3. Письмова перевірка.

Практика ущільненого опитування призвела до виникнення методики письмовій перевірки знань. Суть її в тому, що вчитель роздає учням заздалегідь підготовлені на окремих аркушах паперу питання або завдання і приклади, на які вони протягом 10-12 хв дають письмові відповіді. Письмове опитування дозволяє на одному уроці оцінювати знання всіх учнів. Це важлива позитивна сторона даного методу. 4. Поурочний бал.

Відомою модифікацією усного опитування є також виставлення окремим учням так званого поурочного бала. Поурочний бал виставляється за знання, які окремі учні виявляють протягом всього уроку. Так, учень може доповнювати, уточнювати або поглиблювати відповіді своїх товаришів, які піддаються усного опитування. Потім він може приводити приклади і брати участь у відповідях на запитання вчителя при викладенні нового матеріалу

Виставлення поурочного бала дозволяє підтримувати пізнавальну активність і довільну увагу учнів, а також робити більш систематичної перевірку їхніх знань.

5. Контрольні роботи.

Це дуже ефективний метод перевірки й оцінки знань, умінь і навичок учнів, а також їх творчих здібностей. Сутність цього методу полягає в тому, що після проходження окремих тем або розділів навчальної програми вчитель проводить в письмовій або практичній формі перевірку і оцінку знань, умінь і навичок учнів. При проведенні контрольних робіт необхідно дотримуватися ряду дидактичних вимог.

6. Перевірка домашніх робіт учнів.

Для перевірки і оцінки успішності учнів велике значення має перевірка виконання ними домашніх завдань Вона дозволяє вчителю вивчати ставлення учнів до навчальної роботи, якість засвоєння матеріалу, що вивчається, наявність прогалин у знаннях, а також ступінь самостійності при виконанні домашніх завдань.

10. Охарактеризуйте розвиток особистості, його рушійні сили, визначте найважливіші його закономірності. Розвиток особистості

Виховання, навчання і розвиток особистості

Виховання і навчання цілеспрямовано впливають на розвиток особистості (на відміну від стихійного впливу се¬ редовища), вони постають як свідома, підпорядкована пев¬ ній меті діяльність, результати якої мають передбачуваний характер. Виховання і навчання сприяють;

1) розвитку успадкованих фізичних якостей і природ¬ них здібностей, набуттю нових впродовж усього життя лю¬ дини. Не змінюючи успадкованих фізичних і психічних осо¬ бливостей, вони сприяють їх загартуванню, посиленню і ди- намізації нервових процесів, внесенню певних коректив у весь сценарій формування особистості;

2) розвитку умінь переборення внутрішніх суперечнос¬ тей відповідно до особливостей суспільного розвитку. Це відбувається у процесі постановки нових цілей, завдань і вимог перед вихованцями, спонукаючи їх до пошуку спо¬ собів подолання труднощів. Насування перед суперечнос¬ тями, ухилення від необхідності переборювати їх спричи¬ няють затримки психічного розвитку, які нерідко набува¬ ють кризового характеру. Найчастіше виникають вони там, де дорослі не помічають нових потреб, інтересів, фактів, те¬ нденцій у житті дитини, її невдоволення умовами, спосо¬ бом життя, який вона вже переросла, що затримує її гармо¬ нійне існування і розвиток, внаслідок чого й виникають кризи (прояви негативізму, протидії вимогам дорослих, конфлікти);

3) психічному розвитку людини. До цього процесу на¬ лежать осмислення, систематизація, узагальнення інфор¬ мації, засвоюваної під час різних видів діяльності. Такий розвиток постає як цілісні якісні зміни особистості, Ь'Наслі- док яких людина виробляє і виявляє в собі здатність засво¬ ювати складнішу інформацію, виконувати складніші за¬ вдання і реалізовувати нові вміння, самостійно здобувати знання;

4) інтелектуальному, творчому розвитку особистості. Мисленнєві здібності краще розвиваються там, де вчитель правильно організовує навчальну діяльність, використову¬ ючи у процесі навчання проблемні ситуації, сприяючи само¬ стійному вирішенню творчих завдань. Російський психолог Лев Виготський (1896—1934), стверджуючи, що навчання є основним фактором розвитку особистості, запропонував по¬ няття — «зона найближчого розвитку», в якому відображе¬ но внутрішній зв’язок між навчанням та психічним розвит¬ ком індивіда. Його сутність полягає у тому, що на кожному

11 Назвіть складові структурні елементи процесу засвоєння, з’ясуйте специфічні функції кожного з них, їх взаємозв’язки і взаємопереходи п роцес виховання — це система виховних заходів, спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості.

