22, Які закономірності фізичного і психічного розвитку дітей покладені в основу вікової періодизації?

Рушійними силами розвитку психіки є суперечності, які виникають на кожному етапі розвитку людини. Зовнішні суперечності розгортаються між індивідом та вимогами соціуму, наприклад, очікування батьків конфліктують з бажаннями дитини.. Внутрішні суперечності спричинюють активність індивіда, спрямовану на розв'язання цих суперечностей шляхом прогресивних змін психіки та діяльності. Подолання одних суперечностей викликає формування нових.

Однією із найбільш типових внутрішніх суперечностей, що в нових формах виникає на кожному етапі психічного розвитку індивіда, є розбіжність між новими потребами (пізнавальними, комунікативними тощо) і старими, вже неефективними способами їх задоволення. Кожний віковий період характеризується своєрідною, специфічною для нього соціальною ситуацією розвитку, яка є висхідним моментом для всіх динамічних змін, які відбуваються в розвитку протягом даного періоду.

По мірі дорослішання індивід неначе переростає свій образ життя, що зумовлює пошуки нових способів самореалізації і стимулює особистісне зростання. Л.М. Фрідман

Соціальна ситуація розвитку - особливе поєднання внутрішніх процесів і зовнішніх умов психічного розвитку індивіда, типове для представників певного вікового періоду

Впродовж певного періоду складається особливе становище індивіда в системі суспільних відносин, розгортається певний зміст взаємин з оточуючими людьми, формується визначена система прав та обов'язків, які повинна виконувати дитина. Соціальна ситуація розвитку дитини визначає успішність її соціалізації та індивідуалізації на даному віковому періоді.

Соіальна ситуація визначає ті форми і той шлях, йдучи по якому дитина набуває нових якостей особистості, беручи їх з середовища, де соціальне стає індивідуальним. Л.С. Виготський

В кожному періоді розвитку людини котрась одна із багатьох діяльностей є провідною - найголовнішою діяльністю, яка визначає і забезпечує психічний розвиток в певному періоді..

Провідна діяльність - це діяльність, яка, виникаючи в рамках нової соціальної ситуації розвитку індивіда, забезпечує розв'язання психічних суперечностей і формування психічних новоутворень

Провідна діяльність є показником адекватності психологічного віку індивіда і характеризується тим, що в ній виникають і диференціюються інші види діяльності, перебудовуються основні психічні процеси і відбуваються зміни психологічних особливостей особистості на даній стадії розвитку.

23, В чому цінність і недоліки проблемно-пошукового і дослідницького підходу до навчання?

Частково-пошуковий метод навчання вимагає від учнів прояву більш високого рівня пізнавальної самостійності й активності. Назва методу відображає рівень пошукової діяльності вчителя й учнів на різних етапах навчального процесу: окремі елементи знань повідомляє педагог, а частину – учні здобувають самостійно, відповідаючи на поставлені запитання чи розв’язуючи проблемні завдання.

Проблемний виклад навчального матеріалу може здійснюватися в процесі проблемної розповіді, проблемно-пошукової бесіди, лекції, під час використання наочних методів проблемно-пошукового типу і проблемно-пошукових вправ. Названий метод навчання застосовується у тих випадках, коли зміст навчального матеріалу спрямований на формування понять, законів чи теорій, а не на повідомлення фактичної інформації; коли зміст не є принципово новим, а логічно продовжує раніше вивчене, і учні можуть зробити самостійні кроки в пошуку нових елементів знань. Водночас використання проблемного методу вимагає великих витрат часу, не розв’язує завдань формування практичних умінь і навичок.

Спостерігається слабка ефективність цього методу при засвоєнні учнями принципово нових розділів чи тем навчальної програми, коли немає можливості застосувати принцип апперцепції (опори на попередній досвід) і надто важливим є пояснення вчителя.

Проблемно-пошукові методи в навчанні застосовуються здебільшого з метою розвитку навиків творчої навчально-пізнавальної діяльності, вони сприяють більш осмисленому і самостійному оволодінню знаннями

24, Що таке методи і прийоми виховання? З яких. вимог повинен виходити педагог при їх. виборі? На які групи поділяються методи виховання у відомих вам класифікаціях Методи виховання — способи взаємопов'язаної діяльності вихователів і вихованців, спрямованої на формування у вихованців поглядів, переконань, навичок і звичок поведінки.

