36. Підвищення професійного рівня працівників.

Підвищення кваліфікації — це навчання, направлене на підтримку і удосконалення професійного рівня, знань і умінь персоналу. Для цього організовуються виробничі курси, курси цільового характеру, школи передового досвіду і методів праці.

Потреба організації в підвищенні кваліфікації її співробітників обумовлена: змінами зовнішнього і внутрішнього середовища, удосконаленням процесу управління, освоєнням нових видів і сфер діяльності.

Підвищення кваліфікації персоналу повинно бути комплексним за обсягом, диференційованим по окремих категоріях працівників, неперервним, зорієнтованим на перспективні професії.

Конкретними завданнями підвищення кваліфікації є:

- забезпечення ефективного виконання нових завдань;

- підвищення гнучкості управління і придатності до інновацій;

- просування по посаді або в горизонтальному переміщенні;

- освоєння нових професій;

- підвищення розряду і адаптація працівників до нової техніки та технології.

Згідно з пунктом 3.1 Положення № 127 професійне навчання кадрів на виробництві буває таких видів:

– первинна професійна підготовка робітників;

– перепідготовка робітників;

– підвищення кваліфікації робітників;

– підвищення кваліфікації керівних працівників та фахівців.

Первинна професійна підготовка проводиться для осіб, які зараховані на роботу на підприємство учнями та раніше не мали робітничої професії. Таке професійно-технічне навчання забезпечує рівень професійної кваліфікації нових працівників, потрібний для продуктивної професійної діяльності.

Перепідготовка робітників – це професійно-технічне навчання, спрямоване на оволодіння іншою професією працівниками, які здобули первинну професійну підготовку.

Підвищення кваліфікації – це професійно-технічне навчання працівників, що дає можливість розширювати й поглиблювати раніше здобуті професійні знання, уміння і навики на рівні вимог виробництва чи сфери послуг.

Підвищення кваліфікації може здійснюватися за такими формами: виробничо-технічні курси; курси цільового призначення.

Підвищення кваліфікації керівних працівників та фахівців проводиться для вдосконалення знань, умінь та навиків за наявною спеціальністю, оволодіння функціональними обов'язками, основами менеджменту, маркетингу, вдосконалення навиків управління сучасним виробництвом, раціональної та ефективної організації праці.

2. Виникнення і розвиток науки про організацію праці.

Наука про організацію праці як система сформульованих наукових положень щодо цієї галузі знань, зародилася наприкінці XIX ст. і пов'язана з ім'ям американського вченого Фредеріка Уінслоу Тейлора (1856-1915). У своїх роботах Тейлор розробив методи аналізу трудових процесів, нормування праці та її оплати, принципи організації праці та управління підприємством. Тейлор визначив завдання, які вирішуються в рамках НОТ:

1. Удосконалення форм поділу праці.

2. Поліпшення організації робочих місць.

3. Раціоналізація методів праці.

4. Оптимізація нормування праці.

5. Підготовка робітничих кадрів.

Видатний внесок у становлення та розвиток організації праці і виробництва на основі конвеєрних ліній в автомобіле- і тракторобудівному комплексах належить американцеві Генрі Форду-старшому. Ще один американець - Гаррінгтон Емерсон, автор «12 принципів продуктивності», створив теорію організаційної системи, яка охоплювала працю працівників не тільки окремого підприємства, але і сукупності підприємств.

Поряд з досягненнями зазначених вище та інших зарубіжних вчених і практиків у розвитку наукової організації праці, у цій області знань і в практичній їх реалізації відомі вітчизняні дослідники і розробники.

Перші десятиліття XX ст. (20-ті - початок 30-х років) в СРСР відзначені великими досягненнями у розвитку теорії та практики НОП. Одним з перших російських теоретиків науки про організацію був О.О. Богданов (1873-1928). Великим теоретиком в області організації праці в перші годи радянської влади був професор О.А. Єрманський (1866-1941). У 1918 р. вийшла його книга «Система Тейлора». Потім - «Наукова організація праці і виробництва та система Тейлора».