Структурними елементами теорії виховання є мета, завдання, закономірності, принципи, зміст, форми, методи і прийоми виховання.

Мета виховання — всебічний і гармонійний розвиток дитини. Це ідеал цивілізованого суспільства, який діє протягом сторіч, починаючи з афінської системи виховання. Мета виховання переплітається із завданнями соціалізації та індивідуалізації .особистості, які на сьогодні полягають у тому, щоб розвивати в учня позитивні загальнолюдські якості, привчати його до співжиття й адаптації в суспільному житті, а також поширенні індивідуального впливу.

Основними напрямами змісту виховання є розумове, моральне, трудове, естетичне і фізичне-виховання. Компонентами процесу виховання є свідомість особистості, її емоційно-почуттєва сфера, навички і звички поведінки.

Свідомість — властива людині функція головного мозку, яка полягає у відображенні об'єктивних властивостей предметів і явищ навколишнього світу, процесів, що відбуваються в ньому, своїх дій у попередньому мисленому накреєленні їх і передбаченні наслідків, у регулюванні відносин людини з людиною і соціальною дійсністю.

Почуття — психічні стани і .процеси, в яких відображено емоційний бік духовного світу людини, її суб'єктивне переживання подій та емоційне ставлення до довкілля.

Навчка — психічне новоутворення, завдяки якому індивід спроможний виконувати певну дію раціонально, з належною точністю і швидкістю, без зайвих витрат фізичної і нервово-психічної енергії.

Звичка — схильність людини до відносно усталених способів дій.

Етапи процесу виховання: а) виділення конкретних рис і властивостей особистості, які передбачається виховати; б) вивчення вихованця і діагностика — проектування його особистості на основі зразка-ідеалу; в) засвоєння вихованцем виділених рис і властивостей; г) вироблення досвіду поведінки відповідно до ідеалу; ґ) спонукання вихованця до самостійної роботи над удосконаленням своєї особистості. Основною рушійною силою процесу виховання особистості учня є суперечності, що виникають між набутим досвідом поведінки і новими цілями і можливостями.

Закономірності процесу виховання

1. Обумовленість виховання суспільними потребами та умовами життя.

Ця закономірність реалізується на уроках під час вивчення основ наук, на виховних заходах, у процесі позауроч-ної та позашкільної роботи.

2. Взаємозалежність виховання, навчання, освіти та розвитку особистості. Погрібно: виховуючи — навчати, а навчаючи — виховувати.

3. Визначальна роль діяльності та спілкування у вихованні особистості. Ця закономірність реалізується через уроки праці, через спілкування на уроках мови, літератури, інших предметів.

4. Залежність виховання від вікових та індивідуальних особливостей учня. Ця закономірність передбачає застосування особистого прикладу у виховному процесі.

5. Взаємозв'язок учня, колективу класу у виховному процесі, що реалізується через громадську думку класу.

12, В чому значення факультативних занять і навчальних екскурсій? Методика проведення екскурсій.

Теоретичні факультативи організовують для поглибле¬ ного вивчення окремих тем, розділів, висвітлення складних теоретичних проблем, узагальнення й систематизації знань. (Структуратеоретичних факультативів передбачає обґрунту¬ вання актуальності теми, теоретичного й практичного зна¬ чення питань, що розглядаються, створення проблемних си¬ туацій . Розкриття проблеми здійснюють у формі викладу ма¬ теріалу вчителем, виступів учнів з рефератами, доповідями. Теоретичні факультативні заняття проводять у формі лекцій, семінарських занять, науково-теоретичних конференцій.

Практичні факультативні заняття проводять для формування пошукових навичок і вмінь у процесі розв’язу¬ вання технічних задач. Структура практичних факультати¬ вів передбачає постановку завдань, обґрунтування їх актуа¬ льності, практичного значення; розв’язування задач та кон¬ кретизацію результатів роботи; обговорення результатів, підбиття підсумків заняття.