Виховна ефективність методів підвищується, якщо під час застосування методу використовують педагогічні прийоми.

Прийом виховання — частина, елемент методу виховання, необхідний для ефективнішого застосування методу в конкретній ситуації. Окрім методів і прийомів, у виховній роботі використовують засоби виховання.

Засоби виховання — вид суспільної діяльності, який може впливати на особистість у певному напрямі.

До засобів виховання відносять працю, мистецтво, засоби масової інформації, шкільний режим та ін.

Вибір методу та ефективне його використання залежать від:

— вікових особливостей школярів та їх життєвого досвіду. Так, у виховній роботі з молодшими учнями віддають перевагу привчанню і вправам, перед переконуванням. Диспут і лекцію доцільно використовувати у виховній роботі зі старшокласниками;

— рівня розвитку дитячого колективу. У несформованому колективі педагог використовує метод вимог у категоричній безпосередній формі, у згуртованому — можна вдатися до таких методів, як громадська думка, прийом паралельної дії;

— індивідуальних особливостей школярів. Підбираючи методи виховання, слід розумно поєднувати методи формування свідомості й методи формування суспільної поведінки з урахуванням принципу виховання єдності свідомості та поведінки;

— ефективності методів виховання, яке забезпечується за умови, що вчитель спирається у їх використанні на психологію школяра.

До неї належать: а) словесні методи (роз'яснення, бесіда, лекція, диспут); б) метод прикладуКлассификация методов воспитания по Г.И.Щукиной:

1группа - ориентированные на формирование положительного опыта поведения воспитанников в общении и деятельности;

2 группа – направленные на достижение единства сознания и поведения воспитанников;

3 группа – использующие поощрения и наказания.

П.И.Пидкасистый предлагает другую группу методов воспитания:

1) формирующие мировоззрение воспитанников и осуществляющие обмен информацией;

2) организующие деятельность воспитанников и стимулирующие ее мотивы;

3) оказывающие помощь воспитанникам и осуществляющие оценку их поступков.

Б.Т.Лихачев выделяет четыре группы методов воспитания:

1) методы организации жизни и деятельности детского воспитательного коллектива как всеобщей формы и содержания целостности педагогического процесса;

2) методы повседневного систематического целенаправленного и свободного общения и взаимодействия;

3) методы детской самодеятельности;

4) методы педагогической коррекции сознания и поведения воспитанников, стимулирования их деятельности.

25, 3Чим обумовлюються індивідуальні відмінності дітей та як слід враховувати їх в навчанні і вихованні Кожній дитині притаманні самобутні й неповторні риси та якості: індивідуальні властивості нервової системи, темперамент, інтереси, здібності, особливості мислення, уяви, пам'яті, емоцій, вольових дій, життєвий досвід, активність, темп роботи, швидкість засвоєння навичок тощо. До внутрішніх факторів, які зумовлюють індивідуальні відмінності в розумових здібностях, належать особливості співвідношення двох сигнальних систем. За індивідуальними особливостями вищої нервової діяльності він виділяв кілька типів людей:

- мислительний тип, в якого переважає друга сигнальна система;

- художній тип, в якого переважає перша сигнальна система;

- середній тип, в якого обидві системи співвідносяться в діяльності приблизно однаково.

Ці "спеціальні людські” типи зумовлюють певну спрямованість

розумової активності, помітно позначаються на специфіці її саморегуляції.

У процесі навчання і виховання, в зв'язку з особливостями вищої нервової діяльності людини формуються позитивні або негативні індивідуальні риси та якості пізнавальних процесів,

Вони позначаються на успіхах у навчанні, поведінці особистості в колективі.

Тому в процесі навчання і виховання треба зважати на індивідуальні особливості емоційно-вольової сфери учнів, тактовно, але постійно і неухильно, долати негативні вияви їх почуттів і поведінки.

