- •1) Аналіз механізму прийняття зовнішньополітичного рішення в аспекті його інституційної структури.
- •2) Аналіз механізму прийняття зовнішньополітичного рішення в аспекті його функціональних елементів. Критерії ефективної структури механізму прийняття зовнішньополітичного рішення.
- •3) Аналіз процесів міжнародної інтеграції в категоріях «комунікаційного підходу» (к.Дойч).
- •4) Англосаксонський напрямок школи класичної «геополітики».
- •5) Германська школа класичної «геополітики».
- •6) Глобальна система міжнародних відносин, її компоненти та основні характеристики.
- •7) Діалектика системних процесів функціонування та розвитку системи мв. Концепції «структурного детермінізму» та «системної кризи».
- •8) Дослідження феномену імперіалізму в тмв. Концепції «гегемонічної стабільності», «імперської перенапруги». Особливості силової політики у сучасних міжнародних відносинах.
- •9) Загальні теоретичні підходи щодо феномену «сили» в тмв.
- •10) Зовнішньополітичні інтереси суб’єктів мв. Природа, класифікації.
- •11) Зовнішньополітичні цілі та стратегія. Природа, класифікації.
- •12) Історичні етапи розвитку міжнародних відносин, як суспільно-політичного феномену. Концепція «великих циклів» (Дж. Модельский, і. Валлерстайн).
- •13) Категорії «міжнародні відносини», «міждержавні відносини», «міжнародна політика», «світова політика», «зовнішня політика» в тмв». Проблема співвідношення внутрішньої та зовнішньої політики в тмв.
- •14) Класифікація державних міжнародних акторів.
- •15) Концептуальні підходи щодо визначення природи феномену міжнародних відносин в тмв.
- •16) Концепція «національного інтересу» та її критика в тмв (Арон, Розенау, Модельский).
- •17) Методи та методології досліджень у тмв. Теоретичні та емпіричні методі.
- •18) Методологічна революція в тмв, поява «модернізму» та його вплив на розвиток теоретичних досліджень міжнародних відносин.
- •19) Моделі «індивідуалізованого» процесу прийняття зовнішньополітичного рішення (Фестінгер, Форвард, Харві, Снайдер).
- •20) Моделі «колективного» процесу прийняття зовнішньополітичного рішення (Еллісон, Стайбрунер).
- •21) Моделі міжнародних систем (р. Розекранса, л.Холсті, й. Галтунга, м. Каплана).
- •22) «Неофункціональна» модель інтеграційних процесів е. Хааса.
- •23) Особливості «неореалізму» та «конструктивізму», як напрямків сучасної тмв.
- •24) Поняття «міжнародного конфлікту» у тмв (к. Райт, т. Шеллінг, к. Боулдінг).
- •25) Природа конфліктної поведінки в мв. «Мікро» та «макро» теорії конфлікту.
- •27) «Силовий» потенціал держави. Компоненти та їх співвідношення. Формальні моделі оцінки силового потенціалу.
- •28) Системний та структурно-функціональний аналіз в тмв.
- •29) Складові системи засобів здійснення зовнішньої політики: типи і форми впливу, інструменти реалізації політики, засоби здійснення зовнішньополітичного впливу.
- •30) Стадії процесу прийняття зовнішньополітичного рішення. Функціональні стадії г. Лассуела.
- •31) Структура і стадії міжнародного конфлікту.
- •32) Структурні умови стабільності міжнародних систем в тмв (к.Дойч, д.Сингер, к.Уолтц,р. Арон, р. Розенкранс).
- •33) Теорія «міжнародних режимів» (Най, Раггі).
- •34) Теорія міжнародних відносин як суспільно-політична наука. Об’єкт та предмет науки тмв. Основні історичні етапи розвитку науки тмв.
- •35) Теорія союзів та коаліцій (б. Рассет, Дж. Ліска, у. Райкер).
- •36) Типологія міжнародних відносин.
- •37) Типологія міжнародних конфліктів.
- •38) Типологія недержавних міжнародних акторів.
- •39) Характеристика класичного «політичного реалізму».
- •40) Характеристика концепції «керування конфліктом» (conflict management) та «розв’язання конфліктів» (conflict resolution).