Одним з найважливіших законів людської роботи О.А. Єрманський називав закон накопичення вправ (навичок), який створює можливість при незмінній витраті сил отримувати більший результат. Умовою накопичення вправ є повторення одних і тих же рухів.

Принцип оптимуму виходить з того, що в питаннях раціональної організації центральну роль грають дві величини: кількість досягнутого корисного результату і кількість витраченої на його досягнення енергії.

Видатним діячем в галузі НОП та виробництва, видатним дослідником і організатором науки, автором понад 200 наукових робіт був О.К. Гаст (1882-1938). Основні його наукові праці: «Як треба працювати», «Трудові установки», «Нормування і організація праці», «Наукова організація праці». Головним його надбанням став в 1920 р. Інститут праці при ВЦСПС, перетворений в 1921 р. в Центральний інститут праці (ЦІТ).

Основні напрями діяльності ЦІТа, після того як він остаточно сформувався:

1. Загальнометодологічна робота з НОП й виробництва.

2. Проектування організації праці та виробництва.

3. Організація виробничої підготовки промислових кадрів по видаваним методам навчання для текстильної, будівельної, машинобудівної та ін.

4. Психофізіологічні дослідження виробничої поведінки працівників.

5. Розробка і впровадження нових методів роботи.

6. Робота в армії щодо поліпшення її бойової і технічної підготовки.

В даний час робота з організації, нормування і оплати праці законодавчо віднесена до компетенції підприємств, що є фактом, в цілому, позитивним.

9. Організація робочих місць.

Організація робочого місця являє собою матеріальну основу, що забезпечує ефективне використання обладнання і робочої сили.

Для досягнення цієї мети до робочого місця пред'являються:

З технічного боку, робоче місце повинно бути оснащене прогресивним обладнанням, необхідним технологічним та організаційним оснащенням, інструментом, контрольно-вимірювальними приладами, передбаченими технологією, підйомно-транспортними засобами.

З організаційної, наявне обладнання повинно бути раціонально розташоване в межах робочої зони; знайдено варіант оптимального обслуговування робочого місця по його своєчасному забезпеченню сировиною, матеріалами, заготовками, деталями, інструментом, ремонтом обладнання та оснащення, прибиранням відходів, забезпечення безпечних та нешкідливих умов праці.

З економічного боку організація робочого місця повинна забезпечити оптимальну зайнятість працівника, максимально високий рівень продуктивності праці і якості роботи.

Ергономічні вимоги мають місце при проектуванні обладнання, технологічного та організаційного оснащення, планування роб. місця.

При організації робочих місць величезне значення має їх спеціалізація - встановлення чіткого виробничого профілю того чи іншого робочого місця. Спеціалізація робочих місць в значній мірі залежить від типу виробництва, рівня і характеру спеціалізації підприємства в цілому і структурного підрозділу, до якого відноситься те чи інше робоче місце . Робочі місця більшою мірою спеціалізовані в масовому, великосерійному і середньосерійному виробництвах. Але можливість спеціалізації робочих місць існує і в умовах дрібносерійного і одиничного виробництв за рахунок правильного розподілу робіт між робочими місцями.

Спеціалізація робочих місць дозволяє оснащувати їх найбільш продуктивним обладнанням, найбільш ефективним технологічним та організаційним оснащенням, скорочувати час на підготовчо-заключні і допоміжні роботи, широко застосовувати найбільш ефективні прийоми і методи праці, а в кінцевому підсумку, підвищувати продуктивність праці та ефективність виробництва.

Здійснюючи спеціалізацію робочих місць, слід пам'ятати і про обмеження з точки зору ступеня поділу трудового процесу.

Правильне встановлення профілю робочого місця, його виду за всіма ознаками і колу виконуваних на ньому операцій зумовлює його оснащення.