Комбіновані факультативні заняття проводять у фор¬ мі науково-практичних конференцій, комбінованих, лекційно- практичних, семінарсько-практичних, практичних уроків. їх структура залежить від дидактичних завдань і допускає різно¬ манітне поєднання компонентів. На початку заняття учні са¬ мостійно розкривають опрацьовані теоретичні питання, потім індивідуально виконують дослідження. Під час обговорення ре¬ зультатів роботи учні підбивають підсумки заняття загалом.

Факультативи доручають, як правило, найдосвідченішим педагогам. Моясливе запрошення для ведення факультативів фахівців з вищих навчальних закладів, наукових інститутів.

Навчальна екскурсія

Екскурсія є складною формою навчально-виховної робо¬ ти. Вона відкриває можливості для комплексного викорис¬ тання методів навчання, збагачує знаннями учнів і самого вчителя, допомагає виявити практичну значимість знань, сприяє ознайомленню учнів з досягненнями науки, є ефек¬ тивним засобом виховання учнів, зокрема їх емоційної сфе¬ ри. Як правило, екскурсії тривають 45—90 хв.

Навчальна екскурсія (лат. excursio — прогулянка) — форма орга¬ нізації педагогічного процесу, спрямована на вивчення учнями по¬ за межами школи і під керівництвом учителя явищ, процесів через безпосереднє їх сприймання.

Екскурсії поділяють: за змістом (виробничі, біологічні, історичні, географічні, краєзнавчі, мистецькі); за часом

(короткотермінові, тривалі); за черговістю під час навча¬ льного процесу: попередні, або вступні (на початку ви¬ вчення теми, розділу програми), супровідні, або проміж¬ ні (в процесі вивчення навчального матеріалу), заключ¬ ні, або завершальні (наприкінці вивчення теми, розділу); за відношенням до навчальних програм

13, Поясніть думку С.Л.Робінштейна про те, що дитина не розвивається і виховується, а розвивається, виховуючись і навчаючись .Розвиток, виховання і навчання взаємозв'язані, є ланками єдиного процесу: "Дитина не дозріває спочатку, а потім виховується і навчається...; дитина не розвивається і виховується, а розвивається, виховуючись і навчаючись, тобто саме дозрівання і розвиток дитини в ході навчання і виховання не тільки виявляються, але й вдосконалюються" (С. Рубінштейн).Розвиток, виховання і навчання тісно взаємопов’язані і виступають як ланки єдиного процесу. тобто під керівництвом дорослих освоюючи то зміст культури, яке створило людство; дитина не розвивається і виховується, а розвивається, виховуючись і навчаючись, т. е . саме дозрівання і розвиток дитини в ході навчання і виховання не тільки виявляється, але і відбувається ».

Предметом педагогики выступают специфические закономерности воспитания и обучения, а психические свойства ребенка на различных ступенях его развития выступают лишь как условия, которые должны быть учтены. «То, что для одной из этих наук является предметом, то для другой выступает как условие».

Выше отмечалось, что воспитание достигает своих целей, если умеет направить собственную деятельность ребенка. по словам С. Л. Рубинштейна, «педагогический процесс, как деятельность учителя-воспитателя, формирует развивающуюся личность ребенка и меру того, как педагог руководит деятельностью ребенка, а не подменяет ее.

14, Які способи організації навчальної діяльності школяра можливі на уроці чи інших формах навчання Форма навчання" означає колективну, фронтальну та індивідуальну роботу учнів на уроці, а "форма організації навчання" — будь-який вид заняття – урок, предметний гурток тощо

Широко практикується індивідуальна робота в програмованому навчанні. Індивідуальна форма роботи використовується на всіх етапах уроку, для вирішення різних дидактичних завдань: засвоєння нових знань і їх закріплення, формування і закріплення умінь і навичок, для повторення і узагальнення пройденого матеріалу.. 1. Парна форма навчальної роботи - два учні виконують деяку частину робота разом. Форма використовується для досягнення будь-якої дидактичної мети: засвоєння, закріплення, перевірка знань, тощо. 2.Кооперативно-групова навчальна діяльність - це форма організації навчання в малих групах учнів, об'єднаних спільною навчальною метою. За такою організацією навчання вчитель керує роботою кожного учня опосередковано через завдання, якими він спрямовує діяльність групи. Виконуючи частину спільної для всього класу мети, група представляє, захищає виконане завдання в процесі колективного обговорення. Головні підсумки такого обговорення стають надбанням усього класу і записуються всіма присутніми на занятті.