- •41) Характеристика теоретичних досліджень мв в рамках «політичної економії міжнародних відносин» (концепції «гегемоничної стабільності», «взаємозалежності», «світової системи»).
- •42) Характеристика теорії «світової системи» («світ-системи») і. Валлерстайна, с. Аміна.
- •43) Характеристика школи «ліберального інтернаціоналізму» (ідеалізму).
15) Концептуальні підходи щодо визначення природи феномену міжнародних відносин в тмв.
Важливою сферою прояву політики є міжнародні відносини. Саме тут закладаються основи стабільності або протиріч, що визначають долю цілих держав і мільйонів людей.
Слід визнати, що на сьогоднішній день немає єдиної теорії, яка б пояснювала природу і закономірності міжнародних відносин, але є певні підходи щодо цієї проблеми.
В період між двома світовими війнами у США остаточно формується підхід дослідження міжнародної політики, який отримав назву лібералізму. Інша назва цієї школи - ідеалізм. Вихідною ідеєю цього напрямку є переконання в тому, що всі міжнародні відносини можна регулювати за допомогою морально-етичних і правових норм. Метою міжнародної політики держав повинно стати досягнення миру. Війн і конфліктів, згідно з цим підходом, можна уникнути через поширення цінностей демократії, створення системи колективної безпеки, діючої за принципом "один за усіх і всі за одного". Велика роль при цьому приділяється міжнародним організаціям, які сприяють розвитку взаємовигідного співробітництва та обміну між країнами і виконують функції миротворництва. Після першої світової війни цю модель міжнародних відносин намагався втілити у життя американський президент В.Вільсон, який розробив програму створення Ліги націй. Пізніше ця традиція знайшла втілення у діяльності президента США Дж.Картера.
Основним опонентом "лібералізму" виступає школа політичного реалізму. Вона стала домінуючим підходом в роки холодної війни і не втратила значення й сьогодні. Теоретичні витоки цього підходу беруть початок від ідей Н.Макіавеллі та Т.Гоббса, які розглядали політику як переважання сили. Прибічники цього підходу бачать гарантії збереження стабільності у підтримці багатополярного балансу сил, в той час як біполярний або однополярний світ ховає у собі небезпеку для збереження миру. При цьому однополярність (домінування однієї наддержави) розглядається як найбільш нестабільна система, оскільки змушує інші держави вживати заходи для відновлення балансу сил.
Лібералізм і реалізм є традиційними школами вивчення міжнародних відносин. Їм протистоїть неомарксизм, який розглядає характер міжнародного середовища у категоріях панування і підпорядкування: економічно слаборозвинуті держави (Південь, що розвивається) знаходяться у прямій залежності від індустріально розвинутих (розвинута Північ). Держави "ядра" панують над іншим світом інформаційно і технологічно. Їх становище підтримується також воєнно-політичною силою. Залежність від них решти країн проявляється і в необхідності отримання економічної допомоги.
З багатьох інших шкіл можна виділити концепцію "демократичного миру", яка почала оформлюватися з 60-х років XX ст. Прибічники цього підходу, як і "ліберали", розвивають ідею І.Канта про можливість досягнення вічного миру на основі політичного і морального удосконалення людини і суспільства.
16) Концепція «національного інтересу» та її критика в тмв (Арон, Розенау, Модельский).
Контекст змінних силових співвідношень має свою стержневу основу, якою виступає поняття "національний інтерес" або у сучасній світовій політиці в більшості випадків найбільш гострим є не питання про фізичне виживання, а питання про співучасть і взаємодію.
національний інтерес-як найбільш загального фундаментального поняття міжнародної політики,- це інтерес національної спільноти або групи, об'єднаної специфічними зв'язками і взаємовідносинами генетичної і культурної гомогенності.
В найширшому плані інтереси включають широке коло інтелектуальних, історичних, моральних цінностей. Без врахування культурно-історичних традицій і національних цінностей розуміння міжнародної політики буде неповне. Г.Моргентау справедливо вважає національну ідентичність невід'ємним елементом національного інтересу. В науковій літературі суспільний інтерес подається як усвідомлення потреби суб'єкта або соціальної спільноти, що випливає з умов їх існування та діяльності. В той же час інтерес - це відношення потреб до умов їх реалізації. Відповідно, національний інтерес є усвідомлення та відображення в діяльності його лідерів корінних потреб держави.