Урахування індивідуальних особливостей молодших школярів у навчанні та вихованні пристосовування прийомів, методів і форм педагогічного впливу до індивідуальних їх особливостей з метою забезпечення запрограмованого рівня розвитку особистості. Індивідуальний підхід створює найсприятливіші можливості для розвитку пізнавальних можливостей, активності, схильності і обдаровань кожного учня. Такого підходу потребують насамперед діти, які виявляють неадекватну поведінку, обмежені, нерозвинені здібності, мають чітко виражені відхилення в розвитку

26,Охарактеризуйте державні нормативні документи, у яких відображений зміст освіти в школі Навчальний план - нормативний документ, що його складає вищий навчальний заклад на підставі освітньо-професійної програми та структурно-логічної схеми підготовки, у ньому подано перелік та обсяг нормативних і вибіркових навчальних дисциплін, послідовність їх вивчення, конкретні форми проведення навчальних занять та їх обсяг, графік навчального процесу, форми і засоби проведення поточного й підсумкового контролю. видов производственной практики. Учебный план составляется в соответствии с учетом формы обучения (дневн, заочн.,вечерн), уровня базовой подготовки. УЧЕБНАЯ ПРОГРАММА – нормативный документ, определяющий требования к знаниям и умениям в области конкретного учебного предмета, содержание и последовательноссть изучения учебного материала. Учебные программы содержат списки литературы, тематикии курсовых проектов и работ). В соответствии с учебными программами составляются учебники и учебные пособия. ОСНОВНЫМИ НАПРАВЛЕНИЯМИ СОДЕРЖАНИЯ ОБРАЗОВАНИЯ ЯВЛЯЮТСЯ: 1) систематизация академических предметов 2) пересмотр содержания образования с учетом международных стандартов 3) усиление дифференциации содержания образовани, ориентированной на насстоящий уровень развития умственных возможностей учащихся. 4) включение в содержание образования материала, актуального для повседневной жизни и развития учащихся 5) подготовка новых учебников, отвечающих современным

27, З якою метою використовується група методів формування суспільної свідомості і які основні вимоги до їхньої реалізації К I группе относятся методы формирования сознания личности. В их основе лежит слово педагога, по словам В. Сухомлинского — тот мостик, через который наука воспитания переходит в искусство, мастерство. В этой группе выделяют убеждение (воздействие на сознание, чувства, волю личности), основными формами развития которого являются беседы, лекции, диспуты, встречи, конференции и др., а также личный пример — целенаправленное и систематическое воздействие преподавателя на студентов силой личного примера, а также всеми видами положительных примеров как образцов для подражания, идеала в жизни.

Во II группу входят методы организации и формирования опыта общественного поведения, с помощью которых формируются умения, вырабатываются привычки, навыки, создаются условия для формирования положительных внутриколлективных взаимоотношений, прививаются элементы морального этикета. К ним относятся:

1) педагогические требования: прямое (характеризуется такими признаками, как инструктивность, решительность, и проявляется в виде указаний, возможно, приказа) и опосредованное (опирается на сформированность у воспитанников цели, убеждений и проявляется в виде просьбы, совета, намека и др.);

2) общественное мнение коллектива;

3) метод приучения — организация планомерного и регулярного выполнения воспитанниками определенных действий с целью их перехода в формы общественного поведения;

4) создание воспитывающих ситуаций (специально созданных педагогических условий).

В III группу входят методы стимулирования деятельности и поведения. К ним относятся методы поощрения, осуждения.

IV группа охватывает методы контроля и самоконтроля, самооценки деятельности и поведения. Владея системой методов воспитания, педагог может в каждом конкретном случае выбрать те из них, которые, по его мнению, будут самими рациональными.

Как писал В. Сухомлинский, наилучший метод — тот, что идет от души педагога. Он подчеркивал: "Воспитываем мы не теми или иными методами или приемами, а личностью. Без одухотворения живой мыслью и страстью педагога метод остается мертвой схемой"

. Будучи очень гибким и тонким инструментом прикосновения к личности, метод воспитания всегда обращен к коллективу, используется с учетом его динамики, зрелости, организованности. Это словесные, практические и наглядные методы. Это самая простая и доступная классификация, широко применяемая на практике.

I группа

Словесные методы

Рассказ, беседа, инструктаж и др.

II группа

Практические методы

Упражнение, тренировка, самоуправление и др

III группа

Наглядные методы

Иллюстрирование, показ, предъявление материала и др.

Классификация методов по источникам познания

Другая классификация методов построена на основе простейшей структуры личности: методы формирования сознания, поведения и чувств. Это тоже широко распространенное деление.

