36. Партійна і виборча система в Україні.

Партійна система — система відносин суперництва та співробітництва між існуючими у конкретному суспільстві політичними партіями.

Для політичної системи України притаманні такі ознаки:

— перехід від неправового до правового типу;

— легітимна для більшості населення;

— миролюбна, неагресивна;

— позбавлена власної глобальної (загальнопланетарної) системи — забезпечення національних інтересів;

— система, яка поки що не здатна забезпечити зростання рівня й якості добробуту усіх основних верств населення, але яка зберігає елементи "соціальної держави";

— світська (на відміну від релігійної чи атеїстичної);

— етатизована (одержавлена);

— система з недостатньо високим інтелектуальним рівнем політики;

— система з політичним домінуванням певних соціальних верств "реформованої традиційної номенклатури", нової "номенклатури", "нуворишів" тощо;

Основними напрямами формування і розвитку політичної системи України на сучасному етапі є:

— побудова демократичної соціально-правової держави;

— утвердження громадянського суспільства;

— подальший розвиток і вдосконалення політичних відносин, політичних принципів та норм;

— зростання політичної свідомості та політичної культури суспільства і особи;

— вдосконалення діяльності засобів масової інформації.

Ви́борча систе́ма — сукупність правил і законів, що забезпечують певний тип організації влади, участь суспільства у формуванні державних представницьких, законодавчих, судових і виконавчих органів, вираження волі тієї частини населення, яка за законодавством вважається достатньою для визначення результатів виборів легітимними.

Виборча система — це порядок формування виборних органів держави та органів місцевого управління (самоврядування) на основі конституції та законів. Розрізняють такі виборчі системи: мажоритарна, пропорційна, змішана.

З 2012 року в Україні діє змішана виборча система згідно якої на парламентських виборах половина місць у парламенті розподіляється за партійними списками (пропорційна система), а половина за мажоритарною системою та голосуванням по одномандатних виборчих округах.

37. Поняття та функції громадських організацій.

Громадська організація — як об'єднання громадян утворюються для спільної реалізації спільних інтересів (культурних, економічних, вікових, гендерних, регіональних, релігійних, професійних, соціальних тощо).

Громадська організація як один із видів об'єднання громадян, передбачений Законом України «Про об'єднання громадян».Відповідно до ст. 3 цього Закону, громадською організацією є об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.

Види громадських організацій

Громадські організації відповідно до своїх завдань поділяються на:

- благодійні організації. Особливості правового регулювання діяльності благодійних організацій визначається окремим законом України;

- фахові об’єднання - є видом самоорганізації громадян і юридичних осіб, що створюється з метою реалізації суспільних інтересів і впровадження засад саморегулювання у визначеній статутом сфері, галузі чи секторі діяльності. Особливості правового регулювання діяльності фахових об’єднань визначається окремим законом України;

- інші громадські організації:

представляють інтереси своїх членів (хворих, наприклад УДС, військових тощо);

не займаються благодійництвом;

не мають статусу фахового об’єднання.

Функції громадських організацій полягають у тому, що вони допомагають людям у розв'язанні проблем повсякденного життя, відкривають широкі можливості для виявлення суспільно-політичної ініціативи, здійснення функцій самоврядування. Усі функції, які вони виконують у суспільстві, можна поділити на дві основні групи:

1) щодо забезпечення захисту інтересів своїх членів;

2) щодо системи влади в державі, розвитку суспільства в цілому.

38. Сутність і структура політичного режиму.

Політи́чний режи́м — тип, характер влади в країні; сукупність засобів і методів здійснення політичної влади, яка відображає характер взаємовідносин громадян і держави.

Політичний режим визначається способом і характером формування представницьких установ, органів влади, співвідношенням законодавчої, виконавчої і судової влади, центральних і місцевих органів, становищем, роллю та умовами діяльності громадських організацій, рухів, партій, правовим статусом особи, ступенем розвитку демократичних свобод.

Політичний режим означає сукупність прийомів, методів, форм, способів здійснення політичної державної влади в суспільстві, характеризує ступінь політичної волі, правове положення особистості в суспільстві й певний тип політичної системи, що існує в країні.

Структура політичного режиму

Оскільки політичний режим виступає функціональним аспектом політичної системи суспільства, його структуру складають ті самі елементи, що й структуру політичної системи. Це насамперед політичні інститути - держава та її структурні елементи, політичні партії, громадсько-політичні організації, а також політичні відносини, політичні норми, політична культура у їх функціональному аспекті. Стосовно держави йдеться не просто про структуру, а про характер відносин між її елементами, способи формування органів державної влади, стосунки держави з громадянами, створення нею умов для реалізації прав і свобод особи тощо. Політичні партії виступають елементами політичного режиму не як інститути політичної системи, а у взаємодії між собою, тобто як певна партійна система. Громадські організації є складовими політичного режиму як групи тиску. Саме таке розуміння структури політичного режиму ми знаходимо у відомого французького політолога М. Дюверже, котрий визначав цей режим як "певне поєднання системи партій, способу голосування, одного або кількох типів прийняття рішень, однієї або кількох структур груп тиску".

Найважливішими ознаками політичного режиму є вживані процедури та способи організації установ влади і врядування, стиль прийняття публічних, тобто загальних і обов'язкових для всіх, рішень, відносини між державою і громадянами.

Важливою характеристикою політичного режиму є його легітимність. Існує декілька підходів до визначення цього поняття. Один з варіантів розуміння легітимності політичного режиму – визнання режиму масами, яке спирається на їхнє переконання в тому, що саме такий режим є найкращим з усіх можливих і найбільшою мірою відповідає їхнім інтересам.