Національні інтереси втілюються в прагненні представників однієї національності до об'єднання на основі спільності культури, що виражається в мові, сімейних, релігійних, моральних традиціях і звичаях, способах рекреації, політичних системах і поведінці, а також в одязі і прикрасах.
Національні інтереси служать збереженню національної спільноти як цілого і проявляються в почуттях симпатії по відношенню до членів своєї національної спільноти, відмінних від почуттів, що живляться до інших національностей.
Національні інтереси - одна з рушійних сил поведінки і діяльності особистості, національності, нації, суспільства або держави; вони присутні в багатьох формах боротьби і співробітництва між людьми. Спроба ущемлення національних інтересів сприймається як замах на життєві підвалини національної групи або спільності, а також держави.
Національні інтереси рідко виступали в історії в чистому вигляді. Вони наділялися в ті чи інші етико-релігійні (ідеологічні) форми, реалізувалися в ході релігійних воєн і національно-визвольних рухів. Ідеологія піднімала приватний національний інтерес до рівня «загального».
Соціальна спільність з розвиненим національним самосвідомістю, як правило, не поступається своїми національними інтересами добровільно, на основі моральних міркувань або закликів до гуманізму, до врахування інтересів іншої сторони - інших національних груп і спільнот. Конфлікт національних інтересів часто виливається у збройні сутички і військові конфронтації. У цих умовах найважливішим завданням політиків є вміння поєднувати національні інтереси з перспективою збереження миру на землі.
Національний інтерес - категорія абстрактна і суб'єктивна, оскільки її параметри визначаються картиною світу і ціннісною системою, пануючою в даному суспільстві і державі. Політику можна розглядати як засіб реалізації національних інтересів.
Традиційно головний національно-державний інтерес включає три основних елементи:
- воєнна безпека;
- економічне процвітання і розвиток;
- державний суверенітет як основа контролю над певною територією та населенням.
Таке тлумачення не суперечить твердженню Г. Моргентау, що "теорія ... світової політики повинна будуватися навколо поняття "національний інтерес". Г. Моргентау та інші політичні реалісти дали класифікацію національних інтересів. Тут вони виділяють наступні інтереси:
постійні або фундаментальні (захист території, населення і державних інститутів від зовнішньої небезпеки; розвиток зовнішньої торгівлі та зростання інвестицій, захист інтересів національного капіталу за рубежем; взаємовідносини із союзниками і вибір зовнішньополітичного курсу);
- минущі або проміжні (перемога у збройному конфлікті, створення альянсу для досягнення конкретної мети на даному етапі розвитку міжнародних відносин, вступ до міжнародної організації);
- інтереси виживання (усунення загрози самому існуванню держави);
- життєві інтереси (захист безпеки і добробуту нації від серйозних потрясінь);
- периферійні або дрібні інтереси (інтереси локального характеру).
«Національні інтереси» завжди викликали багато суперечок між науковцями та філософами. Вони викликали зауваження теоретиків концепції «національного інтересу», насамперед тих, які пропонували так званий метод переліку для розробки критеріїв визначення національних інтересів. Так, Р. Арон, наприклад, піддав сумніву раціональність висування принципу влади як загальнонаціонального пріоритету, вважаючи, що він по суті обмежується принципом безпеки, тоді як нація потребує реалізації значно ширшого переліку своїх інтересів. Крім того, Р. Арон критикував підхід Г. Моргентау за відсутність чітко- го розмежування в ньому принципу влади як засобу та мети зовнішньої політики країни.
Близьким за своєю позицією до Р. Арона був і інший американський теоретик А. Волферз, який, піддаючи сумніву універсальність принципу влади як критерію загальнонаціональних інтересів, звертав увагу на нечіткість його зв'язків з іншими інтересами, включаючи й інтереси безпеки
Підсумовуючи концепції цього напряму, Дж. Розенау висунув твердження про те, що "визначення національного інтересу ніколи не може бути нічим іншим, як тільки системою міркувань, що випливають з аналітичної та ціннісної бази політики"