I г

руппа

Методы формирования сознания

Рассказ, беседа, инструктаж, показ, иллюстрирование и др.

II группа

Методы формирования поведения

Упражнение, тренировка, самоуправление и др.

III группа

Методы формирования чувств (стимулирования)

Одобрение, похвала, порицание и др.

28, Визначте основні соціальні функції праці вчителя, його професійно-педагогічні та особистісні якості.

Основні риси, функції сучасного вчителя

Справжній педагог повинен працювати на майбутнє, випереджати свій час.

Важливу роль відіграють особистісні якості педагога, його чутливість до іншої людини, гуманність у помислах і діях.

Обов'язковою нормою в ставленні учителя до учнів є справедливість.

Важливою для вчителя є позитивна емоційна налаштованість, яка виявляється в умінні залишати за дверима школи неприємні переживання, поганий настрій.

Відчуття учителем учня, усвідомлення своєї ролі у педагогічному процесі і мети своїх виховних дій зумовлює педагогічний такт, сутність якого полягає у творчому вмінні обирати в кожному конкретному випадку таку лінію поведінки, такий підхід (за допомогою слова, вчинків, тону, погляду, жестів, міміки тощо), які оберігають честь і гідність учнівського колективу, кожного учня, не принижуючи і не возвеличуючи його честі та гідності.

Педагогічний такт, за словами В. Сухомлинського, передбачає здатність учителя поставити себе на місце учня, бачити себе в учневі та учня в собі.

Навчально-виховна робота потребує від учителя організаторських умінь і здібностей..

Ще однією важливою характеристикою діяльності вчителя є його мовна культура. Мова — найважливіший засіб спілкування вчителя з учнями, головний інструмент педагогічної праці. Вона є засобом безпосереднього впливу на свідомість і поведінку учнів. Одне й те ж слово можна сказати так, що воно прозвучить впевнено або нерішуче, приємно або неприємно тощо. “Я став справжнім майстром тільки тоді, — зазначав А. Макаренко, — коли навчився говорити “Іди сюди” з 15—20 відтінками, коли навчився давати 20 нюансів на обличчі, в постаті і в голосі”. З учнями треба розмовляти так, щоб вони відчували в мові педагога його волю, душу, культуру.

Особистий приклад учителя — могутній фактор виховного впливу. Завдяки спілкуванню з учнями вчитель виховує їх не тільки словом, а й всіма якостями своєї особистості.

Позитивні якості вчителя становлять основу його авторитету — визнання учнями його інтелектуальної, моральної сили і переваги. А звідси й глибока пошана до вчителя і віра в нього. Не менш істотне значення мають його вміння тримати себе з гідністю, бути завжди бадьорим і життєрадісним, дисциплінованим, внутрішньо зібраним і підтягнутим, стриманим, чемним, привітним. Він повинен бути привабливим для учнів не тільки розумом і почуттями, знаннями й уміннями, а й своєю зовнішністю, тобто володіти педагогічною майстерністю.

Головне завдання вчителя — навчати і виховувати. У ньому закорінені функції педагога.

Виховна функція. Бути вихователем — означає вміти трансформувати поставлені суспільством перед школою цілі, у конкретні педагогічні завдання — формування необхідних особистісних якостей у кожного школяра. Виховна функція полягає в тому, щоб загальнолюдські цінності вкоренилися у свідомості й поведінці учнів.

Навчальна (дидактична) функція. Вважалося, що вчитель як носій знань передає їх учням, і чим обізнаніший він сам, тим краще засвоять науку діти. З часом, коли обсяг знань збільшився до неможливості осягнення їх однією людиною, змінилось бачення дидактичної функції вчителя. Головним стало не передавання знань, а формування вмінь здобувати їх самостійно. Цінність учительської праці почали вбачати в його умінні бути організатором процесу засвоєння знань.

Розвиваюча функція. Її сутність — у створенні сприятливих умов для розвитку творчого потенціалу дитини, її саморозкриття, самоутвердження, самореалізації через творчість, у забезпеченні демократичних засад освітнього процесу, скоординованості його за цінностями, цілями, що втілюється в дидактично оформленій системі знань. Учителеві необхідна певна методична гнучкість, оскільки йому доводиться мати справу з відповідними поєднаннями у різних дітей гуманітарно-особистісного, емпіричного, науково-теоретичного типів знань.