3. Диференційовано-групова форма передбачає організацію роботи учнівських груп з різними навчальними можливостями. Завдання диференціюються за рівнем складності або за їх кількістю.

4.Ланкова форма передбачає організацію навчальної діяльності у постійних малих учнівських групах, керованих лідерами. Учні працюють над єдиним завданням.

5. Індивідуально-групова форма передбачає розподіл навчальної роботи між членами групи, коли кожен член групи виконує частину спільного завдання. Підсумок виконання спочатку обговорюється і оцінюється в групі, а потім виносяться на розгляд усього класу та педагога.

15, Розкрийте сутність принципу зв’язку виховання з життям; яких умінь від педагога вимагає правильна реалізація цього принципу?

Не для школи – для життя" – таке гасло зустрічало учнів дав­ньоримських шкіл.Школа життя – найкраща школа виховання. Тому принцип зв'язку виховання з життям став одним з провідних у переважній більшості виховних систем. Він вимагає від вихователя: 1) широкого й оперативного ознайомлення вихованців з суспільним та трудовим життям людей, змінами, що в ньому відбуваються; 2) залучення вихо­ванців до реальних життєвих відносин, різних видів суспільно корис­ної діяльності.Ефективність реалізації принципу зв'язку виховання з життям вимагає від педагога вміння забезпечувати:

розуміння учнями ролі праці в житті суспільства та кожної людини, значення економічної бази суспільства для задоволення зростаючих запитів його громадян;

повагу до людей праці, що створюють матеріальні та духовні цінності;

розвиток здібності багато й успішно працювати, бажання доб­росовісно і творчо працювати на користь суспільства та власну ко­ристь;

розуміння загальних основ сучасного виробництва, прагнення розширити політехнічний світогляд, оволодівати загальною культу­рою й основами наукової організації праці;

поєднання особистих та суспільних інтересів у трудовій дія­льності, вибір професії у відповідності з завданнями суспільства та господарськими потребами;

бережливе ставлення до суспільного надбання та природних багатств, прагнення примножити своєю працею суспільну власність;

непримиренне ставлення до проявів безгосподарності, безвід­повідальності, порушення трудової дисципліни, ледарства, дармоїдст­ва, розкрадання суспільної власності та варварського ставлення до природних багатств.

Зв’язок виховання з життям – виховання повинно мати зв’язок з можливими умовами і вимогами подальшого життя людини, що буде сприяти її адаптації, самореалізації у відповідних життєвих умовах. Складовими такого виховання є розвиток духовності особистості, соціальної, психологічної, комунікативної, професійної компетентностей.

16. Що конкретно дає вчителю знання вікових особливостей дітей Педагогічна компетентність вчителя – це єдність його теоретичної і практичної готовності до ефективного здійснення педагогічної діяльності. На основі вікової періодизації вчитель здійснює вивчення індивідуальних особливостей дітей і враховує в процесі виховання ріст сил і можливостей учня. Індивідуальний підхід (індивідуальні відмінності у школярів, знання психіки кожного учня і врахування їх особливостей у виховній роботіУрахування індивідуальних особливостей учнів у на¬ вчанні та вихованні — це не пристосування мети і змісту навчання і виховання до окремого учня, а пристосування прийомів, методів і форм педагогічного впливу до індиві¬ дуальних їх особливостей з метою забезпечення запрогра¬ мованого рівня розвитку особистості. Індивідуальний під¬ хід створює найсприятливіші можливості для розвитку пі¬ знавальних можливостей, активності, схильностей і обдаровань кожного учня. Такого підходу потребують на¬ самперед діти, які виявляють неадекватну поведінку, об¬ межені, нерозвинені здібності, мають чітко виражені від¬ хилення в розвитку.