40) Характеристика концепції «керування конфліктом» (conflict management) та «розв’язання конфліктів» (conflict resolution).

Керування конфліктом – урегулювання, дозвіл, придушення конфлікту в інтересах суспільства або в інтересах його окремих індивідів.

Існують 2 способи керування конфліктом:- нормативно-правовий (у рамках закону);- примусово-переговірний (через переговори). Тактика (стратегія) може бути як силовою,так і компромісною.

Етапи керування конфліктом:

-інституціоналізація (встановлення юридичних норм і правил дозволу конфлікту);

-легітимність ( добровільна готовність до дотримання норм);

-структурування конфліктуючих груп;

-редукція (обізнаність про конфлікт,послаблення конфлікту внаслідок переводу його з одного рівня на інший).

Способи дозволу конфлікту:

- угода в результаті збігу думок;

- угода відповідно до законодавчої або моральної волі;

- керування конфліктом, мобілізація груп.

Етапи, процедури при керуванні конфліктом:

-юридичні процедури:

- парламентські процедури;

- правосуддя (судові процедури), судочинство;

- арбітраж.

- не юридичні процедури:доброзичлива комунікація + наявність зворотного зв'язку;

- медіація (посередництво);

- фасілітація (як краще все організувати).

Рефлексивне керування конфліктом – спроба впровадити у свідомість іншої людини інформацію, що змусить його діяти так, як вигідно тому, хто передав цю інформацію.

Процес вирішення конфлікту:

• основні умови й методи:

  • людських потреб (Бартон);

  • -переклад масового конфлікту на міжособистісний рівень;

  • -уникнення конфлікту;

  • -метод переговорів. (основний)

Вирішення конфлікту :

• повинен бути план дій;

• забезпечити виконання цих дій.

Складання плану:

• об'єктивний метод (пряме спостереження);

• вивчення джерел інформації;

• особисті бесіди;

• виявлення інтересів сторін.

Правила проведення переговорів:

• обмін інформацією;

• визначається коло спірних питань і час для їхнього обговорення.

Правила роботи зі ЗМІ:

всі засідання - закриті;заяви для преси потрібно схвалювати;оголошення результатів не повинне перешкоджати подальшому ходу переговорів;висвітлювати потрібно не тільки свою позицію, але й протилежну;вироблення позитивної суспільної думки.

Заходи для зниження силового тиску:

• закріплення в Конституції принципу ненасильницького здійснення влади;

• законодавча заборона на використання армії при дозволі конфлікту;

• законодавча заборона партій, рухів, ЗМІ , які орієнтуються на силові методи.

Модель урегулювання конфліктів:

• 1.Передконфліктна стадія (робиться прогноз імовірності конфліктів, діагностика конфліктів). Якщо цього не зробити, то:

• 2.властивості конфлікту;

• 3.вирішення конфлікту;

• 4.результати конфлікту.

Переговори – пошук взаємних компромісів конфліктуючих сторін, що включає в себе певні процедури й правила.

Переговори припускають юридичне оформлення досягнутих домовленостей.

Основні етапи переговорного процесу:1.підготовчий етап - збір інформації про причини конфлікту й учасників конфлікту;2.початок переговорів (висловлення позицій, оцінка ситуацій). НАОУ - Найкращі Альтернативи Обговорюваній Угоді;3.пошук прийнятного рішення, компромісні варіанти; шляхи досягнення консенсусу;4.завершення переговорів (уточнюються деталі й домовленості, строки виконання зобов'язань);

Найважливіше правило – не допускати маніпулятивних технологій, тобто:

посилання на авторитет;виривання з контексту;натяки;не обговорення гострих проблем;образливі жарти;імітація;відтягування моменту ухвалення рішення;варіанти відповіді тільки «так» або «ні»;погрози, ультиматуми;блеф, помилкова демонстрація чинності;гра на жалість;шантаж , демагогія.

Превентивна дипломатія як засіб управління конфліктом.

Превентивна дипломатія — міри, спрямовані на попередження розбіжностей між сторонами, недопущення переростання у військові конфлікти й обмеження масштабів останніх, якщо вони все-таки виникли. У її рамках передбачається більше широке використання заходів по зміцненню довіри, створення місій по збору фактів і систем раннього попередження про загрози миру, використання демілітаризованих зон т.п.

На сьогодні складеним елементом превентивної дипломатії є превентивне розгортання військ - розгортання військ задля підтримки миру (ООН або регіональних організацій ) у зоні потенційного конфлікту.

Превентивна дипломатія включає:

• заходи по зміцненню довіри (обмін військовими місіями; створення регіональних та субрегіональних центрів контролю за угодами у сфері озброєння, проведення консультацій )

• 2. виявлення фактів (збір та аналіз інформації щодо територій, конфліктогенних за своїм характером)

• 3. раннє попередження (синтез політичних показників з інформацією системи раннього попередження щодо екологічних та стихійних лих, голоду тощо)

• 4. превентивне розгортання (заходи по розміщенню збройних контингентів під командуванням ООН)

• 5. демілітаризовані зони

Превентивне розгортання проводитися:

• в умовах національної кризи в межах окремої країни-члена ООН

• в умовах виникнення міждержавних суперечок

• в умовах, коли один з членів ООН вважає загрозливою ситуацію на його кордонах і звертається з проханням розмістити збройні контингенти ООН з свого боку кордону.