49. Типологія та функції політичного лідерства.

Політичне лідерство — це постійний пріоритетний і легітимний вплив однієї або кількох осіб, що займають владні позиції, на суспільство, організацію або групу.

У структурі лідерства визначають три основні компоненти: індивідуальні риси лідера; ресурси або інструменти, якими він оперує; ситуацію, в якій він діє і яка має на нього вплив. Всі ці складові впливають на ефективність лідерства.

У сучасних умовах лідерами стають авторитетні суб’єкти політичного процесу, здатні консолідувати різні соціальні групи для вирішення проблем суспільного розвитку.

Слід зазначити, що лідер може здобути авторитет за таких умов:

• наявність чіткої політичної програми, що відповідає інтересам великих соціальних груп;

• популярність, уміння завойовувати симпатії людей;

• політична воля, здатність брати на себе відповідальність;

• гострий розум та політична інтуїція;

• організаторський талант та ораторські здібності.

Макс Вебер виділив три основні типи політичного лідерства. 1. Традиційне лідерство, що ґрунтується на вірі як правлячих, так і підлеглих у те, що влада є законною, оскільки спирається на авторитет освячених і непорушних традицій та звичаїв наслідування її. Цей тип лідерства становлять основу існування всякої монархічної влади. 2. Раціонально-легальне, або бюрократичне лідерство, що ґрунтується на вірі в законність раціонально встановлених правил і процедур обирання лідера і в його ділову компетентність. Цей тип лідерства відповідає республіканським формам правління Нового і Новітнього часів. Його характерними ознаками є наявність легальних процедур обрання, відповідність особистості претендента бажану наборові необхідних професійних якостей, конкурентність і періодичність змін лідера. 3. Харизматичне лідерство, що ґрунтується на ірраціональній вірі в надзвичайні, надприродні, недоступні для інших, богоявлені якості правителя, які надають йому можливість і неформальне право підкоряти собі маси (харизма — винятковий, містичний Божий дар, властивий людині).

Серед найважливіших функції політичного лідера такі:

• інтеграція суспільства, об’єднання мас;

• пошук та прийняття оптимальних політичних рішень;

• соціальний арбітраж, захист мас від беззаконня, самоуправства, бюрократії;

• легітимація політичного ладу;

• комунікація влади і мас, запобігання відчуженню громадян від політичного керівництва;

• ініціювання оновлення, генерування оптимізму і соціальної енергії, мобілізація мас на реалізацію політичних цілей.

50. Проблеми формування політичної еліти в Україні.

Проблема еліти – важлива складова суспільно-політичного процесу. На запитання, хто є суб’єктом історії, можна дати узагальнену відповідь: люди. Проте не всі люди однаково “суб’єкти”. Хтось проявляє себе справжнім громадянином-державотворцем, хтось пасивний, інший виступає не рушієм, а гальмом соціального прогресу. Різні люди, різні сегменти суспільства володіють і різним рівнем державницької свідомості. Бути взірцем патріотизму, мати високу громадянську позицію покликані усі громадяни. Однак найперше такі риси мають бути притаманні національній еліті.

Причини суспільної неефективності сучасної української політичної еліти – не брак у неї знань та умінь, а те, що у неї немає необхідності враховувати інтереси суспільства. Необхідність врахування інтересів народу диктується або моральними принципами еліти, або дієвими механізмами її політичної відповідальності, або тиском громадянського суспільства. Першої якості наша новоспечена буржуазія не має. Як і двох останніх. Велика частина теперішньої еліти – вихідці із сіл та маленьких міст. Династії інтелігенції в Україні знищені як фізично, так і урбанізацією останніх радянських десятиліть. До того ж нині частина молодої еліти потихеньку залишає Україну, шукаючи кращих умов життя в інших країнах.