ТЕХНОЛОГІЇ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З КЛІЄНТАМИ РІЗНОГО ВІКУ

1. Соціальна робота з клієнтами зрілого віку

Вікова структура населення та особливості соціальної робот з людьми різної вікової типології

Вікова типологія соціальної роботи ґрунтується на соціологічних характеристиках вікової структури населення [1,550], під якою розуміється співвідношення чисельності різних вікових груп населення, що створює базу для всіляких розрахунків як демографічного, так і соціального й економічного характеру. Вікова структура населення формується під впливом природного й механічного руху населення, людських втрат у періоди природних і соціальних катаклізмів.

Існують різні класифікації віку. У статистиці, наприклад, найбільш часто використовують класифікацію віку Б.Урланіса: 0-2 роки - ясельний вік; 3-6 років – дошкільний вік дитинства; 7-15 років - шкільний вік дитинства; 16-24 роки - юність; 25-44 - зрілість; 45-59 років - повна зрілість; 60-69 років - літній вік; 70-79 років - рання старість, 80-89 років - повна старість, 90 років і більше – глибока старість Для вивчення взаємозв'язку росту населення і його вікової структури тут застосовується і класифікація шведського демографа Г. Сундберга, що розбив населення на 3 вікові групи: діти - 0-14, батьки - 15-49, прабатьки - 50 років і більше.

У соціальній педагогіці вікова періодизація, зазвичай, співвідноситься з етапами соціалізації. Тут існують різні періодизації. На думку відомого російського вченого А.Мудрика, досить зручною, із соціально-педагогічної точки зору, є така вікова класифікація: дитинство (від народження до 1 року), раннє дитинство (1-3 років), дошкільне дитинство (3-6 років), молодший шкільний вік (6-10 років), молодший підлітковий (10-12 років), старший підлітковий (12-14 років), ранній юнацький (15-17 років), юнацький (18-23 років) вік, молодість (23-30 років), рання зрілість (30-40 років), пізня зрілість (40-55 років), літній вік (55-65 років), старість (65-75 років), довголіття (понад 70 років).

У геронтології [2,19] з погляду процесів старіння в онтогенезі людини поширена така хронобіологія (вікова періодизація), що була прийнята в 1963р. у Києві на семінарі геронтологів і Всесвітньої організації охорони здоров'я:

молодий вік 18-44 роки

середній вік 45-59 років

літній вік 60-74 роки

старечий вік 75-90 років

довголіття старше 90 років

Крім того, у геронтології для оцінки віку окремих людей і суспільства в цілому звичайно використовують таку рольову (функція виробництва) статевовікову схему:

допродуктивний вік продуктивний вік післяпродуктивний вік старість глибока старість старше

0-17 років 18-64 роки – чоловіки 18-59 років – жінки старше 65 років чоловіки старше 60 років – жінки 65-79 років – чоловіки 60-79 років – жінки 80 років

Наявність різних підходів до класифікації віку людини і численність віковихтипологій є наслідком складності, багатозначності й багатосторонності самого феномена "вік". Сучасні науки, які вивчають цей феномен, ще не виробили інтегративного уявлення про нього. У цих умовах практичний соціальний працівник повинен досить часто спиратися на власний професіоналізм, виходячи з конкретної мети і завдань соціальної роботи.

З певною віковою категорією клієнтів. На кожному віковому етапі перед людиною постає ряд завдань (проблем), від сприятливого чи несприятливого вирішення яких залежить її особистісний розвиток, особиста "доля". Віковий підхід у соціальній роботі повинен проектуватися так, щоб забезпечити умови сприятливого вирішення конкретних завдань на кожному етапі життєдіяльності людини відповідно до норм цивілізованого суспільства. Крім того, у руслі індивідуальної соціальної роботи з клієнтом з врахуванням вікового підходу йому повинна надаватися конкретна допомога у розв’язанні завдань (проблем), які перед ним стоять.

З тією чи іншою мірою умовності можна назвати три групи завдань для кожного віку:

- природно-культурні (досягнення на кожному віковому етапі визначеного рівня біологічного дозрівання, фізичного й сексуального розвитку, що мають певні нормативні розходження в тих чи інших регіонально-культурних умовах);

- соціально-культурні (пізнавальні, моральні, ціннісно-смислові), які специфічні для кожного віку в конкретному соціумі і які, з одного боку, пред'являються особистості у вербалізованій формі інститутами й агентами соціалізації, а з іншого боку-існують у вигляді визначених норм і цінностей у суспільній практиці, не збігаючись один з одним і нерідко вступаючи у протиріччя;

- соціально-психологічні (становлення самосвідомості особистості, її самовизначення в реальному житті й на перспективу, самоактуалізація й самоствердження), які на кожному віковому етапі мають специфічний зміст і способи способи їх вирішення.

Звичайно, якщо якесь завдання залишається невирішеним, то це або затримує розвиток особистості, або робить його недосконалим, або спотворює сутність особистості. Можливий і варіант, коли те чи інше завдання, не розв'язане в певному віці, зовні не проявляється в самому розвитку особистості, але через певний час воно "проявляється" в негативному плані, що призводить до нібито немотивованих вчинків, рішень, змін в особистості.