знання” та „досвід”.
4.3. Види знань та їхня характеристика.
4.4. Соціологічні концепції аналізу знання.
4.1. Суть та особливості трактування категорії „знання”
Найбільш повне розуміння та інтерпретації категорії „знання” знаходимо у філософській традиції. Сьогодні „знання” у філософському контексті розглядають як:
цілісну і систематизовану сукупність наукових понять про закономірності природи, суспільства та мислення, накопичені людством у процесі активної перетворюючої виробничої діяльності і спрямовані на дальше пізнання та зміну об’єктивного світу.
відображення дійсності в свідомості людини, категорію, що розкриває істотний момент зв’язку пізнання і практичної дії, перевірений практикою результат пізнання.
результат досягнення дійсності, сукупність інформації про різні області реальності; когнітивну основу людської діяльності.
проведений суспільно-історичною практикою і засвідчений логікою результат процесу пізнання дійсності у формі уявлень, понять, суджень, теорій.
Загалом знання можна визначити як правильне відображення у свідомості людини явищ матеріального та духовного світу, зокрема, багатоманітних явищ суспільного життя. Знання містяться не тільки у наукових відомостях, а й у моральних, правових, світоглядних уявленнях.
Отже, у філософському розумінні знання розглядають, насамперед як сукупність результатів пізнавальної діяльності, що виражаються в поняттях, судженнях, теоріях і т.п. Знання є відображенням дійсності в свідомості людини внаслідок суспільно-історичної практики і результату пізнання.
Педагогіка вивчає цю категорію як сукупність відомостей, набутих у процесі навчання. Окрім того, педагогічне трактування знання зосереджує основну увагу на таких аспектах:
у педагогіці ще з часів Я.Коменського знання вважають одним із найважливіших елементів структури процесу навчання. Вони визначають головною його мету і зміст: метою навчання є здобуття знань з різних наук та вироблення умінь розв’язувати задачі, виконувати дії з використанням наявних знань. Однак у педагогіці знання мають зовсім інші функції, ніж у науці в цілому. У педагогіці знання є: – найважливіший і вихідний елемент змісту навчання, цілісна та систематизована сукупність наукових понять та відомостей, основний фундамент людської культури, на базі якого реалізується будь-яка діяльність людей;
у дидактиці ж знання – це: 1) те, що повинен засвоїти учень (зміст освіти) – адекватне відображення дійсності; 2) засвоєне, прийняте особою: знання в психолого-педагогічному розумінні являє собою адекватно відображене (закарбоване) в мовній формі пам’яттю людини пізнаваної дійсності, в т. ч. і способів діяльності.
Окрім того, у педагогіці знання – особлива форма духовного засвоєння результатів пізнання, процесу відображення дійсності, яка характеризується усвідомленням їхньої істинності.
Найбільш універсальне та загальне визначення поняття „знання” дано В.Гінецинським. Згідно з його поглядами, знання - це спосіб існування сутності речі (об’єкта) поза самою цією річчю. Воно характеризується певною мірою обґрунтованості, виражає епістемічну готовність суб’єкта продемонструвати те, як цей елемент знання пов’язаний з іншими елементами пізнання. Зазначаючи, що в дидактиці знання: 1) характеризують одну з цілей навчання; 2) визначають засіб педагогічного впливу; 3) розкривають зміст педагогічного процесу; 4) означають матеріал, у якому виконується педагогічний задум, В.І. Гінецинський визначає їх як “інваріант деякого різноманіття”. І далі – „об’єктивація знання як ідеального продукту можлива лише через упорядкування предметних різноманіть, що є носіями цих знань”.
Отже, у педагогічному трактуванні категорію „знання” розглядають як компонент та найважливіший структурний елемент процесу навчання, як відображення в свідомості людини дійсності в процесі навчання; як особливу форму духовного засвоєння результатів пізнання. Воно є складовою змісту освіти, а це – і система знань про природу, суспільство, людське мислення, практичні вміння і навички, і способи діяльності, і досвід творчої діяльності, і світоглядні, моральні, естетичні ідеї.
Дещо інакше тлумачать категорію „знання” у психології: воно стає результатом будь-яких мислительних дій. Залежно від виду мислення, знання може мати різну форму. В образному мисленні – це нові образи, наглядні моделі предметів і явищ дійсності, в логічному мисленні – це нові поняття. Щодо наглядно-дійового мислення, то знання набуває як образної, так і понятійної форми, внаслідок того, який вид мислення поєднано з наглядно-дійовим.
У психології знання – це також система понять про предмети і явища, засвоєні внаслідок сприйняття, аналітико-синтетичного мислення, запам’ятовування та практичної діяльності. На думку Ж.Піаже, знання – це результат структурування реальності, а не просто її копія. Тоді розвиток інтелекту – це не просто накопичення емпіричних асоціацій, а процес конструкції, яка здійснюється об’єктом.
Визначають три значущих відтінки слова „знання”:
суб’єктивний – знання як приналежність, властивість того, хто знає що-небудь;
результативно-підсумковий – знання як результат навчання, досвіду;
відчужено-об’єктивний – знання як звістка, лист, мотив.
Також розрізняють три аспекти вивчення категорії “знання”:
володіння будь-якими відомостями, поінформованість у будь-якій сфері;
сукупність відомостей;
усвідомлення дійсності загалом і в її окремих частинах.
Знання формується трьома основними способами: інтелектуально - як наукова дисципліна; організаційно – як корпоративна структура; культурно – як спільнота вчених, які поділяють певні вихідні положення (про предмет дослідження, сукупність методів, методологію вивчення предмета тощо).